Лайма Прядко | 18.05.08
Смоули Р. Сокровенное християнство: Путеводитель по эзотерической традиции / Ричард Смоули., Пер. с англ. А. Архиповой. – М.: ООО «Издательский дом «София», 2005. – 336 с.
Назва книги говорить сама за себе. Це саме та серцевина релігії, що знаходить відгук у глибині людського єства, незалежно від віросповідання. Захоплюючий виклад матеріалу, підкріплений багатьма науковими фактами і прикладами, зацікавить навіть тих, хто не належить до християнської традиції. Перевірено на власному досвіді. Текст спонукає виходити на нові рівні сприйняття християнського вчення, яке у своїй суті є універсальним. Автор доступно демонструє, що наука не суперечить релігії, і одна віра не суперечить іншій. Чим далі ми заглиблюємось у пізнання іманентного чи трансцендентного Бога, тим примарнішими виглядають зовнішні відмінності між світовими релігіями — це основа езотеризму. Автор знайомить нас із історичними передумовами формування сучасної християнської церкви та причинами виникнення різних її течій. Він дає не тільки теоретичні відомості, але й практичні рекомендації по самовдосконаленню, взяті з християнської езотеричної традиції. Ви дізнаєтесь дещо цікаве і деколи шокуюче, проте з присмаком істини: про світ і гріхопадіння, спасіння і гнозис, християнську космологію, євангеліє і діяння Христа та ін. Цитати з Біблії вносять свій особливий настрій у прочитання книги.
Ідеї та міркування, викладені в тексті, не є результатом творчого прозріння однієї людини, а радше нагадують певний синтез думок багатьох авторів, укладений в одну книгу. Можливо, ця праця не викличе екстазу у фахового теолога, але матиме цінність для тих, кого цікавить пізнання світу та самого себе.
Оксана Думанська,доцент кафедри видавничої справи і редагуванняУкраїнської академії друкарства,письменниця | 16.05.08
Минулого Форуму київське видавництво „Грані-Т” презентувало нову серію дитячого формату, сама ідея якої нічого, окрім схвалення, не викликала. Адже виховний момент безсумнівний – дитина читає про дитинство знаменитостей і переконується, що вони всі чимось схожі на неї саму. Отже, і вона може сягнути верховин мистецтва, науки, спорту тощо, коли буде нелінивою, небоязкою, допитливою... Цей перелік дитячих чеснот можна продовжити. Але не втім річ.
Вже перша книга цієї серії, хоч і була розхвалена на всі заставки, насторожує авторською і редакторською, перепрошую, лексичною неохайністю.
О. Думанська, доцент кафедри видавничої справи та редагування, УАД, письменниця | 12.05.08
( Кілька сполучених думок як невпорядкована рецензія на книгу Юти Трайбер „Синє озеро сьогодні зелене” –в-цтво „Теза”, Вінниця, 2008?)
Про культуру тексту. Нинішні скорострільні видавці мало зважають на те, скільки разів дитина прочитає неправильно написане слово, недоладну композицію зі слів, що називається реченням, а також відверті безглуздості типу хати в українському селі були обсаджені вишнями, черешнями, тополями і соняшниками.* Зацікавленим особам дам адресу сього екзерсису. В „Тезі” чи не на першому місці – відповідальність майже за кожну літеру, тому оповідь про австрійську старшокласницю Гізелу (180 стор.) можна прочитати за один вечір, прихопивши з годину-півтори ночі. Перекладач ( Олекса Логвиненко) скористався усіма пластичними можливостями українських лексем, за що йому велике спасибі від читачів-підлітків, які (може, й несвідомо...) розвинуть в собі смак до природного, не надламаного і не скуйовдженого літературного мовлення.
Про „тему та ідею”. Життя австрійських підлітків зараз мало чим відрізняється від українських, якщо мати на увазі розваги, комп’ютеризацію і раннє статеве дозрівання. Їх струшують ті ж пристрасті, внаслідок яких в одну мить з усіх боків обсідають „дорослі” проблеми випадкової вагітності і невчасного материнства/батьківства. От лише реакція мами(тата) в Україні не буде такою стриманою, як у мутер (фатер) з Австрії. Тому цю книгу радила би прочитати і батькам, аби вони сприйняли своїх дітей індиго не з позицій кайдашівського світогляду.
Про стосунки „матір-донька”.
А. Судин | 02.02.08
Ця книжка потребує особливого представлення, оскільки претендує на певні “законодавчі” пріоритети. Поки хтось там збирається творити перелік славетних українців, збирає відомості про чудеса України тощо, дехто вже навіть “запатентував” своє право на це. І навіть уже диктує своє бачення.
Як зазначено на кожному з трьох видань, які вже з’явилися в Україні з цієї серії
100 великих українців.— К.: Видавництво “Арій”, 2007 — 496 с.
ISBN 978-966-8959-57-8.
П. Ятвяг | 21.01.08
Чергові записки серійного маніяка-критика
Спробуйте послідкувати за моєю думкою і перевірити, чи правильно я собі міркую.
Загалом проблема, як на мене, маленька. Може б, і не писав про неї. Але хочеться для себе (а може і для когось із вас, шановні прихильники і неприхильники) раз і назавжди закрити. Причому я абсолютно не проти того, щоб посперечатися і далі, але, гадаю, то вже не стільки важливо для літератури, скільки взагалі для нас усіх.
До того ж привід є.
П. Ятвяг | 21.12.07
(або продовження оповідей серійного критика-маніяка)
Не збирався я на цю тему нічого писати. Є у мене на то особисті причини. Але не можу втриматися. Інакше, який би із мене був маніяк?
Мова іде про щойно опубліковану тут нижче рецензію на досить об'ємне виданння Софії Андрухович “Сьомга”. Дуже хотілося б не тільки час від часу кивати головою під час читання тої рецензії, але і подописувати, подописувати, подомальовувати... Бо так само не терплю висмоктування “глибоких” життєвих сентенцій із кольорових плям на трусах. І ж не труси мене шокують, а сентенції!
Не буду. Не про те мова. І пишу таки не тільки з приводу цього роману, але й іншого.
Її батька. Який теж з’явився не так давно. Тобто “Таємниця”...
Ю. Рижко | 20.12.07
Новий роман Софії Андрухович „Сьомга” з’явився ще на початку року, але галас довкола його не вщухає і досі. Чи то немає нічого цікавішого в тихому сучукрлітському житті, чи то книжка й дійсно настільки епатажна, що всім порядним людям не терпиться висловити свої „думки з приводу”. До речі, причини цієї епатажності як на мене цілком українські: з одного боку традиційно обурені захисники цнотливої моралі, з іншого – традиційно захоплені маргінальні пошановувачі.
Втім, книга і справді варта уваги. Навіть якщо відкинути всі ці “піар-штуки” з обкладинкою та заанонсованою псевдо( кажу одразу )-схожістю з Г.Міллером, А.Мердок та Дж.Остен
А. Судин | 20.12.07
Лист в нікуди з приводу читання “Колекції пристрастей” Наталки Сняданко
(із оповідей “серійного” критика-маніяка)
Купа різних відчуттів протягом читання. Дуже суперечливих і досі не зовсім чітких... Я наче не міг зрозуміти, чому читаю, навіщо мені це здалося, але читав...
Не знаю, може комусь це здасться дивним, але я не думаю, коли читаю (якщо можна так сказати про читання), а тільки сприймаю, бачу і відчуваю. До того ж припускаю, що так є у більшості читачів, якщо вони не збочені на записуванні крилатих слів і висловів, повчань на всі випадки життя (або не вимушені читати згідно з навчанням), а просто люблять читати, навчені читати.
Тобто книга читається, якщо вона вбирається, всотується всередину автоматично. Якщо ж бодай щось у ній відштовхує – ритм, стиль, тема, спосіб подання, то вона просто не читається. Не вдається творити читачеві образи, які подає до опису автор.
Але. Коли дочитаєш. Або навіть коли дочитаєш якусь завершену частину і відкладеш книжку, щоб глянути в простір, то думання таки вмикається. Особливо, коли мусиш для себе чи для когось пояснити своє ставлення до прочитаного.
І що ж ото надумалося?
А ось що...
А. Судин | 27.11.07
Я розумію, що матеріал старий з огляду на взяту в ньому тему. Про щось уже півні проспівали, і про щось уже всі визначилися... Та й написаний тоді згаряча минулого року..
Але є щось і таке, що просить: прочитайте таки!... Знервуйтеся!...
Ксенія Дітчук | 27.11.07
Все частіше у середніх школах вагітніють старшокласниці. Все частіше молоді хлопці потрапляють у в’язниці за зґвалтування, а їхні юні жертви — до психіатрів або на стежку найдавнішої професії (на жаль, не учительства та навіть не журналістики). І немає кому розповісти нещасним про чарівність стосунків між чоловіком та жінкою, повідати про яскравий світ справжньої любові: батьки на заробітках по “закордонню”, вчителі надто консервативні, щоб узятися розповідати дітям про те, чого на час їхньої молодості в “союзах” не було...