Статті, блоги > Редагування

Ненаукові мітки на умовних берегах української розмовної

Оксана Думанська | 06.04.11 19:49:49

Писемна мова формує норми мови літературної, тобто еталонної, зразкової, навіть мови-ідеалу. Але живе, розвивається, наповнюється новими словами й поняттями і сучасна мова усного спілкування у народі, яку активно вивчають соціолінгвісти, яка удостоїлася честі бути занесеною у словники, якої не цураються нинішні письменники, що їх традиційно ставлять чатовими й оборонцями рідного слова.
-- А в чім пришпил? – спитає просунутий новочасний інтелектуал, в чийому наплечнику можна натрапити на «Ворошиловград» Жадана і на американських поетів найновішої генерації.

---

На уявне питання цілком конкретна відповідь: якщо розглядати розмовну мову в наукового бінокля чи під мікроскопом, то доведеться дискутувати з авторитетними ученими та аматорами. А така дискусія буде малоцікавою самим «споживачам» мови, задля яких існують ЗМІ усіх можливих форм та інші писані тексти і мовлені монологи. Отож, не претендуючи на високу науковість, пропоную вам спостереження за українською розмовною мовою у молодіжному ареалі та її виявом у відносно молодіжній літературі.
Кожен гурт мовців, яких пов’язують професійні зацікавлення чи співіснування в певному обмеженому просторі (військова частина, в'язниця тощо) несвідомо вдається до словотворення, називаючи вже назване. Так прапорщика називали або необразливо «прапором», або образливо «куском», натякаючи, що він заробляє на шматок хліба ціною не завжди адекватних вимог. Чорного круглого радіоприймача, що транслював районні вісті, було названо «колгоспником» -- чи не самими ж місцевими радійниками, що готували новини з полів та ферм. В товаристві музик ви почуєте слово «рєпа», тобто репетиція, «бемоль» -- живіт, «звукач» -- звукорежисер, «фанера» -- фонограма, «солянка» -- збірний концерт чи «сольник» -- сольний концерт і, звісно, «халтура» -- виступи на весіллях та іменинах. Так от із усіх названих розмовних лексем саме «халтура» як варіант із значенням «робота задля заробітку» універсальна щодо будівельника, художника, актора і навіть педагога. І, зауважте, у своєму розмовному варіанті це слово набуло дещо іншого змісту, заперечуючи основний: стук-грюк, аби з рук.
Нинішнє молодече середовище, оснащене комп’ютерними технологіями і неймовірними можливостями спілкуватися майже з усім світом, наповнює свою розмовну мову з, так би мовити, різних джерел: від брутальної лайки, дещо пом’якшеної і ритмізованої ( «бляха-муха») до новітніх українізованих англіцизмів –«вінда», «сідюк», «засейвитися», «пофіксати», «клікати», «трінкатися». Останнє слово означає «покращувати свої результати». І при цьому молодь не відмовляється від розмовних варіантів унормованої лексики, «успадкованих» від нинішніх дідусів і бабусь: чорнило, конина, бухло, сушняк, вгашений, замаханий, халява. Сподіваюся, навіть упевнена, що ці слова не потребують перекладу з української на українську.
Окремо хочу наголосити, що не йдеться про позитивну чи негативну роль розмовних слівець в загальному живому житті нашої мови: вони є, були і будуть, адже творець мови – народ, а право на творчість ще ніхто не скасовував. Просто цікаво простежити способи словотворення, оперті на уже відомі моделі, які починаються з переносного значення( барбі – дівчина без мізків; олень – наївний хлопець; плуг або тормоз – флегматик; дятел або лось – дурень; цигарка—бацила; ласти – ноги), а продовжуються використанням усього словотвірного досвіду мовців.
Не дуже складно «українізовувався» комп’ютер: мама – материнська плата, клава – клавіатура, мило (часом ємєля)– електронна адреса.
Свої навчальні заклади студенти давно охрестили по-своєму: конса, інфіз, універ, кульок ( університет культури). Рідкісний випадок – реактуалізація архаїзму «бурса»: так називають нині ліцеї, що постали на місці колишніх профтехучилищ, і вкладають в це слово певну зневагу. Запозичене чи не з латини (бурса – торба; з торбами приходили в перші університети майбутні студенти), це слово раніш не мало ніякої негативної конотації.
Окремі загальновживані слова отримали низку синонімів: однаково – паралельно, по барабану, фіолетово, пейбл; складна ситуація – торба, капець, піпець, повний абзац; гроші – бабло, бабоси, кеш, пєньонзи, лаве; обличчя – клуня, диня, табло, жувальник, фейс. Прикметно, що сюди активно «вплутуються» варваризми, тобто слова і словосполуки іншомовного походження, що пишуться і латиною¸і кирилицею (альма матер, наприклад). Але така вже глобалізація…
Чи не найяскравіше виглядають дієслова, які, на мій погляд, найбільше піддалися змінам у своєму змісті: врубитися, роздуплитися – зрозуміти, прийти до тями; напрягати, задовбати, парити – набридати; морозитися – не наважуватися щось зробити; проїхати – не звертати уваги; триндіти – казати дурниці (-- Тринди-ринди! Коржі з маком,-- як співав герой «Сватання на Гончарівці»); западати – вподобати щось або когось; косити – уникати; відмазатися – домовитися за хабаря; відриватися – випустити пару; обламатися – не отримати бажаного; облажатися – потрапити в ганебну ситуацію; балдіти, пертися, вставляти, волочитися – отримувати задоволення.
Можемо зауважити відіменникове творення дієслова лажа – облажатися, як у легітимному процесі унормованої літературної мови.
Не менш цікаві і розмовні словосполуки-фраземи: кидати кістки – ночувати; кидати в шахту, кидати на зуба, кинути за драбину – їсти; поповнити рахунок – налити наступну чарку; залити кабіну або залити кульок – напитися; прийшов Жора – зголодніти; множити на нуль – зневажати; опустити нижче плінтуса – зганьбити; скинути касету, втопити змія, намотати чалму – випорожнити кишківник.
Зверніть увагу на виокремлені словосполучення – це ж чудовий приклад, коли звичні фрази стають метафорами, і хай хтось скаже, що нинішня дотепність вичерпується вульгарним бурлеском Леся Подерв’янського! Ба більше! Останні приклади – яскраві евфемізми, ужиті задля пом’якшення сказаного, як вчать класичні підручники з лексики та фразеології.
Молодіжна розмовна мова потверджує усім відому істину: мова – це слова, а слова мають здатність відбруньковувати нові, залучені до цього процесу здібним мовцем. «Ляльками» чи «стовідсотковими блондинками» називають молодих дівчат привабливої зовнішності з обмеженими розумовими здібностями, і лиш хтось дотепний додумався приклеїти як би й необразливе наймення «барбі».
Я зумисне уникаю чужомовного терміна СЛЕНГ, оскільки його зміст – непрозорий. Розмовні варіанти слів – це не так стисло, але зрозуміло. І вони є у всіх розвинених мовах. Наприклад, якщо ви потрапите до англійських спеціалістів на консультацію і почуєте слово, що в перекладі на українську означає «сто», то вам доведеться подумати про заповіт. Це один із прикладів професійного «балаку» лікарів ( балак – так галичани називали соціальну чи місцеву говірку)*. І в ньому є практична доцільність.
Наскільки доцільний «балак» нашої молоді, з великим відсотком цинізму, з розбишацькою сваволею в уживанні брутальщини, з хуліганськими веселощами при спотворенні загальновживаного слова (чуха (зачіска), татуха), -- важко сказати. Але він є в природі, а його брак свідчитиме про одне: народ як мовець перестав вишуковувати в словах іншого сенсу. І тоді мова закостеніє.
Зрештою, цей балак уже проник в літературні тексти, і якщо ви розгорнете вже згаданий «Ворошиловград», то натрапите на свідчення вульгаризації розмовної мови у такого прошарку молодіжного гурту, який отримав гуманітарну освіту і пристосувався до роботи в інституціях, де співробітників туманно називають «незалежними експертами». Всі вони без матюка й слова не скажуть, та навіть якщо така гірка реальність нашого мовного буття, надмір брутальної лайки на сторінках роману – не майстерність письменника, а безпорадність, бо є надцять способів уникнути демонстративного матюччя ( наприклад, послати на три веселі букви: цей евфемізм – із надр розмовної мови).
На перших десятьох сторінках «Ворошиловграду» можна наскубати достатньо розмовних варіантів унормованої лексики: увалив, наворочений, нормальок, бабло, мобло, мажористий, накрився, вписався у бізнес, не парся. І це не намагання письменника увести їх у межі літературної мови, а його право скористатися мовою як інструментом творення мистецької правди. Але стилізація нинішнього народного усного мовлення – процес тонкий, і тут потрібні ювелірні засоби, щоб не втрапити в сильце, куди легко ступив Жадан: наскрізь криміналізований товариш головного героя на прізвисько Коча, малописьменний,з повним ротом матюків, раптом каже таке: проблеми зі сном, купив снодійне, парадокс…
Українська розмовна, проникаючи з вулиць, дискотек, офісів та ринків у літературні твори, з одного боку, фіксує риси нинішнього часу ( чи безчасів’я ?), а з іншого – мовби надає офіційне право повсюдному існуванню лексичного «підпілля», яке прагне витіснити з ужитку нормальне слово звичайного змісту. Тому можна зрозуміти батьків, які хапаються за голову, коли розгортають книги з поличок своїх уже повнолітніх дітей… Або німіють, почувши: шнурки в стакані? А це поцікавилися, чи вдома батько-мати.
Проте нинішні діти, виявляється, не лише послуговуються «лексикою обмеженої сфери вжитку» ( хоча нині це визначення застаріле), а й самі вивчають її. От аматорськи вийшов мінісловник в Острозькій академії, який чомусь назвали сленҐовим, хоча до нього втрапили й діалектизми (гуня – слабак, немудрий чоловік). Збирали матеріал студенти і надибали багато цікавого: мітингайло – балакун, шрек—неприваблива особа, дракула – набридлива людина, зєлікі – долари. Дивно, що осторонь стояли їхні викладачі, а чільник кафедри української мови у своїх коментарях сплутав лайку зі сленҐом, ідеалізуючи мовлення наших предків, які вживали лиш кілька лайливих слів. Ні, соковита українська лайка ще не вивчена настільки, аби так категорично про неї судити.
Народна розмовна мова завжди відрізнялася від літературної, як відрізняється вишукана моделька в шатах від симпатичної студентки в штанцях і футболці. Панікувати з приводу засмічення нашої мови розмовними новотворами не варто, краще борімося з російськими кальками (міроприємство, знаходиться, щитовидна, попереджати замість запобігати, зробив вигляд, проводити час) та з канцеляритом і йому подібними сполуками (працював над створенням картини=писав картину). Окрім цього, українська усна загрожена невластивими для неї м’якими шиплячими, агресивно впровадженими з усіх теле- та радіопрограм: щьо, чьорний, чєсть,чяс, дощь, чяри.
Оберігати мову, яка не має меж, від небажаних впливів -- немає сенсу: не напасешся суворих і непідкупних вартових. І тут хочеться покластися на літературу. Щоб у своїй гарячковитій сміливості автори не порушували естетичних законів, а гармонізовували слововживання, сполучаючи розмовну з літературною. Бо звичайна людина, навіть така, як Коча, скаржачись на безсоння, ніколи не скаже: проблеми зі сном. Вона висловиться простіше: ночами не сплю, вночі й очей не склеплю, сон втікає та ін. Але це вже тема іншої розмови – про якість сучасних літературних текстів. Не менш пришпильної…