Критика, рецензії
Чи варто шукати пророків за межами батьківщини?
"Наше слово", український тижневик, Варшава | 20.11.09
Валерій Шевчук В. Книга історій. Син Юди. – Львів: “Тріада плюс”, 2009. – 216с.ISBN 978-966-486-048-9
Почну з маленького відступу.
Не так давно молода українська письменниця Тетяна Малярчук, яка скромно не любить називати себе письменницею, в інтерв’ю одній українській радіокомпанії сказала, що хотіла б написати якийсь такий гарний теплий спокійний світлий роман, але сама, мабуть, не зможе, тому лише буде чекати, що скоро хтось такий роман напише.
І майже в ту ж мить, коли вона те сказала, я подумав, що не треба чекати, у нас є письменник, який пише саме такі романи. Саме до них пасують такі визначення, хоча часто, як це буває зі справжніми творами, написані вони із внутрішнім нуртуванням, яке все одно здатне збурити душу. І якщо б я особисто мав причини заздрити тій майстерності і вмінням, то саме заздрив би саме цьому письменнику.
Критика, рецензії
Фіолетове майбутнє
Радій Радутний | 13.11.09
Шановний читачу, приготуйтеся, зараз підуть масові спойлери. Але не лякайтесь. Є книжки, зміст яких можна переповідати докладно, як конспектували твори незабутнього Ілліча, але нікому від того погано не буде. А чому? А тому, що інтрига у них нагнітається іншими засобами.Заінтригував? Це добре. Тоді можна продовжувати.
Критика, рецензії
«Ви поганець, пане Гам!» – небезпечно смішна книженція
Ольга Ренн | 06.09.09
Міністерство хорошого настрою попереджає: «Обережно – весела книженція! Викликає гучний і заразливий сміх». Саме таке застереження читач бачить на палітурці нової дитячої книжечки «Ви поганець, пане Гам!». Я ж попереджати не буду, просто констатую факт – веселі нісенітниці від Енді Стентона змушують реготати й просто заливатися сміхом. Перевірено на собі! Мені здається, що така смішна сміхота «видусить» хоча б манісіньку усмішку у найпохмурішого чоловіка на світі, навіть у найзлішого злюки, поганця та справжнього фуки-беки пана Гама! Ви не знаєте, хто такий пан Гам?! О, від цього асоціального елемента раджу триматись подалі, адже пан Гам то злючий стариган з рудою бородою й налитими кров’ю очиськами, який ненавидить дітей, тварин, пустощі та кукурудзяні палички. Одного дня той негідник надумав отруїти улюбленця дітей, песика-здоровесика Джейка, що мав таку добру й лагідну вдачу, що «якби він був людино, то, мабуть, став би королем, чи принаймні автогонщиком у хвацькому шоломі». Нам дуже пощастило, що відважна дівчинка Поллі та кумедний й трохи дивакуватий Фрайді Нежурись змогли протистояти силам зла і врятували невинно отруєного! Фрайді дійсно унікальний, він «єдиний чоловік на світі, який знайшов голку в копиці сіна! Правда, то була дуже велика голка, і дуже маленька копиця. Його улюблене число – зелений, а улюблений колір – двадцять шість, хоч кольори й числа він інколи плутає. А ще Фрайді Нежурись мав найменшу в світі колекцію марок (не мав жодної)».Критика, рецензії
Книжкові рейтинги... Рейтинги видавництв... Списки бестселерів... Чи буде воно у нас колись?
А. Судин | 04.09.09
Днями починається Форум видавців у Львові. Велика гамірна подія навколо книжок із загальним непогамовно позитивним настроєм. Зі звичним нетерпінням чекаємо, а заодно напередодні готові побалакати на різні теми щодо книжки. Наприклад...Без сумніву, у межах форуму готується черговий конкурс книжок, які буде оцінювати компетентна комісія, і якій одні автори і видавці, звичайно, будуть дякувати і втішатися їх високій оцінці, а інші автори і видавці будуть понуро ображатися і потім не раз повторювати: “Як же ж таке виняткове моє видання можна було не помітити?! Очевидно, що все продано!”
Ну, і все піде, як завжди. Переможці будуть названі, зацікавлені газети, журнали, сайти чемно передрукують імена переможців, і буде вважатися, що тим переможцям гарно встелена дорога промоції. І що ця дорога була встелена цілком об’єктивно, себто без жодної оплати за “просування” на ринку, та й відзначені книжки почнуть відповідним чином розпродуватися. Ну, а видавництва здобудуть собі додаткові бали, щоб підняти авторитет серед покупців (чи замовників, авторів). Іншими словами публікований рейтинг це знаряддя для стимулювання збуту і елемент “піару”.
Критика, рецензії
Найпригодніші пригоди, геройські герої і сміх без правил
Ольга Ренн | 10.07.09
На палітурці – Малий Вовчик, його погляд рішучий і непереможний, спрямований у даль, костюм – вогняно-червоний, майже як у Супермена. Він керує «снігомобілем», летить на зустріч вітру і пригодам. Світ побачила «Геройська книжка Малого Вовчика», продовження «Капосної книжки», яку за короткий час полюбили і діти, і батьки. Безперечно, «геройське» продовження має дещо іншу тональність, ніж «капосний» початок. У другій книжці вже значно більше пригод та екшену, тут тобі й автомобільні (і не тільки) переслідування, вибухи, стрілянина, викрадення і порятунок.
Критика, рецензії
Погляд з душі
Оксана ДУманська, письменниця | 19.05.09
На цю книгу не відгукнуться літературні критики, вона не потрапить до рейтингів, її не поставлять на полицю в книгарні, бо вийшла скромним накладом і буде роздарована авторкою своїм друзям.
Критика, рецензії
Маленький жовтий конвертик
Ірина Артемчук | 01.05.09
Знайомий усім активним користувачам Інтернету символ, який так часто з’являється внизу правого боку монітору. І ми відкриваємо такий конвертик мільйони разів, часто – цілком спокійно, без пришвидшеного пульсу і тремтіння рук. Але в багатьох любителів ICQ бувало так, що цей конвертик ставав сенсом цілого дня чи ночі, перетворював на безмежно щасливого параноїка, який забуває про все, окрім клавіатури та монітору, а звук, який супроводжує його надходження – найбажанішим на той момент.Днями дочитала книгу, через яку було багато галасу і в Інтернеті, і в «реалі» – «Самотність в мережі» Януша Леона Вишневського». Не люблю читати рецензії наперед, але кинувши оком на декілька – до цієї книги, я почула висновок, який заінтригував: начебто автору вдалося зрозуміти жінку. Через це я одразу ж дуже критично налаштувала себе, аби з перших сторінок вловити, правда це чи типовий піар-хід. Мушу сказати, що легке сп’яніння я таки відчула одразу і всю критику вирішила відкласти, насолоджуючись смачним сюжетом. Пізніше я навіть відчула короткотривалу пристрасть до цього тексту, констатуючи в собі описаний автором «небезпечний настрій»
Критика, рецензії
Надкушене яблуко
Оксана Думанська | 23.04.09
Ризикую в черговий раз виявитися їдучо-прискіпливою особою, якій недогодиш, як сварливій свекрусі. Але тут йдеться про якість тексту, про що товчуть майбутнім видавцям-редакторам чи не з першого курсу. Ба більше! Нині тих видавців навчають практично в усіх колишніх педінститутах і навіть технікумах негуманітарного спрямування. Усім їм викладають фахові дисципліни „Основи редактоської майстерності”, „Літературне редагування” та ін. І виходить, що видавництва, перепрошую, чхати хотіли на обов’язкове (колись!) редакторське опрацювання рукопису, засилають до друку не вичитані свіжим оком тексти, а отже, прирікають на безробіття молодих фахівців і привчають читачів до такого собі шайди-байди в лексичних нормах сучасної української мови.Отже, про популярну книгу Галини Вдовиченко „Пів’яблука”
Критика, рецензії
Література на службі імперії
Богдан Сологуб | 04.03.09
Кілька років тому вчені зробили сенсаційне відкриття: виявляється, те, що ми бачимо, – далеко не точна картинка того, що є насправді. Як писав Козьма Прутков, коли у клітці тигр, а написано «буйвол», не вір очам своїм: перед тобою, звісно, тварина рогата… Передбачаю вашу криву скептичну посмішку, але цей принцип стовідсотково спрацьовує в тому випадку, коли ми говоримо про ірраціональне сприйняття нашого північного сусіда – Росії – у світі і деякими нашими громадянами.Повну картину того, як насправді формувався міф Росії не як окупанта і колонізатора, як це було насправді, а як «висококультурної могутньої держави», досліджує у своїй книзі головний редактор періодичного видання центрально- та східноєвропейської тематики «Sarmatian Review» Ева Маєвска-Томпсон «Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм», що її у перекладі українською видали «Основи».
Критика, рецензії
Тетяна Грунська та її романи
Оксана Думанська, доцент кафедри видавничої справи і редагування УАД | 26.02.09
П’ять років тому у видавництві “Каменяр” вийшла перша книга Тетяни Грунської – елегантний алігат: „Сільський роман” та „Міський роман” з визначеним жанром „Образки з життя”. Хоча вже сама назва передбачала епічну оповідь з наскрізним сюжетом, насправді це були окремі новели ( чи точніш, шкіци), мимо яких звичайна людина пройде й не озирнеться. Але зірке око Тетяни бачить у буденності і скороминущості миті людського існування в багатстві чи бідності, в зраді і вірності, в жартах і сльозах.Слід віддати належне сміливості Тетяни, яка на зустрічах з читачами (навіть у міському парку Бучача!) читала свої образки – і віднаходила своїх майбутніх шанувальників.
Тут маю зробити відступ, оглянувши згрубша сучасний літературний процес, в якому співіснують комерційно успішні письменники, запотребовані так званою елітою, і письменники як такі, що не можуть не писати, не згадуються в різних рейтингах (хоча ми знаємо їм ціну!), самі знаходять гроші на видання і йдуть з ними до читача.