Критика, рецензії

Дуже своєчасна книга

Оксана Думанська | 28.08.12 8:00:45

Насмілилася саме так назвати відгук на новий навчально-методичний посібник Юрія Шведи, оскільки змістовий зв’язок із лаконічною оцінкою Леніним роману Горького і нинішніми реаліями збігатиметься лише в пам'яті людей літнього віку. А молодь – і це позитивно! – сприйме назву як авторську оцінку, оголошену із самого початку бесіди з уявним читачем.

---

Отже, нас із вами уже ошоломили перші епізоди виборчої кампанії: з'їзди, списки кандидатів, білими нитками шиті вияви «непідкупності», застарілі гасла й позірно оновлена робота іміджмейкерів. Насправді ж усе це вже ми бачили на політичній сцені, яка у нас не піддається новаціям, хоча в нашому соціумі настали беззаперечні зміни, не контрольовані владою: виросло покоління громадсько активної молоді, підприємці отримали досвід хоча б оборони – не наступу, громади почали виявляти непокору, в агробізнес прийшли активні іноземці і послабили людям зашморг безробіття, опір беззаконню нехтує мовною ознакою – і російськомовні, і українськомовні єдині в оцінці «покращення».
Українська політика (за Гарольдом Ласселом – хто чого досягає, коли і як) ніяк не виборсається із тенет аматорства, тому в ній так мало оригінальних заходів просування політичних фігур чи оновлення аеропагу владців новими постатями. Всі порухи – сірі кліше уже пройденого, проаналізованого й вивченого на досвіді інших держав демократичного штибу. Наприклад, технологія ставки на «переможця»: виборців змушують повірити у неминучу перемогу одного кандидата, хоча в нього немає особливих переваг над іншими. Людина – на підсвідомості – обирає «переможця», якщо їй постійно набивати вуха цією інформацією; до неї долучиться той, хто ніяк не визначиться, і той, хто зневірився у перемозі «свого».
Або технологія ототожнення: «… кандидат (партія), замість формування власного позитивного образу, привласнює вже сформований у виборців образ позитивного об'єкта, з яким кандидат у депутати (політична партія) ототожнюється. За використання такої технології кандидат ОТОТОЖНЮЄ (О.Д,) себе з відомими особами, притягаючи цим самим виборців. Ототожнення дає змогу кандидатові отримати певну частину базового електорату завдяки образу, з яким він ототожнюється», -- стверджує Юрій Шведа і зазначає, що така технологія не вимагає великих затрат і скорочує обсяг інформації для електорату.
Отже, економія коштів спонукає нинішні партії уводити у свої списки «вже сформований у виборців образ позитивного об'єкта» -- ця технологія найлегша в ужитку! Проте цьому ж таки «образу» доведеться відповідати, якщо політична сила, не дай, Боже, згодом збанкрутує, тому нинішні другі-треті у виборчих партсписках повинні бути свідомі цього – своєї ролі і наслідків гри.
Дещо складніша технологія з «напарником» -- політична гра за чітко прописаним сценарієм, коли на електоральному полі як би поборюють один одного два серйозні претенденти, витісняючи інших на марґінеси. Тут уже треба вмикати мізки, ворушитися, аби вдаваний двобій уводив у оману своєю «справжністю».
Вибори як процес – дія, тривала в часі, мовби спектакль – з розписаними ролями, атрибутикою інтер'єру, режисурою, музичним та художнім оформленням. Їм передують такі етапи, що в посібнику Ю. Шведи складають розділи: Виборча кампанія та її ресурси; Стратегічне планування та стратегічні проекти виборчої кампанії. Громадськість і вибори; Виборча команда та виборчий штаб; Електорат і його типи. Поведінка та культура виборців; Масова виборча комунікація; Особиста комунікація з виборцями; ЗМІ та вибори; Партії та вибори; Фінансування виборчої кампанії; Формування іміджу політика та партії; Виборчі технології та виборче мистецтво.
Науковець дав ґрунтовне трактування усім складникам виборчої кампанії, не приховуючи елементів маніпулювання свідомістю виборця, питання «брудних грошей», «чорного піару», «війни компроматів» тощо. Він сміливо потверджує, що таке улюблене слово «імідж» --означає штучну імітацію образу того чи іншого політика, образу, такого запотребованого виборцями: «Імідж – це набір уявлень, котрі формуються в людини про конкретний предмет чи подію внаслідок узагальнення й емоційного сприйняття дійсності. Імідж має підсвідому, нераціональну природу, тобто людині складно визначити, чому вона ставиться до певного об’єкта саме так”.
З цього й користаються іміджмейкери, намагаючись витворити з політика симпатичного «свого хлопця», за якого охоче віддадуть голоси. Я сама була повелася на іміджмейкерські хитрощі, повіривши кандидату в президенти, який (о диво!) чи не першим із політиків такого калібру спілкувався з виборцями онлайн. А потім -- розчарування, бо він охоче вибув з гри. Виходить, коли йшов межи люди, уже знав, що його роль епізодична.
Хто би міг подумати, що з дитинства знайоме слово «міф» поверне нас не до природної міфології, а до штучної, синтетичної, яка «працює» на виборах з певною маніпулятивною місією.
«Міф допомагає громадянам сприйняти запропоновані контури та домисли як реальну форму дійсності, що має переконати їх у правильності вибору саме цього кандидата… Політична міфологія, як фантастичне відображення дійсності, створює ідейну основу для захоплення, утримання влади, боротьби з політичними супротивниками».
З цього виникає питання: якщо домисли працюють на позитивний образ кандидата, то чи не використовуються вони задля його дискредитації?
«По суті діюча влада розглядає кожну виборчу кампанію як набір підривних технологій. Що ближче до фіналу виборів, то жорсткіших форм набуває виборче змагання. Під час виборчої кампанії неминуче виникає момент, коли в частини кандидатів закінчуються аргументи на корись їхнього обрання і шанси на перемогу стають примарними. Тоді вони вирішують змінити ситуацію за рахунок поширення «правди» про конкурентів».
Ми це вже добре засвоїли, і лише обмежені в інформаційному доступі люди аргументують свій вибір фразою « писали в газеті», активна ж частина виборців піддає сумнівам викиди «чорнухи».
Піарництво, що супроводжує виборчий процес, хоч і має теоретично «забезпечити добровільне взаєморозуміння між кандидатом у депутати та виборцем», мусить вдаватися до спін-технологій, які «полягають у коригуванні висвітлення ЗМІ певних подій або заяв, подання їх у приваблишому вигляді. Саме слово «spin” означає «плести небилиці», крутити споживачами виборчого продукту, як циган сонцем. Всіма п’ятьома різновидами цих технологій має досконало володіти спін-майстер, що продукує так званих сурогатних балакунів, ерзац-спікерів. Чули й бачили Чечетова? От яскравий представник названої категорії учасника піарницьких акцій.
Звісно, я не охопила весь той сніп ідей, знахідок, проблем та конкретних порад від автора – зацікавленим особам та й не мала цього на меті: тоді замість відгуку довелось би малювати складну таблицю із систематизацією вищеназваного. Розраховую на допитливість і небайдужість названих у анотації «хто цікавиться політикою».
Навчально-методичний посібник Юрія Шведи, що його «вивело в люди» видавництво «Знання», як годиться, має науковий апарат з ретельно добраним списком використаної літератури, глосарієм та додатками. Завдяки цьому посібнику нинішня виборча кампанія стане зрозумілішою і прогнозованішою для багатьох людей, що не втратили навичок мислення.