Вікторія Осташ: «Писати рівно й однаково... геть нецікаво»

Статті, блоги

Вікторія Осташ: «Писати рівно й однаково... геть нецікаво»

Наталія Пасічник | 21.12.13 11:45:19

Розмова з поеткою, літ.редактором, науковцем і викладачем Вікторією Осташ
- Вікторіє, вже кілька років Ви керуєте літературною студією «Перехрестя». Розкажіть, будь ласка, як все починалося…

Дякую за питання, Наталю, але дещо уточню: «кілька років» за цей час непомітно для мене перетворилися на десять (адже саме цю дату «Перехрестя» відзначатиме невдовзі – у квітні 2013 року). А щодо перших кроків нашої літстудії – то вони були водночас несподіваними і цікавими для мене як керівника і – хочеться вірити – для учасників також. Започатковано «Перехрестя» навесні 2003 року. Завітавши якось на один із творчих вечорів до київського Будинку письменників, познайомилася із прозаїком В’ячеславом Медвідем, який тоді опікувався в НСПУ проблемами молодих авторів. І саме він запропонував очолити літстудію. Тепер, повертаючись думкою до тих часів, вкотре переконуюсь, що тоді літстудії переживали своєрідний розквіт. Вже на першому «засіданні» назбиралося близько двадцяти учасників. Звісно, дотепер з нами лише кілька людей з того першого складу: дехто з них стали відомими, хтось взагалі припинив писати, але більшість все одно залишається у своєрідному «енергетичному полі» літстудії, хоча і, так би мовити, – в інтерактиві. І з усіма учасниками літстудії, навіть з тими, хто недовго відвідував наші зустрічі, у мене зберіглися теплі стосунки. Взагалі дружні товариські стосунки вважаю одним із найважливіших засновків спілкування всередині нашої літстудії. Традиційними формами нашої активності стали не лише «спілчанські» зустрічі з читанням і обговоренням творів постійних учасників і гостей «Перехрестя», колективні і одноосібні творчі вечори (і не лише у приміщенні Будинку письменників, але й на «гостині», наприклад – у Національному музеї Тараса Шевченка і театрі «Колесо», районних бібліотеках для дітей і дорослих), але й участь у численних літературно-мистецьких фестивалях та книжкових виставках (по всій Україні), виступи у студентській аудиторії тощо.

- Чиїми іменами літстудія може вже пишатися?

Багатьма пишаємося... І не лише тими, хто так би мовити «відбувся в літературі», і чиї імена «тиражуються» у літпросторі. З найпершого складу літстудії можна згадати Анну Хромову, яка нині мешкає за межами України, але репрезентує там українську літературу, активно друкуючись в антологіях української поезії еміграції. Не можу не згадати поета Надію Садову (лауреатку Міжнародного конкурсу «Гранослов» та Всеукраїнського конкурсу «Урба-Перехрестя»), прозаїка і поета Лесю Мручківську (так само переможницю «Гранослова», яка нещодавно стала членкинею НСПУ), поетку і барда Валентину Захабуру (учасницю й лауретку багатьох літературних і бардівських фестивалів). Цей перелік можна доповнювати і доповнювати – назву лише Олександру Шаповал, Володимира Осипенка, Марину Єщенко, Антоніну Спірідончеву, Олександра Козинця, Євгенку Чугуй...

- А як щодо співпраці з обласними літературними студіями та об’єднаннями?

Не без цього!☺Традиційно товаришуємо з літоб’єднаннями імені Василя Симоненка (Черкаси), «Вир» (Білопілля, Сумщина), літстудією «Джерела» (Конотоп). Активно взаємодіємо і зі столичними літературними осередками, зокрема – в різних навчальних закладах Києва. Намагаємося щороку розширювати географію творчої співпраці.

- І все ж хочеться дізнатися над чим зараз працює сама Вікторія Осташ?


Із цим трохи важче, бо за останнє десятиліття звикла більше приділяти уваги колективному – літстудійним справам. Тож в організаційному плані зараз працюю над «концепцією» першого ювілею «Перехрестя» (принагідно запрошую, бо вже відома дата і місце – 9 квітня 2013 р., Будинок письменників (Київ, вул. Банкова, 2) – раді будемо бачити всіх бажаючих – і Вас, Наталю, і всіх читачів!). Опікуюся й успішним завершенням другого року «Урба-Перехрестя», результати якого мають бути оприлюднені наприкінці травня. Звісно, керуючи літстудією, не припиняю писати власні твори, переважно поезії. Вкотре намагаюся «винайти» свій новий стиль, бо писати рівно й однаково (за технікою віршування) геть нецікаво. Так, через кілька років після виходу книжки «Візії», відчула певну «втому матеріалу», а відтак інтенсивно «переламувала» (внутрішньо, звісно) чи не кожен рядок – і справді стала «іншим поетом», передусім – сама для себе, хоча це помітили й інші. Пам’ятаю як раділа, коли один із моїх улюблених поетів-сучасників – Василь Герасим’юк, переглянувши мою нову поетичну добірку, зауважив: «ти ніби собі хвіст відгризала, мов ящірка». У новому році планую видати поетичну книжку (назву її поки не розголошуватиму – таємниця!).

- Якою би Вам хотілося бачити Національну спілку письменників України?


Якось не дуже хочеться відповідати: однаково втомилася і від традиційної лайки на адресу цієї організації, і від нео-оптимізму. На жаль, НСПУ досі не позбулася «радянського баласту». У жодному разі не бажаю образити старше покоління «спілчан», говорю образно, під «баластом» розуміючи ідеологічні та психологічні установки, налаштованість на пасивне споживання якихось благ. Сама ж вважаю це безперспективним, тим більше, що «блага» усе більше і більше переходять до категорії уявних.

- І насамкінець побажання читачам від Вікторії Осташ.

Ніби і досить очікуване завершення розмови, але воно завжди заскочує зненацька. Сама не люблю читати чергові заяложені побажання за зразком «щиро бажаю всім-хто-мене-чує – здоров’я, любові, особистого щастя, миру в душі і родинного затишку...», або – «...завжди залишатися так само щирими, відвертими, самобутніми...», зрештою – «...бути самими собою...»! І такий перелік можна доточувати і доточувати... Звісно, і всього цього варто бажати ближнім. І я приєднуюсь до подібних, хоч і банальних вже, побажань. А від себе додам – не довіряйте чиїмось остаточним висновкам, промовистим гаслам і яскравим ярликам: узгоджуйте з голосом власного розуму, покликом власного сумління і порухом власного серця, вивіряйте позитивним досвідом духу. Проживіть самі своє власне життя! Щиро, з теплом, Вікторія Осташ ☼

Біографічна довідка:
Вікторія Осташ народилася 9 травня 1972 року. Киянка. За фахом – літературний редактор, працює викладачем. Кандидат філологічних наук. Член НСПУ та Ради НСПУ. Член літради Міжнародного клубу православних літераторів «Омілія». Автор ідеї та засновник Всеукраїнського конкурсу урбаністичної поезії «Урба-Перехрестя» (2012). З 2003 року очолює Київську літстудію «Перехрестя», адміністратор сайту літстудії http://perehrestya.at.ua/
Автор поетичних книг «САД-О.К.» (К., 2002), «ВІЗІІ» (Львів, 2006), «Слововежа» (К., 2011: пілотний випуск), романели «Пристрасті за генієм» (часопис «Київ», №9, 2004).
Поетичні добірки і коротка проза надруковані в періодиці, зокрема – літературно-мистецьких альманахах та збірниках «Гранослов» (Київ), «Привітання життя» (Львів), «Крила» (Київ, 1999, 2002), «Потойбіч паузи» (Київ, 2005), «Склянка часу» (Канів, 2007), «Вакації-2» (Тернопіль, 2008), «Четвер» (2008), «Дніпро» (2009), «Сила малого» (Луцьк, 2009), «Спалах» (Черкаси, 2010), антології «Пастораль річечки» (Чернівці, 2011) та ін. Окремі поезії перекладалися російською та болгарською.
Відповісти на статтю