Статті, блоги

Наталія Дев’ятко: "Сподобалася книга, навіть якщо ти її вже прочитав в Інтернеті, інвестуй у написання нових творів цього письменника – купи книгу, яка тебе вразила, а якщо немає вільного місця на полиці, не будь жаднюгою – подаруй книжку бібліотеці"

Катерина Овчинникова | 28.08.12 17:30:16

Щорічний обласний літературний конкурс творчої молоді "Молода муза" був започаткований у 2007 році управлінням у справах сім'ї і молоді облдержадміністрації та Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей. Нині готується до друку новий збірник конкурсних творів фіналістів. Маємо можливість поспілкуватися з Наталією Дев’ятко, молодою дніпропетровською письменницею, переможницею "Молодої музи" 2007 року, а після незмінним членом журі і координатором конкурсу всіх наступних років його існування.
Розмову веде Катерина Овчинникова

---

– Доброго дня, Наталіє. Як відомо, письменник, коли оцінює твори своїх колег, користується вже усталеною системою координат. Розкажіть, будь ласка, про Вашу творчість. Чому Ви приділяєте найбільшу увагу?

-- Ви правильно підмітили, Катерино, що письменник так чи інакше керується своїми уподобаннями, щоправда, дуже важливо, чи ці уподобання можуть поступитися так званому «подобається – не подобається». І ще надзвичайно важливо, наскільки сам письменник звик працювати і підвищувати власний рівень професіоналізму.
На превеликий жаль, нині в Україні автори не хочуть працювати над словом, бо це забирає багато часу і сил, а письменництво в нашій країні здебільшого залишається хобі, а не професією. Зараз марно шукати, хто ж винен у тій ситуації, що склалася. З одного боку, протягом майже двадцяти років, якщо людина писала бодай поганенькою українською, то вона вже вважалася письменником. Це нівелювало саму суть літератури, як потужного впливового інструменту. Кілька років тому у новинах на одному з центральних каналів почула, що українські письменники нарешті опанували мову і тепер вчаться будувати сюжети, і це при тому, що сам новинний сюжет був позитивним.
З іншого боку, а чи не самі читачі винні у тому, що замість того, щоб читати щось якісне, довгий час надавали перевагу російськомовному мотлоху, як то гумористична фентезі чи іронічні детективи? Щоб розвиватися, літературі, як і культурі, потрібна фінансова підтримка, а це можливо лише за рахунок ідеології (як це було в Радянському Союзі, коли держава опікувалася письменниками, щоб вони своїми творами будували потужну ідеологічну систему), або за рахунок ринку, тобто завдяки тому, що читачі купують те, що їм подобається, а не бездумно скачують з Інтернету.
Суть проста: сподобалася книга, навіть якщо ти її вже прочитав в Інтернеті, інвестуй у написання нових творів цього письменника – купи книгу, яка тебе вразила, а якщо немає вільного місця на полиці, не будь жаднюгою – подаруй книжку бібліотеці, хай й інші матимуть змогу прочитати те, що сподобалося тобі.
Щодо моєї творчості, то краще не розповідати, а читати. В Інтернеті є мої твори, і ще більше з’явиться незабаром, бо зараз ми працюємо й з аудіоформатами.

– Нещодавно було презентовано другу частину трилогії "Скарби Примарних островів". Чи працюєте Ви зараз над чимось іще, чи готуєтесь до виходу третьої книги?

-- Звісно, що "Скарби Примарних островів" займають важливе місце у моєму житті. Нині я готуюся до презентації "Коханої Пустельного Вітру", другої частини "Скарбів...", на міжнародному книжковому форумі видавців у Львові. Звісно, що думаю над тим, як презентувати навесні заключну частину трилогії, імовірно, що це буде у Києві.
В Україні дуже мало пишуть українською у пригодницьких і фантастичних жанрах, тому треба тримати рівень і презентацій, робити їх оригінальними і яскравими, бо на сьогодні найбільша проблема для будь-якої якісної книги – це те, щоб про неї дізналися потенційні читачі, які її по-справжньому любитимуть і зрозуміють.
Друга проблема – книгорозповсюдження, бо багато книг взагалі не потрапляють у книгарні, оскільки видаються в інших областях, особливо це стосується україномовних книг, виданих у Львові, Тернополі, Вінниці... Але, це, певно, тема для іншої розмови.
Пишу я зараз мало, бо маю інші справи, але, звісно, працюю над іншою книгою, яка насправді дуже сильно відрізняється від "Скарбів...". Тут вже не буде боротьби з Імперією, піратських капітанів і загадкових скарбів. Час дії мого нового твору – Україна зразка 2010-го року, для її написання мені довелося побувати майже в усіх містах, які згадані у книзі, і на власні очі побачити ті вулиці, де ходять мої герої. За жанром це буде наукова фантастика з дуже сильним психологічним підґрунтям.

– Які напрямки у літературі Вас приваблюють? Книги якого жанру Ви найчастіше читаєте?

-- Читаю досить багато, зараз здебільшого сучасну світову літературу. Жанри різноманітні, хоча, звісно, намагаюся читати все якісне, що з’являється у моїх так званих "віковій" і "жанровій" нішах, тобто, те, що пишуть у жанрах фентезі, фантастиці, а також твори для підлітків.
Ще люблю історичні і психологічні романи. Збираюся знайти роман "Стовпи землі" (він про Англію 12 століття) після того, як побачила розкішну екранізацію цього твору.
Не люблю порожні книги "для відпочинку" і все шаблонне, де змінюються тільки декорації та імена героїв. У сучасному житті у людини замало часу, щоб витрачати його на шаблон і "розважалово", та й ліси треба берегти.
З нещодавно прочитаного можу порадити "Чорнильну трилогію" Корнелії Функе (переклад українською – видавництво "Теза"), а також її твір "Відчайдух" (видавництво "Махаон"), з української – "Джовані Трапатоні" Олекси Росича ("Видавництво Старого Лева").

– Що Ви найбільше цінуєте у сучасній літературі?

-- Певно, я приділяю найбільшу увагу і ціную в літературі те, що найгірше нині вміють у сучасній Україні, – це складні сюжети, прописані персонажі, тонка психологія і наявність у тексті філософії, але не "заумі", і щоб це все поєднувалось із динамічним сюжетом та кінематографічністю. У цьому я бачу майбутнє і конкурентоспроможність літератури у боротьбі із розвагами, де не потрібно напружувати фантазію, бо і в комп’ютерних іграх, і в кіно майже все створене чужою фантазією, ці розваги не потребують співтворчості.
Окрім того, твори мають бути психологічно достовірними, а мова – живою і багатою. Це дуже важливо, бо мова, певно, – найважливіший інструмент для подальших сюжетних і структурних побудов і для зображення образів героїв та втілення ідеї.
В принципі, саме цьому всьому ми намагаємося навчити молодих письменників в обласному літературному об’єднанні ім. Павла Кононенка, яке збирається на базі обласної бібліотеки для молоді ім. М.Свєтлова. І це не випадково, бо цінувати щось у літературі і самому намагатися втілити це у власних творах – це одне, але набагато важливіше дати можливість цілому поколінню заявити про себе як про потужну силу, котра може гідно представляти Україну на міжнародному рівні. Вірю, що Дніпропетровщина зіграє провідну роль у становленні цього покоління.

– Про що Ви хотіли б прочитати у творах молодих авторів?

-- Насамперед хочу бачити реалізм, але не натуралізм, бо використання, наприклад, матюччя ще не робить твір реалістичним. Віртуалізація життя завдяки суспільній байдужості, політичним іграм, зануренню в Інтернет вже набула таких масштабів, що молодь здебільшого пише про Мережу, самотність і кохання.
Ну, з коханням, все зрозуміло, як і з самотністю, бо це традиційно вікові теми. Але ж світ такий великий і є стільки тем, стільки ще не розказаних історій, що сумно дивитися, як молодь марнує час на віртуальщину.
І ще хочеться бачити професіоналізм, роботу над словом, а не прагнення швидше кинути свій текст у блог, щоб там його схвалили френди. Подібна поведінка нищить молодого автора зсередини, це перетворення непомітне і незворотне, швидко автор починає користуватися штампами і шаблоном для швидкого писання, або занурюється у потік свідомості, і невдовзі вже не може нормально побудувати сюжет, його твори стають фрагментарними, а стиль рваним.

– Який з творів конкурсантів цього року Вас найбільше вразив і чому?

Варто сказати про кількох авторів. Це двоє казкарів Людмила Шамрай і Юрій Пусов. Людмила пише українською, Юрій – російською, але обоє вже сформовані письменники, чиї б книги я б із задоволенням розмістила на своїй книжковій полиці. Ще хочу відмітити Марину Лисенко, у неї величезний потенціал, і в плані побудови якісних сюжетів, й українську мову вона знає дуже гарно. Хоча роблю це авансом, Марина дуже юна, і ще не відомо, як складеться її письменницька доля.
З поетів мене вразила Євгенія Мандрика, щиро раджу почитати її вірші. У Євгенії просто неймовірна образність і метафорика, водночас вона емоційно зрозуміла багатьом читачам.

– Чим Вас здивувала цьогорічна "Молода муза"?

Кожна "Молода муза" дивує насамперед тим, що, окрім авторів, які приходили на конкурс раніше, кожного року конкурс може відкрити кілька нових імен. "Молодій музі" вже шість років, а майже невідомих талантів у нашій області не меншає.
Згодом більшість із тих, хто відзначився на конкурсі, можна сказати, потрапляє "до обойми" і має можливість краще реалізовувати себе. Ми беремо участь у міжнародних форумах і виставках, телевізійних програмах, "круглих столах" на радіо, виступаємо у бібліотеках і школах. Декому нам вдається допомогти й у виданні книг або інших публікаціях. Й на конкурси цікавіше ходити в компанії, а не самому.
Зрозуміло, що все це можна робити і власними силами, але практика показує, що здорова творча конкуренція і розуміння, що поряд із тобою живуть і творять інші письменники, позитивно впливають на творчість будь-якого автора.
А молодому автору особливо важливо усвідомлювати, що ти не самотній.
І принагідно хочу запросити й авторів, і читачів на сайт "Літературна Дніпропетровщина" – dniprolit.org.ua .
Тут кожен охочий зможе знайти багато цікавого про сучасну літературу нашого краю, а не лише про конкурс "Молода муза".