ЧАРІВНІ СКАРБИ РОМАНА ГАМАДИ

Критика, рецензії

ЧАРІВНІ СКАРБИ РОМАНА ГАМАДИ

Сергій Дзюба, м. Чернігів, 2012 р. | 30.03.12 16:30:24

Пам’ятаю, як за радянських часів вивчав на факультеті журналістики у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка курс літератури народів СРСР. Лекції нам читав доктор філологічних наук Олег Бабишкін, якого студенти боялися, мов вогню, – Олег Кіндратович вимагав від майбутніх працівників ЗМІ бездоганного знання шедеврів грузинської, азербайджанської, вірменської, узбецької, таджицької та інших літератур Радянського Союзу. „Вплинути” на колишнього фронтовика було неможливо – він рішуче ставив „двійки” навіть за одну непрочитану книгу (а в переліку обов’язкової літератури налічувалися сотні томів!), запитуючи на іспитах своїм неповторним „незлим, тихим” голосом: „А скажіть-но, шановний, як звали коня Абая Кунакбаєва?”.
Олега Кіндратовича вже давно немає на світі, але ми, його студенти, досі з великою вдячністю згадуємо колоритного викладача, завдяки якому прочитали чудові твори Фірдоусі, Сааді, Гафіза, Нізамі, Омара Хайяма, Шота Руставелі, Константина Гамсахурдія, Галактіона Табідзе, Нодара Думбадзе, Йона Друце, Едуардаса Межелайтіса, Віліса Лациса, Йонаса Авіжюса, Паруйра Севака, Расула Гамзатова, Чингіза Айтматова, Василя Бикова…
На жаль, нинішні молоді „акули пера” про більшість цих видатних письменників навіть не чули. Ні, мені зовсім не шкода розваленої імперії. Але навіщо ж відмовлятися від мудрих духовних скарбів? Конкретний приклад – пройшов нещодавно чернігівськими книжковими крамницями і в жодній не натрапив на „Іранські народні казки”, „Антологію перського гумору”, „Анекдоти про Муллу Насреддіна” та інші шедеври світової класики, які з 2008 року випускає в світ тернопільське видавництво „Навчальна книга – Богдан”. На моє запитання продавці лише руками розвели: „Переклади з перської? Ну ви даєте! Кому це зараз потрібно?!”.
На жаль, немає поки що „Скарбів Сходу” і в чернігівських бібліотеках. Хоч особисто я переконаний – такі книжки потрібно вивчати в школах, коледжах та вишах. Взагалі, шкільна програма давно потребує кардинальних змін. Дітей потрібно не примушувати, а заохочувати до читання. При цьому книги мають бути зрозумілими і цікавими. На власному досвіді переконався: дивовижні, пригодницькі казки й дотепний гумор народів Сходу малеча сприймає із задоволенням. Головне, щоб ці яскраві, ошатно видані книжки були в наших оселях – діти самі візьмуть їх до рук.
До речі, коли я розповів про українські переклади з перської своїм московським колегам, ті були просто ошелешені: „Если такие книги издают в вашем государстве, значит, вы не безнадёжны”.
Власне, наші державні мужі до унікального проекту не мають жодного відношення. „Скарби Сходу” – це, без перебільшення, перекладацький подвиг письменника і науковця Романа Романовича Гамади та самовіддана, подвижницька діяльність видавництва „Навчальна книга – Богдан”.

Упорядник „Скарбів...” народився 30 вересня 1961 року в місті Добромиль Старосамбірського району Львівської області. Сходознавець, перекладач, літературознавець. Лауреат літературної премії імені Миколи Лукаша (1999) та першої літературної премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку (2008). Член Національної спілки письменників України. Старший викладач кафедри сходознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчив філологічний факультет та курси перської мови у Львівському університеті імені Івана Франка. Вивчав чеську мову та мистецтво на дворічних курсах гідів-перекладачів при Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) „Супутник”. Постійний автор журналу іноземної літератури „Всесвіт”. Творчі й наукові зацікавлення: перська класична й народна література, персомовна література Індії. Нагороджений почесною грамотою Міністерства культури й ісламської орієнтації Ісламської Республіки Іран (2004). Окремою книгою вийшли „Перські оповідки” у 2-х томах (Львів: ЛА „Піраміда”, 2007). У 2008 році спільно з видавництвом „Навчальна книга – Богдан” Романа Гамада заснував дві нові серії – „Скарби Сходу” та „Пам’ятки світової літератури” – видання, які не мають аналогів в Україні.
Коли я попросив пана Романа розповісти про себе, він відповів оригінально, як гарний письменник: „Є такий сайт – „Замки та храми України”, який заснували Ірина Пустиннікова й Ігор Хома. Коли зайдете на Старий Самбір, побачите, мабуть, єдиний в Європі єврейський збережений цвинтар (по дорозі на Турку, в околицях Старого Самбора). Моя рідна тітка – Казимира Броніславівна Райхель (голова добромильського осередку поляків). Моя бабуся-небіжчиця – Варвара Гамада – ходила до війни в польський костел, синагогу і православну церкву. Вона вміла читати лише по-польськи. З'ясуйте для себе, що таке Добромиль, Саліна... У нас люди багато не говорять, так само, як і мій товариш з іракського Курдистану (на іншому сайті йшлося про трагедію міста Халабдже, що сталася внаслідок газової атаки Хусейна, – у 1988 році, аби впокорити волелюбних курдів, одіозний диктатор застосував заборонену хімічну зброю, від якої загинули мученицькою смертю тисячі людей – С. Д.)”.

У Добромилі, під час своїх мандрів Західною Україною, я побував, і це невеличке містечко, розташоване кілометрів за сто від Львова на прикордонні з Польщею, над річкою Вирва, мені запам'яталося. Тамтешні мешканці із задоволенням переказували, що тут, у василіанському монастирі святого Онуфрія, вперше одягнув чернечу рясу майбутній митрополит Андрей Шептицький; в Івана Франка, під час його виборчої кампанії до сейму, вкрали чоботи; завітав сюди і знаменитий бравий солдат Швейк (не вірите – уважно перечитайте роман Гашека).
Добромиль овіяний чарівними легендами. Одна з них пов'язана з руїнами замку Гербуртів. Цей заможний і славний рід немало зробив для розвитку міста. Кажуть, кожен Гербурт, помираючи, перетворювався на сивого орла, звивав гніздо на прилеглій до замку скелі і виводив пташенят. Однак знайшовся Гербурт, котрий не вірив у легенду і насміхався з неї. Тож, аби довести, що все це – вигадки, вирушаючи на лови, поцілив у орла. Але, повернувшись додому, з жахом довідався про раптову смерть свого єдиного сина. Так і зникла шляхетна династія...
У 1880 році Добромиль вважався єврейським містечком. За свідченнями науковців, тут мешкало 2734 жителів, а в Енґельсбрунні, розташованому поруч, – 291 (загалом 655 римо-католиків, 479 греко-католиків, 1884 євреїв і 7 віруючих інших релігій). У 1921-му Добромиль мав 5386 мешканців, серед яких – 2119 євреїв. Зі зрозумілих причин нині ситуація істотно змінилася...
Вразила мене й трагедія Саліни. У червні 1941 року органи НКВС стратили тут близько 3600 людей (зокрема в'язнів перемишльської тюрми, де відбували покарання переважно українські патріоти), живцем вкинувши їх у соляні шахти. Старожили пригадують, що потім кілька діб звідти лунали крики і стогони замордованих жертв.
У дитинстві малому Романові страшенно подобалися східні казки – не одне покоління сходознавців виросло з „Тисячі й однієї ночі” в перекладі М. Сальє. І Роман Романович завжди про це пам'ятає – все-таки, який потужний вплив справляє хороший переклад!
„Ще в дитинстві, – пригадує він, – у кримському санаторії, в Гаспрі, мені потрапила до рук цікава книга – „Китайские народные сказки”. Вона справила на мене велике враження – деякі казки не забув і досі (зокрема „Кукурузный початок”). Тоді ще не виникало запитань, чому немає українських перекладів, а коли й траплялися, то були здійснені з братньої мови (гадаю, ще можна знайти в бібліотеках „Азербайджанські казки” 1956 року випуску). З великим ентузіазмом люди купували й читали своїм дітям книгу „Мудрий звіздар. Афганські та іранські казки” („Веселка”, 1967) у перекладі з російської Микити Шумила. Заради справедливості, треба сказати, що його тексти іранських казок і досі читаються з великою приємністю. Микита Шумило залишив помітний слід у художньому перекладі. Проте на такі деталі, чи перекладено безпосередньо з оригіналу, читач, звичайно, не звертав уваги. Тим більше, що пропагувалася теорія подвійного, а то й потрійного перекладу (з перської – на російську, а з російської – українською). І зовсім ігнорували той факт, що російський перекладач орієнтувався на російського читача”.
Безперечно, все це вплинуло на світогляд Романа Гамади та вибір його професії. А фахівець він – напрочуд ретельний, адже усвідомлює, що вперше намагається донести твір до українського читача.
„Перекладів із перської українською не те що небагато – їх майже не було зовсім, окрім хіба що перекладів Омара Хайяма, Гафіза, кількох перекладів Сааді та Фірдоусі у виконанні В. Мисика, двох версій „Книги папуги” (Кадері та Ібадулли), уривків з „Масневі-йе манаві” Румі у виконанні Я. Полотнюка та й практично все, – констатує упорядник „Скарбів Сходу”. – Перекладати вперше – завжди відповідально. Кожен сходознавець, який прагне бути серйозним і оригінальним дослідником, передусім намагається перекладати безпосередньо з рукописів і вже в другу чергу – з критичних видань.
Перська література – надзвичайно багата у всіх її виявах, як у класичному, так і народному. По суті, корпус народної літератури досі ще не досліджений, це – анонімна література XII-XVII ст., яка лишень зафіксована, „описана” за назвами творів у спеціальних каталогах; вона чекає на свого дослідника – у сотнях і тисячах рукописів, зберігаючись у спеціальних „древлесховищах”. Так, двотомник „Перських оповідок” я переклав із надзвичайно цінного і найповнішого рукопису № В-256 (56 творів), переписаного 1687 року в Індії в епоху розквіту династії Великих Моголів („Персидские и таджикские рукописи. Краткий алфавитный каталог / Под ред. Н. Д. Миклухо-Маклая: В 2-х т. – М.: Наука, 1964. – С. 527-529”). Зайве казати, що переклад творів із цього рукопису здійснений уперше не лише українською мовою, а й європейською.
Персомовна література Індії – явище надзвичайно оригінальне, тому й не дивно, що перекладача увесь час тягне в Делі, Лакгнау, Лагор тощо, де були найбільші культурні центри, а також найкваліфікованіші переписувачі при дворах султанів. До речі, перекладений мною персомовний письменник Індії XIII ст. Мохаммед Ауфі уперше ввійшов в українську літературу. Цікаво зазначити, що й досі немає російського перекладу його творів. Правда, в Казахстані з'явилася невеличка книжечка вибраного із „Зібрання історій та світочі переказів”.
Пан Роман, як то кажуть, „виріс” із „Всесвіту” і там, у журналі, пройшов хорошу школу. „Перший мій переклад, надісланий до „Всесвіту”, так і не був опублікований, – пригадує він, – за що я дуже вдячний О. Микитенкові та О. Тереху. Було цілком зрозуміло, що не досить знати іноземну мову, треба працювати над рідною, що я й робив довгі роки, укладаючи власний словник-глосарій, як цим займалися впродовж свого життя М. Рильський, М. Бажан, М. Лукаш.
Моїм постійним редактором був Олександр Терех – надзвичайно тонкий знавець української мови. Саме у „Всесвіті” гартувалися такі твори, як „Трактат на розвагу серця” знаменитого перського сатирика XIV ст. Убейда Закані, середньовічні перські оповіді, анекдоти про Муллу Насреддіна, класична обрамлена повість XI ст. „Бахтіяр-наме” та ін. Українське сходознавство було знищене, і тому довелося надолужувати втрачене з подвійною або ж потрійною силою.
Спершу з'явилася ідея створення „Антології перського гумору” після згаданих публікацій. Аби втілити ідею в практику, довелося ще довго працювати, шукаючи тексти, замовляти книги в Ірані. Укладаючи „Антологію...”, паралельно завершив переклад „Анекдотів про Муллу Насреддіна”, і таким чином ці книги поклали початок серії „Скарби Сходу”. Чим хороша серія? Передусім вона мобілізує перекладача і накладає на нього певний моральний обов’язок».
Взагалі, я щиро дивуюся, який огром праці здатна виконати одна людина, фанатично віддана своїй справі! Адже йдеться не лише про кількість та обсяг уже виданих книжок (що, безперечно, вражає). Досить відкрити будь-який твір, на будь-якій сторінці, аби переконатися, що Роман Гамада не просто механічно відтворює тексти класиків. Його переклади органічно передають неповторну манеру письма кожного автора, і що особливо імпонує, створені гарною українською мовою. Пан Роман – вишуканий стиліст, який, мов золотошукач, промиває тонни піску, щоб добути кілька крихт золота.
Власне, цим і відрізняється справжній Майстер від ремісника. Бо часом береш до рук ту чи іншу антологію перекладів і з прикрістю констатуєш, що всі поети, представлені в ній, – буквально на одне обличчя.
„Однакові в них мова, стиль, лексичний набір. Затули долонею ім'я автора, і не побачиш різниці між Верленом чи Аполлінером, – говорить Роман Гамада. – Хороший перекладач – справді тоді хороший, коли він універсальний, різножанровий.
Зараз дуже багато дилетанства, кожен перекладає так, як він це розуміє. Немає спадкоємності в галузі художнього перекладу. Не спрацьовує ланка перекладач – літературний редактор. Тут треба відверто спитати: де ж готують перекладачів (і чи взагалі їх можна готувати) і де готують літературних редакторів? Варто переглянути навчальні програми редакторського відділення Поліграфічної академії і з'ясувати, хто там викладає редагування художньої літератури і редагування дитячої літератури зокрема (в кращому разі як спецкурс). Ми з подивом побачимо, що викладають люди, які взагалі жодного дня не працювали у видавництві. А що таке вузівська практична стилістика української мови? Української мови не навчають у жодному українському вузі, там навчають лише формальної граматики української мови, історії мови з величезним нахилом у загальне мовознавство. Логічно було б думати, що готують фахівців на факультетах іноземної мови, на слов'янському відділенні, адже повсюдно читають теорію і практику перекладу.
Коли автор приносить рукопис до видавництва, він, на жаль, повинен радіти, що редактор не втручається в його текст і в кращому разі лишень розставить коми (спитайте у редактора, чи він знає про книгу „Складні випадки пунктуації” А. Бєлінського). Тут іще завинила комерціалізація видавництв і відчайдушна гонитва за прибутками. Лише кілька видавництв стоять на сторожі слова, зокрема київський „Юніверс”. Чому? А тому, що головний редактор Олег Жупанський – представник славної когорти „всесвітян”.
Коли хочу дістати насолоду від художнього тексту, читаю переклади Володимира Митрофанова американського автора Трумена Капоте – „Лугова арфа” й „Сніданок у Тіффані”, а також Ернста Теодора Амадея Гофмана у перекладі Євгена Поповича та Сидора Сакидона. Серед сучасних перекладів чогось подібного не знаходжу. До речі, про „Золотий горнець”. Слово „горнець” не знайдете навіть у академічному багатотомному словнику української мови”, – зауважує Роман Гамада.
„Старанний перекладач завжди намагається знайти жанровий відповідник у рідній літературі, і це дійсно дуже допомагає в спробі наблизити твір до читача, – наголошує пан Роман. – Так, перекладаючи середньовічні перські фантастичні повісті з сильним любовним струменем, довелося звертатись до українських фантастичних повістей, зокрема „Конотопської відьми” Г. Квітки-Основ’яненка. Подібність цих творів дозволила в багатьох місцях буквально „цитувати” „Конотопську відьму”, що, зрештою, створює в читача ілюзію, ніби твір написаний українською мовою. Під час роботи над перським народним гумором дуже допомогла збірка Г. Нудьги „Українська народна сатира і гумор”.
В усій масі казок, перекладених українською мовою, годі знайти якісний текст; хіба що є винятком переклади І. Корунця, О. Тереха, зокрема його „Англійські народні казки” (К.: Юніверс, 1999). Тут може бути одночасно кілька факторів: звичайна халтура, нерозуміння самої суті казкового мовлення. Казки мають свої кліше, свої формули; у них не повинно бути слів, які несуть явні ознаки сучасності. В жодній народній казці речення не починається таким чином: „Відтак вони побралися в дорогу”; не може такого бути, щоб Котигорошко обурювався; або ж можна зустріти таке: „Качечка схилила свою голівку до поверхні води...”.
Працюючи над перськими казками, доводиться щодня, регулярно начитувати українські народні казки, придивлятися до них, щоб вони ввійшли в плоть і кров, щоб думав цією мовою. І увесь час читати вголос – все-таки усна народна творчість”.
Саме тому книжки серії „Скарби Сходу” можна відкривати на будь-якій сторінці, насолоджуючись красою рідної мови (до речі, на міжнародному конкурсі в Парижі 1934 року перше місце посіла французька мова, друге – перська, а третє – українська).
Власне, переконайтеся в цьому самі, прочитавши, наприклад, казку „Дядечко Навруз” („Іранські народні казки”) у перекладі Романа Гамади (Навруз – день іранського Нового року, який співпадає з днем весняного рівнодення – 21 березня).

Дядечко Навруз
Живе собі на світі один старий чоловік на ім’я дядечко Навруз. Коли настає перший день весни, він спускається з гори і з ціпком у руці прямує до міських воріт. На голові в нього повстяна шапка, кучері й борода намальовані хною; вбраний він у каптан з голубого оксамиту, підперезаний шовковим поясом, шаровари з тонкого лляного полотна, а на ногах м’які сап’янці.
За міськими воротями живе одна стара жінка, яка з усієї душі любить дядечка Навруза. Коли надходить перший день весни, вона встає рано-вранці, згортає постіль, гарно прибирає в хаті й у дворі, підмітає долівку й збризкує її водою. Тоді чисто вмивається й чепуриться: малює собі хною волосся, руки й ноги, набілюється, кладе рум’яна, підводить сурмою очі й чорнить брови. Вона одягає шовкову спідницю, кармазинові шаровари й кашемірову свитку. Душить собі мускусом й амброю голову, лице й коси. Виносить килим і простеляє його на ґанку, перед маленьким басейном з водограєм, якраз проти саду, де буйно цвітуть плодові дерева й усяка весняна квіточина. На одну мальовану тацю кладе сім святкових страв – часник, оцет, сумах, лох, яблука, зелень і страву з солоду, а на другу кладе сім видів сушених фруктів та солодощів. Потім розпалює мангал, ставить перед собою кальян, проте не кладе в нього жарину, а сідає й дивиться на дорогу, чи не йде дядечко Навруз.
Не минає багато часу, як повіки в старої стають важкими, її голову хилить дрімота, і вона потихеньку засинає.
Саме о цій порі надходить у двір дядечко Навруз, проте йому шкода будити стару жінку. Він зриває в саду одну гілочку нагідок, кладе їй на груди і сідає скраю. З мангала бере жарину вогню, кладе її до кальяну, кілька разів затягується і розламує навпіл апельсин. Одну половинку він з’їдає з цукровим сиропом. Одну жарину в мангалі пригортає попелом, щоб швидко не згасла, цілує стару в щоку і вирушає назад у дорогу.
Сонце потихеньку освітлює весь ґанок, і стара жінка прокидається. Спершу вона нічого не розуміє, та коли краще розглянеться, бачить – ой, лишенько! – всіх речей хтось торкався рукою. В кальяні дотліває жарина. Апельсин розламаний навпіл. В мангалі жарина пригорнута попелом. Щока її волога. Тоді вона здогадується, що то приходив дядечко Навруз і не хотів її будити.
Стара жінка дуже журиться, чому ж то після всіх її приготувань, саме тоді, коли приходив дядечко Навруз, її зморив сон і вона не змогла його побачити. Минає день за днем, і лишень одна думка ятрить її серце, як би то їй побачити дядечка Навруза. Тоді їй кажуть, що треба діждатися наступного року, коли мине весна, літо, осінь і зима, знову повіє теплий вітерець і настане перший день весни. Тоді дядечко Навруз знову спуститься з гори, прийде до міста і вона зможе побачити його на власні очі.
Стара жінка й згоджується. Проте ніхто не знає, чи вдасться їй наступного року побачити дядечка Навруза. Кажуть, що коли вони побачать одне одного, настане кінець світу, та оскільки й досі не настав кінець світу, стара жінка й дядечко Навруз так і не побачили одне одного.

„Дякувати Богові, у нас з іранцями – багато спільного в культурі, мові, оскільки ми одного індоєвропейського кореня, тому великих бар’єрів при перекладі не виникає, – говорить Роман Гамада. – А ісламський світ читач сприймає лишень, як казкову фантастику або ж екзотику”.
Однак, читаючи „Іранські народні казки”, „Анекдоти про Муллу Насреддіна”, „Антологію перського гумору” та інші книги з серії „Скарби Сходу”, я постійно ловив себе на думці, що немало сюжетів так чи інакше перегукуються з українськими народними казками та творами наших класиків.
Судіть самі. „В українській історичній думі гуляє Килиїмським полем козак Ганджа Андибер.

На козаку, бідному нетязі,
три сіром’язі,
опанча рогозовая,
поясина хмеловая.
На козаку, бідному нетязі, сап’янці,
видно п’яти й пальці,
де ступить – босої ноги слід пише…


У такому-то перевдязі увіходить він до корчми у Черкасах, де з його виду насміхаються три дуки-срібляники та велять шинкарці Насті принести йому прокислого пива. Та посилає наймичку, проте наймичка не вточила пива з „дев’ятої бочки”, а з десятої, найкращої. Не хотячи більше зносити глузувань, він виймає черес із золотими червінцями і встеляє ними стіл. Зараз і дуки-срібляники, і Настя запрошують його „призволятися”, на це козак вихиляється із вікна і гукає своїх товаришів, що сиділи у сховку; тії приносять дорогі шати, сап’янові чоботи і козацький шлик. Ось тут і виходить на яв, що він – ніякий не нетяга, а козацький гетьман Хвесько Ганджа Андибер. Відмовляючись від почастунків, він не їсть, не п’є, тільки виливає усе на свої шати, при тім приказуючи:

Ей, шати мої, пийте-гуляйте!
Не мене шанують,
Бо вас поважають.
Як я вас на собі мав,
То й честі од дуків-срібляників не мав.


В аналогічній ситуації, – порівнює упорядник „Скарбів Сходу”, – Ходжа Насреддін, прийшовши, щоправда, у багатий дім на гостину, спершу сидить ніким не помічений у самому кінці лави, бо вбраний був, бачте, у латану сімряжку-халат. Та коли повернувся в той дім у коштовному каптані, його одразу ж садовлять на достойне місце й припрошують пригощатися. Проте не став куштувати Ходжа ні плову, ні халви, а заходився лишень тицяти рукавом у наїдки”.
„Здивувалися гості непомалу, бачачи отаку прояву, а мулла й каже:
– Коли ж ви являєте велику шанобу лишень достойно убраним людям, то, виходить, і частування призначені для їхньої одежі” („Мулла на гостині”).
Взагалі, Ходжа Насреддін – узагальнений образ. Цей напівлегендарний добродій народився в околицях Анкари у XIII ст., хоч усна традиція переносить його у IV вік. Однак вперше анекдоти про турецького Насреддіна були записані у XVI ст., притому цілком різні – від анекдотів літературних – до народних та історичних. Ясна річ, що від справжнього Ходжі майже нічого не лишилося. Та й сам Насреддін – дуже різний: в одних випадках це – тонкий і кмітливий пересмішник, здатний блискуче виплутатися з будь-якої заплутаної ситуації, а в інших – наївний, простодушний, а то й недолугий чолов’яга, котрий поводиться, мов доросла дитина.
„Помандрувавши далі на схід і здобувши собі там не меншу популярність (у Ірані він зробився Муллою Насреддіном), Насреддін міцно вкоренився і на Балканах, не минув він і України, – зазначає Роман Гамада. – Тут чи не першим звернув на це увагу М. Драгоманов на сторінках „Киевской старины” (1886, Т. 14, № 2-3) у статті „Турецкие анекдоты в украинской народной словесности”, подавши до уваги чимало прикладів побутування перелицьованого Ходжі. Якщо у Закані роль недотепи відводилась казвінцеві – мешканцеві іранського міста Казвін („Один казвінець впав у глибоку яму…”), який згодом зробився знову-таки муллою Насреддіном, то в українському фольклорі роль Насреддіна пропонувалась уже циганові, і, як слушно зауважив М. Драгоманов, український оповідач у деяких випадках не до кінця розумів самого гумору, бо при передачі могли випадати окремі деталі, і що важливо: „з самого початку український оповідач відчував іще, що жарт належить чужинцеві”.
Ось відкіля узявся у Степана Руданського хитрий циган (завважимо принагідно, що український письменник проживав довший час не де, як у Ялті, в Криму). Ті ж анекдоти, що й у „Ресале-йе дильгушай” перського сатирика, ми уже сприймаємо у Руданського як свої, такі давні й добре знайомі – це й „Циган в огірках”, і „Жалібний дяк” та ще багато інших. Долучився до „насреддіани”, сам того не гадаючи, й Франко-фольклорист, записавши у Жовківському повіті казку „Піп на казанні”, яка буквально повторює „Проповідь мулли”, і ми бачимо, що це звичайна сліпа копія, хіба що там проповідником виступає мулла, а у нас – сільський піп”.
Так сталося, що водночас зі „Скарбами Сходу” я прочитав чудові „Легенди Львова” Юрія Винничука. І там, у розділі „Скнилівські мудрагелі”, побачив жарт „Новий панотець”, який також дуже подібний до „Проповіді мулли”. Можете порівняти. Спочатку процитую переклад із перської Романа Гамади:
„Одного дня мулла, піднявшись на казальницю, почав такими словами:
– О люди, чи ж відаєте ви, що казатиму вам нині?
– Ні, ми того не свідомі, – відповіли молільники.
Розсердився мулла, зійшов униз із казальниці та й говорить:
– Ба, раз ви такі на розум убогі, то нічого я вам нині і не казатиму.
Сказав отак та й пішов собі відтіля.
А другого дня, як знову піднявся на казальницю, став питати у них те саме, що питав учора. Порадившись проміж себе, люди відповіли йому:
– Авжеж, знаємо, що ти хочеш сказати.
От мулла й мовить їм:
– Коли ж вам усім відомо, яку то я проповідь казатиму нині, то нічого мені тут і розводитись.
Та й зійшов із казальниці додолу і подався з мечеті, полишивши молільників вкрай здивованими. Як пішов ото мулла, люди і врадили між собою, що коли мулла повторить оте своє хитре питання, одні нехай казатимуть, що уже знають, мовляв, його речі, а другі казатимуть, що, мовляв, не знають, і отаким-ото чином мулла хоч-не-хоч, а виголосить своє казання.
Ото третього дня мулла знову піднявсь на казальницю й повторив те саме питання. Одні люди казали йому на одвіт: „Та ні ж бо, мулло, сном-духом не відаємо!”, а інші прохали, аби він нарешті над ними зглянувся.
Тож змилосердився мулла та й каже:
– Добре, любі мої. Отеперечки тії, що знають, нехай розкажуть тим, що не знають, – та й пішов собі, лишивши молільників отетерілими з подиву”.
(Проповідь мулли // Анекдоти про Муллу Насреддіна; перекл. з перської, упорядкув. Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – С. 9-10)


А тепер – жарт, записаний Юрієм Винничуком:

„Дуже тішилися скнилівці, коли в їхній церкві почав правити новий священик. Бо походив він, ясна річ, зі Скнилова. На першу відправу набилася повна церква люду. Священик обвів їх задумливими очима і спитав:
– Люди добрі, чи знаєте ви, що я вам нині буду казав?
– Нє, де там, не знаємо, – загув натовп.
– Ну, як не знаєте, то чого буду дурно пашталакав? Йдіть з Богом.
Наступного дня скнилівці порадилися і вирішили відповісти навпаки.
– Знаємо, аякже, знаємо! – дружно гукнув натовп.
– Ну, коли знаєте, то й не треба повторювати. Йдіть з Богом.
Третього дня скнилівці вирішили розділитися: одні будуть казати „знають”, інші – „не знають”. Так вони і вчинили. Коли панотець зачув той гармидер, то сказав:
– Люди добрі, слухайте мою раду. Нехай ті, що знають, розкажуть тим, котрі не знають. Та й ідіть собі з Богом”.
(Винничук Ю. Новий панотець // Легенди Львова: Видання сьоме. – Л.: ЛА „Піраміда”, 2010. – Кн. 1. – С. 357-358)


Власне, всі колоритні персонажі розділу „Скнилівські мудрагелі”, який доповнюється і в другій книзі „Легенд Львова”, – скнилівці – чимось нагадують Муллу Насреддіна саме в іпостасі „великої дитини” („Криниця”, „Скнилівське яйце”, „Файна рада”, „Історія з носом”, „Недосолений борщ”, „Як бузьок жито толочив”, „Хвіст за пазухою” та ін.).
Також вражають і водночас приваблюють своєю простодушністю й „Холмські мудрагелі” (персонажі іншого розділу „Легед…”), правда, це – вже не українці, а євреї: „Як Холм будувався”, „Холмська лазня”, „Сикавка”, „Гора”, „Холмські рахунки”, „Львів’янин в цюпі”, „Файфель купує козу” тощо).
Втім, читаючи про походеньки Мулли Насреддіна, мимоволі пригадуєш іскрометні грузинські кінострічки, герої яких поводяться не менш дивовижно. „Грузія – багатонаціональна держава, – розповідає український миротворець Вадим Мисник, персонаж моєї книги „Життя між кулями” (Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2011). – Там мешкають аджарці, мінгрели, свани, абхазці... У кожного – свої національні традиції. Свани – жителі гір. І, як ми дізналися, практично всі популярні за радянських часів короткометражні грузинські кінокомедії присвячені сванам. Вони мешкають у Кодорській ущелині. Це – дуже простодушні й довірливі люди. Буквально вірять кожному слову! Але, не приведи Господи, їх обдурити чи скривдити! Зле жартувати з ними не можна ні в якому разі, бо горяни, якщо образяться, здатні і силу застосувати. Вони – горді, загартовані, фізично дужі – можуть не втерпіти! Випадки такі були… Проте українські вояки у подібні халепи не потрапляли, бо напрочуд легко знаходили спільну мову з місцевим населенням”.
Хоч особисто мені ближче до душі вишукано кмітливий блазень, який віртуозно висміює пихатих, жадібних і лицемірних людей. Здається, тут Насреддіну немає рівних!

Ціна запинала
Один емір прийшов митися в лазню. У лазні для насміху він спитав у мулли:
- Коли б я став гулямом,* скільки б я тоді вартував?
- П’ятдесят динарів, – сказав мулла.
Емір, розсердившись, закричав:
- Блазню, та таке банне запинало, що я пов’язав на себе, п’ятдесят динарів вартує!
- Та я, власне кажучи, цінував тільки одне запинало, – відповів мулла.
_______________________________________
* Гулям – воїн або слуга при дворі правителя.


Хоча… З неабияким задоволенням у тих же „Легендах Львова” я прочитав про короля Данила та його блазня Олелька, котрий міг дотепно пошити в дурні будь-якого чванька („Королівський подарунок”, „Змагання малярів”, „Данило в гніві”, „Сліпі та зрячі”, „Королівський кінь”, „Заклад”, „Як Олелько ділив яйця” та ін.).
До речі, герої мого нарису „Тріумф «віртуозів Шевчука»” з книги прози та публіцистики „Троянці” (Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2012) – артисти Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України – торік успішно виступили у французькому Сен-Кантені, на знаменитому фестивалі, який щороку влаштовується на честь… блазня.
„Взагалі, Сен-Кантен – місто стародавнє, – пригадує начальник – художній керівник Військово-музичного центру Олександр Шевчук. – У IV столітті воно входило до складу Римської імперії. І назву свою отримало від прізвища римлянина, який прийняв християнство (за що й постраждав – чоловік загинув мученицькою смертю і став святим). У місті споруджено прекрасну базиліку – найвищу в Європі. Власне, там варто побувати хоча б для того, щоб помилуватися цим справжнім дивом світу, неймовірним архітектурним шедевром. Адже описати ту грандіозну споруду неможливо – її треба бачити!
Фестиваль називається „Буфо”. Виявляється, у XVIII столітті там мешкав блазень – Буфо. Його знало все місто! Хтось здивується, що так вшанували не короля чи якогось знатного вельможу, а блазня, котрий прославився своїми дотепами та витівками. Однак жителі переконані: Буфо цілком заслуговує таких почестей. Він був дуже розумним і популярним у народі, й дошкульно висміював недоліки влади.
Отож щороку у Сен-Кантені влаштовують водночас яскравий, феєричний карнавал і знаменитий міжнародний фестиваль, присвячений незабутньому Буфо. Це святкове дійство не проводили лише в роки французької революції, коли завзято працювала гільйотина і летіли голови тисяч невинних городян. Але з 1842-го унікальний, видовищний фестиваль духових оркестрів організовують там постійно. Отже цій традиції – не одне століття!”.
Велике враження справила на мене й „Антологія перського гумору”, де зібрано найкращі зразки перського класичного та народного гумору: анекдоти і жарти, притчі, повчальні історії, а також історичні та напівісторичні анекдоти у талановитих перекладах Романа Гамади, Миколи Ільницького, Яреми Полотнюка, Надії Вишневської і Валерія Рибалкіна. Українському читачеві вперше пропонуються фрагменти таких славнозвісних творів, як „Ґулістан” („Трояндовий сад”) Сааді Шіразі, „Багаристан” („Весняний сад”) Абдаррахмана Джамі, а також твори маловідомих письменників, зокрема „Зібрання історій та світочі переказів” персомовного письменника Індії ХІІІ ст. Мохаммеда Ауфі. Практично в повному обсязі подано пародійні трактати знаменитого перського сатирика й гумориста XIV ст. Убейда Закані „Трактат на розвагу серця” та „Сто порад”. Перед читачем постає ціла галерея образів середньовічних мусульман – арабів, персів, таджиків, індійців, які знають і вміють цінувати дотепне слово, сповнене мудрощів та лагідної повчальності.

Про побожного злодія і господаря саду

Якийсь заброда в сад чужий заліз,
Став з дерева плоди скидати вниз.

Прибіг господар: – Чом заліз ти в сад?
Ану, злодюго, повертай назад!

Відповідає злодій: – Що верзеш?
Я божий раб і сад цей – божий теж.

Не трать даремно, скупердяго, слів,
Бо я за щедрий стіл Аллаха сів.

Господар до слуги: – Шнурка принось,
Я хочу гостю показати щось.

До груші прив’язав його – й мовчком,
Почав по спині молотить дрючком.

Гість крикнув: – Бога бійся, хочеш ти
Невинного мене у гріб звести!

Той відповів: – Не божий дрюк хіба
По плечах лупить божого раба?

Оце ж ми з дрюком трудимось якраз:
Виконуємо Господа наказ!

(Джалаледдін Румі (1207-1273) „Маснаві-йе манаві”; переклад Миколи Ільницького та Яреми Полотнюка // Антологія перського гумору. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – Серія „Скарби Сходу”)

Як зазначає Роман Гамада, перська народна література активно взаємодіяла з літературою Індії. Зокрема, в індійському фольклорі сформувався цикл легенд про Бірбала, який мав титул „вершителя правосуддя” й „мудрого радника”. В цьому образі знайшли своє відображення „уявлення в середовищі городян, безсилих перед сваволею владоможців та впливових чиновників” про справедливого правителя. В народній творчості сформувався цикл оповідань „Про великорозумного й хитромудрого Бірбала”.
А я одразу ж пригадав оповідки про славного львівського поета Варфоломія Зиморовича з уже згадуваного двотомника Юрія Винничука „Легенди Львова” („Історія з олією”, „Ґвалт”, „Загублені дукати”, „Масні гроші”, „Не ті жиди”, „Суха верба”). Митець жив у другій половині XVI – на початку XVII ст. і за свій розум та дотепність не раз обирався на посаду війта. „Коли Зиморович став бургомістром, – пише автор, – йому довелося розбирати чимало судових справ, а що чинив це дуже спритно, львів’яни переповідали їх і тішилися, що дав їм Бог такого мудрого і справедливого бургомістра”.
Та й історії про короля Лева з цієї книги зображують його розумним і шляхетним правителем, котрий, до того ж, мав неабияке почуття гумору („Меч і піхви”, „Підкова і дукат”, „Як віщун хотів короля обдурити”, „Пугар вина”, „Костур”, „Нікому не минеться”, „Заснулі лицарі короля Лева”). Так, у оповідці „Намисто сирійського купця” стверджується: „За короля Лева казали, що можна покласти посеред вулиці гаман з грошима і, повернувшись наступного дня, застати його неторканим.
Із задоволенням прочитав і „Захоплюючі розповіді” та „Веселу книгу” Алі Сафі у чудових перекладах Романа Гамади. Ці тексти належать до найпопулярніших творів перської літератури. Вже понад чотириста років їх читають у країнах, де поширена перська мова та близькі їй таджицька і фарсі-кабулі: в Ірані, Афганістані, Таджикистані, окремих районах Узбекистану, Пакистану та Індії. Остаточна редакція була завершена письменником у 1533 році. Назва книги „Латаїф ат-таваїф” (дослівно – „Жартівливі оповідки про людей різних верств”) якнайповніше відображає зміст – письменник зібрав усе найцікавіше і найкраще з арабської та перської класичної літератури. „Латаїф ат-таваїф” можна справедливо назвати першою антологією перського гумору – дотепного, лагідного і повчального.
Алі Сафі народився наприкінці 60-х або на початку 70-х років XV ст. в місті Герат, на північному заході сучасного Афганістану, або ж, як припускають, в іранському місті Сабзавар, звідки привіз його у ранньому дитинстві в Герат батько – Хусейн Ваїз Кашефі – професійний проповідник, а також блискучий літератор, автор „Анваре Согейлі” („Сузір’я Канопи”).
„Значення „Латаїф ат-таваїф” полягає передусім в тому, що письменник зібрав у цій книзі все найкраще з творів, писаних як перською, так і арабською мовою, – наголошує Роман Гамада. – „Латаїф ат-таваїф” з повним правом можна назвати енциклопедією перського гумору, яка за обсягом та багатством матеріалу (число історичних осіб доходить до тисячі) співвідноситься з твором великого антологіста Мохаммеда Ауфі „Зібрання історій та світочі переказів”. Як і його великий попередник, Алі Сафі віддав перевагу так званому історичному чи ж псевдоісторичному анекдотові, який становить собою коротке захоплююче або ж повчальне оповідання, де героєм виступає історична (часом вигадана, але яка вважається історичною) особа. Історичні анекдоти, з виразною сентенційністю та афористичністю, як правило, мають на меті на конкретних прикладах „із життя” видатних людей проілюструвати й підтвердити ті чи інші моральні постулати”.

Нині „Скарби Сходу” поповнилися ще двома розкішними книгами – „Зібранням історій” Мохаммеда Ауфі та „Витонченими жартами” Убейда Закані. З творчістю цих видатних письменників, завдяки перекладам Романа Гамади, я познайомився вперше.
Садідеддін Мохаммед Ауфі Бухараї (1172-1233) відомий як автор найстарішої антології перських поетів „Серцевина серцевин”, яка зберігає значення єдиного джерела з творчості поетів домонгольського періоду. Перу Ауфі належить також не менш цінна літературна пам’ятка „Зібрання історій та світочі переказів”, у якій скомпоновані оповідання історичного, культурного та літературного характеру. „Зібрання історій” справедливо називають антологією історичних та літературних оповідань, оскільки в ній зібрано 2113 літературних творів.
Ауфі належить до числа персомовних письменників Індії. Рятуючись від монгольської навали, після блукань містами Мавераннагру, Хорасану, Гіндустану, побувавши на службі в різних правителів, він знаходить прихисток у Делі. Книга „Зібрання історій” написана для візира делійського султана.

Кисра і господар
Одного дня сидів Кисра, і ввійшов кухар, і простелив перед ним скатертину. Кухар спіткнувся об узвишшя, де сидів падишах, і трішки з отої їжі пролив на Кисру. Коли Кисра оте побачив, він розсердився і велів кухаря скарати. Почувши таке звеління, кухар узяв і вилив на голову Кисрі усе, що було в полумиску. „Як ти собі гадав, осмілившись на такий вчинок?” – спитав Кисра. „Коли ти за такий малий прогріх, що стався через мою необережність, вирішив мене скарати, люди тебе обмовлятимуть, і казатимуть вони: „Без малої провини ти скарав слугу і вчинив насильство”. Я ж не хочу, аби тебе вважали свавільцем, і тому я вилив на твою голову ввесь полумисок, бо коли ти мене скараєш на смерть, сеє значить, що ти скараєш мене за велику провину, а не за ту малу, яку я вчинив насправді”.
Кисрі вподобалися оці його слова, він простив кухаря і достойно його винагородив.
(„Зібрання історій” / Мохаммед Ауфі „Джавамі аль-гекайат ва лавамі ар-ревайат”; переклад із перської Романа Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – Серія „Скарби Сходу”)


„Найвизначніший письменник-пародист і сатирик, народжений Персією”, „людина талановита і вчена, один із майстрів стилю й чудового смаку”, „найученіша людина свого часу, яка досягла цілковитої довершеності в усяких мистецтвах та складанні книжок і трактатів”, „одна зі знаменитостей восьмого століття” (за мусульманським календарем), – так відомий англійський іраніст Едвард Браун писав про класика перської літератури Убейда Закані.
Нізам ед-Дін Убейдуллах Закані (повне ім’я письменника) народився в останній чверті XIII ст. в селі Закан (звідси його прізвище) поблизу Казвіна, розташованого на півночі Ірану. Походив зі знатного арабського роду. Стрілами сатири не минав нікого, „вдаючись до сміху і глузування, місцями аж надто грубого й сороміцького”.
До книги „Витончені жарти” ввійшли вибрані твори знаменитого письменника, зокрема хрестоматійна казка „Миші й кіт” і „Трактат на розвагу серця” – збірка класичних жартів, писаних арабською й перською мовами.
„Безсумнівно, центральним твором Закані є „Ресале-йе дильґушай” („Трактат на розвагу серця”), – зазначає Роман Гамада, – найбільший з-поміж його трактатів, складений з коротких оповідок-анекдотів, часто з історичним підтекстом, яким передує невеличкий вступ. Написаний у двох частинах – одна арабською, друга – перською, він є ніби підсумком багаторічних блукань Убейда західними містами Ірану (твір недатований). Зібравши все почуте, а також те, „що було на пам’яті”, Закані виступає то звичайним собі пересмішником, то поринає у гущу народного гумору, точніше – гумору передмістя, часом цинічного, як сама епоха, загалом не позбавленого уроків гуманності й високої моралі, та бичує найлихіші пороки. Цілком народна й лексика цього твору, мова героїв, пересипана міцними й скоромними слівцями (що тривалий час було суттєвою перепоною його адаптації іншими мовами) й замішана на персько-тюркському просторіччі”.

Щит
Один дурнолобий чоловік вирушив на війну. Він узяв з собою здорового щита, гадаючи, що буде із ним в безпеці. Щойно почалася битва, як з кріпості жбурнули каменюку і розбили йому голову. Він схопився рукою за голову і загукав:
- Чи тобі повилазило?.. Ти не бачиш цього здорового щита, що поцілив мені в голову?

(„Витончені жарти” / Убейд Закані; переклад із перської Романа Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012)


Ці книги – унікальні. Вперше українською мовою перекладено з оригіналів і ошатно упорядковано шедеври перської (і світової!) літератури. Важливо, що всі книжки серії „Скарби Сходу” супроводжуються ґрунтовними і цікавими передмовами Романа Гамади.
Наприклад, „Антологія перського гумору” починається з великої наукової розвідки, названої вельми оригінально – „… а потім доведи, що ти не верблюд”. „Українському читачеві добре відомий напівжартівливий вислів, винесений у заголовок, – говорить упорядник. – У своєму етико-дидактичному й великою мірою автобіографічному „Ґулістані” славнозвісний Сааді Шіразі, відмовившись від статусу придворного поета правителя Фарсу Атабека Абу-Бекра ібн Саада Занґі, у відповідь на прохання свого приятеля помогти йому влаштуватись на службу до якого-небудь владоможця, розказує йому таку притчу: „Бачили, як бігла на відчай душі лисиця, спотикаючись і падаючи. Хтось поспитав у неї: „Яка тобі сталась причина і що тебе так нажахало?”. Відказала вона: „Чула я, що забирають усіх верблюдів та примушують їх тягати в’ючаки”. – „Ну й дурна ж ти! – сказав той чоловік. – Яке має відношення верблюд до тебе і що в тебе з ним спільного?” – „Мовчи, – відмовляла лисиця, – коли злобителі нарочито скажуть, що я – верблюд і мене піймають, хто ж тоді клопотатиметься, аби мене ослобонили, хто ж тоді дослідить мою справу? Адже поки привезуть з Іраку протиотруйне зілля, вкушений змією дасть дуба”. Проте приятель не послухався, і довелось йому на тій службі „скуштувати гіркої”.
Отже, мовлячи словами Убейда Закані, нехай читачі великодушно вибачать таку кількість не завжди серйозних дотепів та жартувань, хоча в цій книзі доволі й витончених і серйозних думок, читання яких повинно розважити серце та дати поживок розуму. Розумні ж і справедливі жарти, як сказав Пророк, не лишень дозволені, а й потрібні, оскільки вони є причиною приязні та любові”.

Література:
1. Гамада Р. Пересмішник з Казвіна // Витончені жарти / Убейд Закані; перекл. з перської Р. Гамади, перекл. віршів М. Ільницького. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – С. 3-10.
2. Гамада Р. Із когорти перських письменників Індії // Зібрання історій / Мохаммед Ауфі; перекл. з перської Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – С. 3-10.
3. Гамада Р. Фахр Ед-дін Алі Сафі та його антологія „Латаїф ат-таваїф” // Захоплюючі розповіді / Алі Сафі; перекл. з перської, упорядкув., заг. редакція Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – С. 3-9.
4. Гамада Р. Передмова // Весела книга / Алі Сафі; перекл. з перської, упорядкув., заг. редакція Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – С. 3-6.
5. Гамада Р. „…а потім доведи, що ти не верблюд” // Антологія перського гумору / Перекл. з перської, упорядкув., заг. редакція Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – С. 3-27.
6. Гамада Р. Життєва філософія Мулли Насреддіна // Анекдоти про Муллу Насреддіна / Перекл. з перської, упорядкув. Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – С. 3-8.
7. Гамада Р. Чарівний світ іранських казок // Іранські народні казки / Перекл. з перської, упорядкув. Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – С. 5-11.
8. Січкоріз В. Роман Гамада: „Українське сходознавство було знищене, тому довелося надолужувати втрачене з потрійною силою”[Електронний ресурс] // Буквоїд. – Режим доступу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/ 2011/08/02/073916.html.
9. „Why Translator”: Інтерв’ю з перекладачем: Роман Гамада [Електронний ресурс] // 18 поетів із Ґетеборга: Антологія сучасної шведської поезії. – Режим доступу: http://levhrytsyuk.blogspot.com/2010/ 03/20.html.
10. Стрижевська І. Добромиль – місто ченців і вельмож [Електронний ресурс] // Львівська газета. – 2009. – 11 червня / Релігійно інформаційна служба України. – Режим доступу: http://risu.org.ua/article_print.php?id= 29516&name=krayeznavstvo_digest&_lang=ua&.
11. Добромиль [Електронний ресурс] // Замки та храми України. – Режим доступу: http://www.castles.com.ua/dobromyl.html.
12. Винничук Ю. Легенди Львова: У 2 кн. – Кн. 1. – Видання сьоме. – Л.: ЛА „Піраміда”, 2010. – 464 с; Кн. 2. – 2009. – 432 с.
13. Дзюба С. Така дивовижна Грузія // Життя між кулями [з радіоверсією на DVD-диску]. – Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2011. – С. 90-104.
14. Дзюба С. Тріумф „віртуозів Шевчука” // Троянці. – Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2012. – С. 474-495.


Перекладач Роман Гамада


Витончені жарти / Убейд Закані; перекл. з перської Р. Гамади, перекл. віршів М. Ільницького. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 144 с. – (Серія „Скарби Сходу”);
Зібрання історій / Мохаммед Ауфі; перекл. з перської Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – 112 с. – (Серія „Скарби Сходу”);
Іранські народні казки / Перекл. з перської, упорядкув. Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 232 с. – (Серія „Скарби Сходу”);
Захоплюючі розповіді / Алі Сафі; перекл. з перської, упорядкув., заг. редакція Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 248 с. – (Серія „Скарби Сходу”);
Весела книга / Алі Сафі; перекл. з перської Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 156 с. – (Серія „Скарби Сходу”);
Антологія перського гумору / Перекл. з перської, упорядкув., заг. редакція Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 528 с. – (Серія „Скарби Сходу”);
Анекдоти про Муллу Насреддіна / Перекл. з перської, упорядкув. Р. Гамади. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 288 с. – (Серія „Скарби Сходу”). Цю ж книгу у кишеньковому форматі перевидано в 2011-му.

Відповісти на статтю

chanyuan | 11.04.19 10:26:26

http://www.ralphlauren-poloshirt.org.uk
http://www.yeezyboost.us.com
http://www.ferragamooutletstore.us.com
http://www.valentino.in.net
http://www.ultraboosts.us.com
http://www.jordanshoes.us.com
http://www.canadagoosecoats.co.uk
http://www.coachfactory-outlet.eu.com
http://www.pandora.us.com
http://www.michaelkors--outlet.us.com
http://www.outletcoachoutlets.us.com
http://www.converseuk.org.uk
http://www.coachwallets.us.com
http://www.neworleanssaintsjerseys.us
http://www.stoneislandsale.org
http://www.birkenstocks.us
http://www.todsoutlet.us
http://www.outletchristianlouboutin.us.com
http://www.jordans-fusion.com
http://www.louboutinshoes.in.net
http://www.michaelkorsoutlet-online.in.net
http://www.redbottomsshoes.us.com
http://www.coachoutletstoreonlineclearances.in.net
http://www.coachoutletsonline.us.com
http://www.rolexwatchesoutlet.us.com
http://www.katespadeoutletonline.us
http://www.coachfactoryoutletonlinesale.us.com
http://www.moncler-jacken.at
http://www.katespadeoutletsale.us.com
http://www.mcm-outlets.us.com
http://www.true-religion.org.uk
http://www.cheapuggboot.com.co
http://www.truereligion-outletstore.us.com
http://www.pandoraofficial.net
http://www.uggcanada.ca
http://www.ferragamo-outlets.us.com
http://www.pandora-jewelry.us.com
http://www.cheap-uggs.in.net
http://www.gymsharkleggings.us
http://www.manoloblahnikoutlet.us.org
http://www.mcmoutlets.us.org
http://www.louisvuittonlvoutlet.us.com
http://www.fitflopssaleclearance.us.org
http://www.minesotatwinsjerseys.us
http://www.guccioutletsonline.us.org
http://www.canadiangooseoutlet.us.com
http://www.philadelphiaphilliesjerseys.us
http://www.cheapsnapbacks.us
http://www.jimmychoo.us.com
http://www.pradaoutlets.com
http://www.uggbootssale.ca
http://www.converseshoesuk.co.uk
http://www.adadassuperstar.com
http://www.christianlouboutinsale.us.org
http://www.polooutlet.com.co
http://www.monclerdoudounepascher.fr
http://www.airjordans.us.com
http://www.nikeroshe.us.com
http://www.chelseajerseys.us
http://www.adidasyeezy-shoes.us.com
http://www.guccioutlets.us.org
http://www.nikeoutletonline.org
http://www.supremeclothinguk.co.uk
http://www.michae-kors-outlet.ca
http://www.louboutinoutlets.us.com
http://www.coachoutlet-store.us.org
http://www.maujimsunglasses.us.com
http://www.goosejackets.ca
http://www.chiflatiron.in.net
http://www.edhardyclothing.us.com
http://www.coach-outletstores.us.org
http://www.jordan31.org
http://www.outletcoachoutlet.us.com
http://www.puma.us.org
http://www.coachoutletonlinestore.ca
http://www.cheapnba-jerseys.us.com
http://www.coach-factoryoutletonline.us.org
http://www.coach-factoryoutlets.us.com
http://www.canadagoosejacketscoat.us.com
http://www.pandorajewelry-canada.ca
http://www.coachfactoryoutlet-onlinestore.us.com
http://www.christian-louboutinoutlet.us.com
http://www.clarks-shoes.us.com
http://www.christian-louboutins.fr
http://www.uggbootsclearance.net.co
http://www.outletmichaelkors.us.com
http://www.kevindurantshoes.us
http://www.oakley-sunglasseswholesale.us.com
http://www.minnesotavikingsjerseys.us.com
http://www.michaelkorshandbags.in.net
http://www.kappaclothing.us
http://www.persol.us.com
http://www.polo-ralphlauren.org.uk
http://www.dolceandgabbanaoutlet.com
http://www.davidyuman.us.com
qqq
Відповісти на статтю