Критика, рецензії

Якби ви знали, паничі…

Оксана Думанська,доцент кафедри видавничої справи і редагуванняУкраїнської академії друкарства,письменниця | 16.05.08 9:28:51

Минулого Форуму київське видавництво „Грані-Т” презентувало нову серію дитячого формату, сама ідея якої нічого, окрім схвалення, не викликала. Адже виховний момент безсумнівний – дитина читає про дитинство знаменитостей і переконується, що вони всі чимось схожі на неї саму. Отже, і вона може сягнути верховин мистецтва, науки, спорту тощо, коли буде нелінивою, небоязкою, допитливою... Цей перелік дитячих чеснот можна продовжити. Але не втім річ.
Вже перша книга цієї серії, хоч і була розхвалена на всі заставки, насторожує авторською і редакторською, перепрошую, лексичною неохайністю.

---

В оповіді про Катерину Білокур виявилося, що під хатою разом із трояндами та півоніями квітнуть і волошки... Мала Катря насмикала з корови шерсті, прив’язала до гілки(!) – і вийшов пензлик (!). Хай би авторка щось ним намалювала! Я вже мовчу про сільську хату початку 20ст. –тоді троянд біля неї не було, хіба що дикі – шипшинові кущі. Про волошки як декоративні квіти не згадується ніде, а що це бур’ян – діти, хоча б сільські, знають. Ірен Роздобудько непогана письменниця, але для дітей треба як писати? Правильно: так само, як і для дорослих, тільки краще!
Тоді ж видавництвом було обіцяно, що до співпраці закличуть українських знаменитостей, щоб вони потішили юних читачів. Серед письменницьких імен прозвучали Любко Дереш і Юрій Покальчук. Я була здивована, бо тексти й одного, й другого розраховані лише на стійку нервову систему дорослої особи.
І ось тримаю в руках тонесеньку, але дорогу (17 грн.) книжку, в якій Любко Дереш оповідає про дитинство Миколи Гоголя, Марка Твена, Ніколу Теслу, Альберта Енштейна, Стівена Кінга. Всі вони займають сторінок 60. (До слова, прочитала я лиш про Гоголя, тому вибачайте за неповноту аналізу).
„Це – Полтавщина. Широкі поля, порослі соковитою, яскравою травою. Лісочки і озерця. А між ними розкидані села та хутірки. Охайні мазані хатки мальовані набіло та нажовто, загороджені плетеними з лози тинами, обсаджені вишнями й черешнями, соняхами і тополями”.
Без сумніву, Любко щось пригадує зі шкільної програми: певно, пісню з „Наталки Полтавки” – „Ой під вишнею, під черешнею...” Але чи уявляє він хату, обсаджену соняхами і тополями? Соняхами обсаджували городи, а тополі росли „край дороги” ( це теж зі шкільної програми – Тарас Григорович Шевченко). Що ж стосується полів, порослих яскравою соковитою травою, то це вони „гуляли”, тобто не були засіяні ні житом, ні пшеницею, ні просом, ні іншими злаками. Нетипово для хазяйновитого українця!
„Через указ російського царя кожне село належало якомусь паничеві. Означало це те, що селяни повинні були цього панича годувати – городиною, сметаною та молоком, яйцями та ковбасою, калачами і коржиками”.
Мені не віриться, що добрий письменник Іван Андрусяк ( він зазначений літературним редактором) схвалив цей своєрідний погляд на кріпацтво часів Гоголя. Але віриться, що рядок з Шевченка „Якби ви знали, паничі...” десь у нетрях молодої пам’яті Дереша таки застряг.
В оповіді про Гоголя повно лексичних огріхів типу: дізнатися хоч якихось новин про світ ( так і хочеться відповісти – їх є в мене), був він дивною й підозрілою дитиною, у „Травневій ночі”кішка перетвориться на мачуху, через слова він міг мандрувати у більш спокійні, здорові, веселі ситуації.
Оповідь завершується підсумком „Історія людини в історії людства”, звідки дитина дізнається, що Гоголь „виконував обов’язки режисера- постановника” гімназійного театру. От і канцелярит прибув на допомогу!
Особливо ж мене здивувало останнє речення: „Автор всесвітньо відомих творів „Вечори на хуторі біля Диканьки”, „Мертві душі”, „Ревізор”. Любко мало що з „Майської ночі” зробив „Травневу”, так ще й забувся про „Тараса Бульбу”!
Одне слово, такі недбало написані тексти засвідчують повне ігнорування важливої складової в усьому виховному процесі, здійснюваному книгою: виховання літературного смаку. Помиляється видавничий колектив „Грані-Т-у”, коли шукає для свого проекту „розкручених”. Шукайте талановитих!
До речі, одна із цих серіальних книг, яку написав Сашко Дерманський (Авіценна, Суворов та ін.), поки що єдина, гідна уваги юного книголюба. Але ж Дерманський в цій царині не новачок...