Статті, блоги > Редагування

Редагування як фах у журналістиці

"Книгобачення" | 31.07.12 19:56:54

Продовжуючи почату раніше розмову про редагування як фах, портал "Книгобачення" пропонує читачам інтерв'ю з Іваном Верстюком, редактором з інформаційної агенції "РБК-Україна", чиї статті також з'являлися і на шпальтах "Книгобачення". Прийшовши до редакторської роботи після навчання на філософських відділеннях Києво-Могилянської академії та Російського державного гуманітарного університету, а також досвіду праці в низці українських видань, І. Верстюк працює нині в царині ділової журналістики. Відповідаючи на запитання А. Судина, він розмірковує про актуальні проблеми редакторської справи й усі ті речі, з якими щодня мусить мати справу редактор інформаційної агенції.

---

- Для початку, скажіть, будь ласка, чому філософ за освітою прийшов до редакторської роботи? Проміжковий етап? Зацікавила ця робота? Інформаційне джерело підійшло за змістовим наповненням до особистих інтересів? Чому? Адже стільки випускається в Україні нині журналістів, філологів, видавців, які професійно націлені саме на таку роботу...

- Фактично філософська освіта робить з того, хто її отримав, професійного читача. Такий читач здатен продертися через будь-який, навіть найскладніший текст, не лякаючись жодних термінологічних та концептуальних систем викладу матеріалу. Власне, я починав як перекладач з англійської мови – досвід навчання у США протягом року неабияк допомагав у цій справі. Спершу перекладав тексти політичної та економічної тематики, згодом спробував себе у літературних перекладах і навіть увійшов до шортлісту конкурсу з перекладу поезії Володимира Набокова. Доки мої друзі-однолітки писали вірші про порізані вени, мене більше цікавило, як це звучатиме англійською мовою. Мій викладач української мови у Києво-Могилянській академії пані Лариса Масенко завжди дивувалася, чому я обрав своїм фахом філософію, а не філологію. Довелося попрацювати перекладачем та рецензентом у видавництві "Дух і Літера", що діє при Могилянці, але тяжка перекладацька праця, на жаль, сьогодні оплачується більш ніж скромно, в той же час вимагаючи постійної підтримки інтелектуальної форми та цілковитої зануреності в проблематику професії, тому я мусив підшукати собі іншу роботу.

Треба сказати, що на сьогоднішній день студентів-філософів в українських університетах (втім, у російських також – можу про це говорити, адже вивчав філософію як в Україні, так і в Росії) дуже слабко орієнтують щодо можливостей подальшого працевлаштування, залишаючи молодих людей сам-на-сам з проблемою пошуку роботи. Так не повинно бути, адже після закінчення університету в голові молодого дипломованого філософа дуже часто панує цілковитий хаос щодо того, як влаштовувати своє подальше життя і, найголовніше, як застосувати отримані знання. Щодо мене особисто, то я, вступаючи на філософську спеціальність, вже мав думку по закінченні вищої освіти спробувати себе у сфері журналістики, а філософія, згідно з моїм планом, мала стати тим підґрунтям інтелектуальної ерудиції, котре допомогло б зробити заняття журналістикою небанальним і нерутинним. Першим місцем мого журналістського працевлаштування став щомісячний глянцевий журнал "Wellness", де я вів авторську колонку "Погляд філософа" та займався літературною сторінкою – писав художні замальовки, книжкові рецензії, підбирав якісь цікаві матеріали. Згодом більше став займатися власне редакторською працею, опинився в інформаційній агенції "РБК-Україна". Важливим тлом мого приходу до редакторської роботи став конкретний досвід написання різноманітних публіцистичних текстів – статей, репортажів, рецензій. Цей досвід став школою вміння зацікавити читача та встановити з ним контакт, а редакторська справа – це найкраща сфера застосування навиків, отриманих у цій школі. І тому зараз, працюючи редактором, продовжую писати статті для низки видань, а від недавнього часу і для "Книгобачення".

- Відтак друге запитання. З історії відомо немало прикладів, коли видатні в майбутньому люди (особливо часто літератори, інколи політики) працювали на посаді редактора, але... особисто мені часами видавалося, що коли так про них писали, то наче... от це – для заробітку, а те – для здобутку віків. Не вважаєте для себе принизливим, що працюєте на такій роботі?

- Відповім на Ваше запитання за допомогою футбольної метафори. У футболі всі мріють про те, аби забивати голи, але у складі з одинадцяти гравців нападників, як правило, один або двоє, тому виходить, що набагато більший обсяг роботи, від якої залежить результат матчу, виконують півзахисники та захисники, а також воротар. Воротаря, до речі, я би порівняв із коректором, адже саме від нього залежить те, наскільки помилки усієї команди будуть помітними й вагомими для вболівальників, тобто для читачів у нашій метафорі. Чи вважає для себе захисник принизливим грати у захисті? А півзахисник соромиться гри в центрі поля? Аналогічно і з редакторською справою. Редактор просто повинен добре виконувати свою роботу, щоб результат його праці був помітним. Не дуже кваліфікованому редакторові найлегше сховатися за командну працю, але командна праця складається з індивідуальних зусиль кожного з членів команди, тому не є правильним, коли редактор відмовляється від якихось підкреслено індивідуальних ходів, втішаючись ілюзією колективізму.

Письменники, як я це бачу, працюють редакторами не стільки і не лише з тої причини, що це приносить потрібний їм заробіток, скільки через те, що професійна письменницька праця значним чином складається також і з редагування. Якщо письменник-початківець певний час у своїй літературній творчості може вдовольнятися приблизно окресленими образами, які підказує йому його фантазія, то письменник-майстер чимало сил покладає на те, аби підібрати якомога точніші засоби вираження свого бачення того чи іншого образу або проблеми, а це вже є редагування. Тому редакторський досвід є надзвичайно важливим для літератора. Саме через потребу щодня займатися редагуванням текстів американський письменник Пол Остер назвав письменництво радше фізичною працею, аніж творчістю. Англійський літератор Уїлл Селф, як він розповів у одному зі своїх інтерв'ю, завжди переписує кожен свій уривок не менше трьох разів. Відомий американський письменник та публіцист Джеймс Тарбер свій "Поїзд на шостій колії" переписував п'ятнадцять разів, так що фінальна версія тексту була більш ніж у десять разів меншою за обсяг попередніх версій. Так що гарний письменник – це ще й неодмінно гарний редактор.

Що стосується політиків, то редакторська справа може допомогти їм навчитися працювати з інформацією. Редактор газети чи журналу повинен більш-менш знатися на кожній з тих проблем, про які пишуть у своїх матеріалах для чергового номеру журналісти, тому він має бути добре поінформований про всі останні новини в тій або іншій сфері, а також володіти універсальною ерудицією. Тепер погляньмо (хоча б суто теоретично) на народного депутата та його функції – на відміну від міністра, котрий має відповідний профіль, депутат мусить розбиратися в усій палітрі політичних, економічних, культурних проблем, щоб приймати адекватні рішення. Паралелі з редакторською працею, як на мене, очевидні.

- Ще одне запитання як наслідок, яке, можливо, для цієї галузі є вічним, як і багато інших у нашому житті, але все одно потребує обговорення. Принаймні, для ліпшої професійної підготовки. Як гадаєте – робота редактора – творча чи рутинна? Їй можна навчити, чи до того просто треба мати хист? Бо інколи можна почути, що редактор – це професія, а отже навчити можна будь-кого.

- У суспільній свідомості панує достатньо велика кількість стереотипів щодо творчості та творчої роботи. Творчий працівник, відповідно до цих стереотипів, прокидається не раніше одинадцятої, п'є міцну каву у шалених кількостях, курить цигарки одного з культових брендів типу "Benson & Hedges", насолоджується сполученою з потужним натхненням працею і щовечора засиджується в барах за бесідою про сутність та завдання мистецтва до другої ночі. Але ж насправді це дуже поверхові стереотипи. Чимало письменників, художників, музикантів у цілому світі підіймаються о п'ятій ранку, щоб встигнути зробити все заплановане, а деякі з них ще й мають повноцінну основну, так би мовити, роботу. Творча праця не є суцільним святом, у ній теж повно рутини. А численні випадки самогубств серед людей творчих професій? Це також доказ на користь того, що творчість не є чимось дуже вже легким та приємним.

Так що в моєму баченні творчість та рутина не протиставлені одне одному. Високий суспільний статус творчої роботи є насамперед вираженням неабиякої працездатності, необхідної для заняття такою роботою. Крім того, творча робота має ту ознаку, що вона ніколи не припиняється, не знає вихідних та відпусток, думки творчого працівника завжди спрямовані на пошук нових способів вирішення актуальних для нього професійних проблем. І в цьому сенсі робота редактора є творчою, адже вимагає повної самовіддачі й готовності постійно працювати. Редактор, якщо ми говоримо про журналістику, повинен бути здатним, коли це потрібно, винайти новий підхід до підбору, аналізу, систематизації та використання інформації.

Освітня парадигма сьогодення опирається на ту тезу, що навчити можна будь-чому. Творчі спеціальності, як наприклад письменницька праця, пропонуються відповідними факультетами різноманітних світових університетів, і українські університети не є винятком з цього правила. Я не бачу серйозних підстав вважати, що редакторській праці не можна навчити. Інша справа, що можна працювати редактором і не любити цю роботу. І тому завдання викладачів та керівників редакцій – навчити своїх працівників-редакторів любити те, чим вони щодня займаються.

- Наскільки Вам особисто було легко адаптуватися в цю роботу?

- Непросто було зуміти протягом якоїсь години встигнути відредагувати спершу текст на спортивну тематику, потім – на політичну, економічну, культурну та кримінальну. Дуже різні сфери, специфічні тексти, а треба встигати перемикатися з одного на інше. При цьому редагується не лише грамотність написання тексту (тоді це було б корегування, а не редагування), але й повнота подачі матеріалу, для оцінки якої потрібно і самому хоча б трохи розбиратися в певному конкретному питанні, і зуміти швидко підшукати актуальну інформацію щодо даної теми в інтернеті чи, якщо є така можливість, в інших джерелах, включаючи особисті контакти з ньюзмейкерами та експертами.

- Що у Вашій роботі вважаєте найголовнішим?

- Важливо вміти співставляти і порівнювати дуже різну за своїм змістом та характером інформацію. Інколи доводиться порівнювати речі, котрі, на перший погляд, порівняти взагалі неможливо. Припустимо, перед Вами – два матеріали, і потрібно вирішити, який з них першим опублікувати у стрічці новин Вашого інтернет-сайту. В одному матеріалі йдеться про те, що у Молдові заборонили використання комуністичної символіки, а в іншому – про те, що європейські біржові індекси впали в середньому на 3%. От Вас і починають мучити запитання "Що важливіше?", "Що цікавіше?", "Що актуальніше?". Недосвідчений редактор неодмінно захопиться резонансністю змісту першого матеріалу, а додатковим натхненням стане той фактор, що подібні теми найчастіше стають головними на популярних політичних ток-шоу. І от він публікує матеріал про комуністичну символіку в Молдові, залишаючи біржові індекси на потім. Цим самим він робить велику помилку. Справа в тому, що комуністична символіка у Молдові – це цікаво і важливо, але для читача немає принципової різниці, чи він прочитає про це зараз, чи він зробить це через годину або дві, в той час як матеріал про біржові індекси швидко "прокисає", саме тому його потрібно публікувати в першу чергу. Так, навряд чи це обговорюватимуть на ток-шоу в п'ятницю ввечері, з приводу цього не будуть голосно сваритися пенсіонери на лавці біля Вашого будинку, але саме ця новина має потрапляти на сайт першою, адже в ній зацікавлені ті читачі, від поінформованості яких залежать важливі рішення на фінансовому ринку країни. Можна привести й інші приклади. Як би щиро редактор не співчував Юлії Тимошенко, він не повинен віддавати перевагу новинам про деталі її перебування в ув'язненні перед тим фактом, що, припустимо, Європейський центральний банк знизив базову процентну ставку. Редактор за своїми переконаннями може скільки завгодно перебувати в опозиції до чинної влади, але будь-яка зміна в Кабінеті міністрів повинна важити для нього в плані динамічності подачі новин значно більше, аніж заява Андрія Шкіля чи Сергія Соболєва про те, що їхня партія планує звернутися до суду з приводу тих чи інших правопорушень зі сторони чиновників нинішньої влади. Які завгодно припущення й політичні прогнози може висловлювати, щоб привернути до себе увагу, народний депутат Владислав Лук'янов, але до подібних заяв варто ставитися серйозно лише в тому разі, якщо щодо них якось позиціонується Олександр Єфремов, адже саме він є керівником парламентської фракції Партії регіонів. Але якщо той самий Лук'янов раптом заявить, що Єфремов у найближчому часі планує піти з посади голови їхньої фракції, то цю новину неодмінно слід публікувати якнайскоріше, ще й встигнути при цьому зателефонувати самому Єфремову й спробувати дістати від нього відповідний коментар. Редактор має дуже добре розуміти, де саме знаходиться та чи інша подія в системі політико-економічних координат.

- Чи могли б виділити якийсь перелік бодай із 5-10 пунктів найважливіших рис редактора?

- Деякі важливі пункти в роботі редактора я вже назвав. Це ерудованість, вміння швидко знаходити потрібну інформацію, визначати справжній масштаб певної події, все ж не забуваючи при цьому, що може більше зацікавити читача, а що – менше. Смерть Богдана Ступки на відміну від смерті Стіва Джобса ніяк не вплинула на біржові коливання, але для українського читача вона значить безмежно багато, навіть якщо цей читач - надпрагматичний і розчарований в усьому цинік-матеріаліст, який все життя прожив у Києві і жодного разу не був у Театрі ім. Івана Франка. Тому якщо Вам доведеться редагувати матеріал про смерть Ступки, зробіть так, щоб читачу не довелося тут же відкривати відповідну статтю у "Вікіпедії" – вся відповідна інформація має вже бути в тексті матеріалу. І буде дуже добре, якщо до новини буде прикріплено хоча б коротенький фрагмент з кадрами живої театральної гри Богдана Сильвестровича.

Дуже важко доведеться редакторові, який не знає іноземних мов, насамперед англійської. Ділова журналістика, а саме на таку медіа-ідентичність орієнтується інформагенція "РБК-Україна", сьогодні неможлива без ретельного моніторингу таких західних ресурсів, як "Bloomberg", "Reuters", "BBC". Звичайно ж, постійно доводиться звертатися до інтернет-сайтів різних міжнародних організацій, а це теж вимагає знання англійської. Ділове видання має бути синхронним потокові міжнародних новин й не залежати від того, коли ці новини з'являться в україномовному чи російськомовному сегментах.

Редактор повинен мати якомога більш точне уявлення про те, яким є його читач, і вміти себе ставити на його місце. Крім цього, у редактора має бути своя особиста думка щодо тих проблем, про які йдеться у редагованих ним матеріалах. Не завжди випадає нагода цю думку висловити, особливо якщо редактор має справу лише з матеріалами новинного характеру, котрі повинні бути підкреслено об'єктивними, безособовими та подієорієнтованими, але саме наявність власної позиції допомагає редакторові робити ті ширші концептуальні узагальнення, від яких залежить стратегія подальшого розвитку медіа-ресурсу.

- Якби Ви наймали на роботу редактора, то за якими критеріями?

- Звичайно, я б намагався знайти у кандидата ті якості, про які щойно говорив. Крім того, мені здається, для хорошого редактора добре мати досвід нередакторської, але дотичної журналістської роботи – це, наприклад, досвід роботи репортером або журналістом-оглядачем. Щодня працюючи в активному режимі з репортерами, редактор набагато краще зможе надавати їхній діяльності потрібного напрямку, якщо й сам на власному досвіді знатиме, як воно – бути репортером. Добре серед низки кандидатів розпізнати того, який має непересічний інтерес до заняття редакторською справою та журналістикою взагалі, над чиїм ліжком, образно кажучи, висить портрет Ернеста Хемінгуея, а серед улюблених занять не останнє місце займає перечитування старих номерів "The Paris Review".

- Чи може, відтак, якийсь навчальний заклад, або ж сама редакція підготувати ідеального редактора? Взагалі, ідеальні редактори бувають? Ви таких знаєте, є на кого орієнтуватися?

- Як філософ за освітою я дуже обережно ставлюся до поняття "ідеальний", адже воно попри наявність певного загальнопоширеного значення є дещо складнішим за це значення і передбачає під собою певну метафізику. Втім, я зрозумів Ваше запитання і спробую дати на нього відповідь. Завдання навчального закладу у підготовці кваліфікованого редактора полягає в тому, аби у студента склалося якомога точніше розуміння характеру тієї роботи, якою йому доведеться займатися. Уявляю, що викладачі журналістських спеціальностей частенько інтелектуально стимулюють своїх студентів розповідями про романтику журналістської творчості, внаслідок чого у студентів складається враження, наче журналістика – це така собі висока поезія життя і потрібно напружувати себе хіба що тим, аби вчасно знаходити потрібне натхнення. Тому практична журналістська і, зокрема, редакторська діяльність може таких студентів неабияк розчарувати – мріялося про репортажні відрядження на острів Пасхи та Фолклендські острови, про багатогодинні розмови з олігархами й кінорежисерами, а натомість є щоденна одноманітна робота в редакції з десятої до сьомої, де цілком може не бути безкоштовного кавового автомату і, можливо, навіть кондиціонера. Через це, як мені здається, викладачі повинні максимально орієнтувати студентів на те, що журналістська праця може бути надзвичайно цікавою та різноманітною, але для цього потрібно багато працювати над собою та вміти якісно виконувати конкретні редакційні завдання. Звичайно, вмінню виконувати ці завдання також мають навчати викладачі в університетах, інститутах та академіях. Щоправда, якою б якісною не була освіта, отримана редактором, прийшовши на роботу до редакції певного видання, він все одно муситиме пройти через процес навчання, адже потрібно сформувати в себе точне розуміння формату даного конкретного видання, його аудиторії та методів роботи з такою аудиторією.

Щоб оцінювати роботу редакторів, потрібно, як на мене, бачити їхню роботу зсередини редакції – що і як вони роблять, як співпрацюють з колегами, наскільки швидко знаходять рішення поточних проблем. Якщо роботу головного редактора можна оцінити за загальною якістю очолюваного ним видання, то роботу редакторів оцінити таким чином важче, адже в кожному виданні між редакторами існує свій специфічний розподіл функцій. У журналістиці прізвища редакторів на відміну від прізвищ авторів статей та репортажів не завжди фігурують у публікації, тому й важко називати якісь прізвища.

- Чим складна, а чим приваблює Вас Ваша особиста робота редактора? Чи можна було б її порівняти із якимись іншими Вашими ранішими професійними обов’язками?

- Редакторська робота в інформаційній агенції подобається мені насамперед тим, що вона тримає у стані поінформованості про всі найважливіші події. Мені не потрібно дивитися ввечері випуск телевізійних новин. Мене, як правило, мало чим може здивувати випуск щоденної газети. Я не купуюсь на гучні назви різноманітних медіа-лінків, які постійно спливають в інтернеті, бо переважно володію інформацією з першоджерел. А складнощі – це і напружений графік, і відсутність права на помилку, і необхідність тримати в пам'яті великі масиви інформації. Робота у глянцевому щомісячнику та у книжковому видавництві була зовсім не такою динамічною, якою є робота в інформаційній агенції. Крім того, це зовсім різні за підбором особистостей колективи. Загалом у сьогоднішній українській журналістиці, наскільки я бачу, дуже багато молоді, і молодечий запал відчувається в характері написаних статей та підготованих оглядів. Це можна сприймати і як комплімент, і як критичне зауваження до якості журналістської роботи.

- Чи відрізняється, на Вашу думку, робота редактора в газеті, журналі від роботи в інтернет-ресурсі?

- Річ у тому, що інтернет-ресурси, особливо новинні, працюють у режимі миттєвої подачі інформації, тобто коли щось відбувається, то на сайті тут же з'являється про це відповідне повідомлення. Якщо Верховна Рада приймає якийсь важливий закон, то вже через десять-п'ятнадцять хвилин новинний сайт мусить про це повідомити. У газетах та журналах цієї динаміки немає. У щоденних виданнях редактори та автори протягом робочого дня готують матеріали, щоб приблизно до дев'ятої чи десятої вечора (у різних виданнях – по-різному) здати зверстаний номер у друк. Є час все зважити та обдумати, вибудувати ієрархію пріоритетів у подачі матеріалів. У виданнях щотижневих та щомісячних журналісти мають, відповідно, ще більше часу для підготовки номеру. Звичайно, у друкованій пресі теж не доводиться постійно насолоджуватися кавовими п'ятихвилинками та дружніми розмовами з колегами, там теж є своя специфічна напруга, але все ж швидкості в цілому менші. Редактор інтернет-видання має бути не просто журналістом, а справжнім спортсменом, щоб усе встигати. Крім того, електронний формат передбачає використання усіх можливих технологічних методів подачі матеріалу – це і гіперлінки, і різноманітні підсвічування, і теги, і супутня медіа-інформація (аудіо, фото, відео). У друкованих виданнях текст завжди залишається лише текстом, і в ньому можна хіба що використовувати якісь виділення. Повноцінну фотогалерею у газеті чи журналі теж важко розмістити через брак місця, тому образи відповідних подій читачам друкованих видань доносять переважно одна-дві фотографії, частенько не надто високої якості, що спричинено поліграфічними обмеженнями. Щодо інтернету, то він дуже швидко розвивається, тому ледь не щотижня до редакторської роботи в цій сфері вводяться різноманітні новаторські ноу-хау, що стосуються насамперед методів моніторингу інформації у всесвітній мережі, методів обробки й організації тексту, способів подачі медіа-додатків. Редактор мусить за всіма цими інноваціями встигати. Аксіоматичним є те, що новина про збройне протистояння чинної влади та опозиції у Сирії, доповнена відповідними відеофрагментами та гіперлінками на матеріали, в яких розповідається про історію цього конфлікту, користуватиметься набагато більшою популярністю серед читачів, ніж проста констатація того факту, що при атаці урядових військ на одне з міст загинули десять осіб. Читач хоче, що називається, "в'їхати" у те, що відбувається в Сирії, а поверхове згадування десяти загиблих осіб здаватиметься йому непотрібною інформацією, з якою невідомо що робити і з чим її співставити.

Не можна не зауважити і той факт, що все більше видань, які тривалий час мали і паперову, і електронну версії, переходять виключно на електронний формат, адже утримування паперової версії нерідко стає зовсім нерентабельним. Не є секретом те, що аудиторія читачів інтернету виглядає дещо переконливіше, ніж аудиторія друкованих видань, в сенсі політичної та економічної активності, тому не дивно, що сьогоднішні видання все більше і більше орієнтуються саме на таку аудиторію, ведуть з нею діалог за допомогою соціальних мереж, різноманітних опитувань і звичайного листування, намагаються задовільнити її потреби та запити.

- Чи часто відчуваєте брак знань чи умінь, навиків у якихось галузях роботи? Якби Вам довелося зайнятися додатковою освітою в редакторській роботі, то на які галузі знань Ви б звернули додаткову увагу?

- Не відмовився б мати за спиною вищу освіту у галузі комп'ютерних наук зі спеціалізацією у веб-дизайні. Мені здається, бути з комп'ютером на "ти" і розуміти всі ті безкінечні опції, які пропонує операційна система, - це чудово. Так само чудово точно знати, що в дизайні сайту викликане технологічними обмеженнями, а що – прозаїчним недопрацюванням дизайнера. А щодо загальної ерудиції, то це в принципі така річ за своєю природою, яка неодмінно вимагає розширення, інакше вона починає випаровуватися і з часом може взагалі зникнути. Редактор неодмінно мусить бути в гарній інтелектуальній формі. Добре, якщо він знайомий з біографіями Каддафі та Піночета, читав бодай щось із публіцистики Кругмана, не лякається прізвищ Бергмана чи Хічкока у розмові про кінематограф, вміє відрізнити поезію Стуса від поезії Ольжича.

- Чи часто доводиться вирішувати якісь гострі проблеми? Із чим? У чому, на Вашу думку, найбільші складнощі роботи – з матеріалом? з автором? з керівництвом чи засновником?

- Проблеми час від часу виникають. Добре, коли їх немає, але інколи проблем не уникнути. От Вам треба, припустимо, отримати певну інформацію від адвоката Юлії Тимошенко Сергія Власенка, а жоден з його мобільних телефонів не відповідає. Час іде, читачі чекають інформації, тому Ви мусите щось робити. Редактор у такій ситуації повинен напружити кореспондента, в якого є напрацьовані контакти з представниками БЮТБ, щоб він вийшов на колег Власенка і через них встановив його місцеперебування і визначив можливість дістати потрібну інформацію. Є ймовірність, що самі колеги Власенка можуть щось сказати з даного приводу, це теж цікаво. Тобто в дуже обмежений період часу треба мобілізувати всі сили, щоб читач отримав актуальну інформацію. Крім того, не слід забувати і про конкуренцію, адже колеги з інших видань так само можуть розшукувати Власенка, тому варто діяти, м'яко кажучи, без зайвих пауз та зволікань. Перерваний обід, недопитий чай, недочитана стаття, скасована зустріч увечері після роботи – це абсолютно звична ситуація як для редактора, так і для репортера. Часом доводиться засиджуватися у редакції до глибокої ночі, щоб прослідкувати за розвитком подій, коли щось важливе відбувається, і вчасно повідомити про це читачам.

Проблема з отриманням потрібної інформації стоїть найгостріше. Але доводиться вирішувати проблеми і з матеріалом, і з авторами. Завдання редактора – зробити текст статті чи новинного повідомлення максимально читабельним, щоб він сприймався одразу, з першого разу, без повторного прочитання. Прес-служби різноманітних відомств, компаній, організацій, готуючи релізи для преси, турбуються перш за все про власний імідж і подають матеріал так, щоб на першому місці стояли заслуги й досягнення даного конкретного відомства чи даної конкретної компанії, в той час як читач чекає максимально об'єктивної інформації, подачу якої редактор і повинен забезпечити. Найпоширеніша проблема авторів, репортерів – це неправильна оцінка змістових пріоритетів у матеріалі, що призводить до неправильних узагальнень та некоректних заголовків, а заголовок у новинній журналістиці – це надзвичайно важливо, у ньому в кількох словах має бути викладена суть новини, щоб читач, сприймаючи заголовок, міг зі стовідсотковою точністю визначитися, чи цікава йому така новина і чи слід йому її читати. Власне, часом читачу має бути достатньо лише перечитати заголовки новин, щоб дізнатися про основні події, які сьогодні мали місце. Тому хороший редактор організує текст так, щоб він максимально коректно відображав акценти та характер події, про яку йдеться, а дуже хороший редактор ще й допоможе автору матеріалу зрозуміти допущені ним помилки і не припускатися їх у майбутньому. Щодо проблем з керівництвом, то якщо до нього є якісь питання, потрібен діалог, у якому дві сторони зуміли би почути одна одну.

- Наскільки відчувається нестача редакторського втручання, на Вашу думку, в роботі сучасних ЗМІ? Чи часто відчуваєте потребу критикувати?

- Критика – це невід'ємний аспект редакторської діяльності, і потреба критикувати є не просто частою, а постійною. Саме редактор є відповідальним за кінцевий варіант статті, репортажу, новини, тому на нього і покладається обов'язок критикувати й критично аналізувати все, що потрапляє йому на очі. Говорячи про нестачу редакторського втручання, слід зауважити, що через обмежені бюджетні можливості деякі видання не набирають потрібний для нормальної роботи штат редакторів, розподіляючи всю масу роботи між тими кількома редакторами, які є, і їм доводиться досить сутужно.

- Чи справді задовольняє стан підготовки кадрів для роботи в журналістиці, видавничій справі?

- Напевно, на Ваше питання можна буде ствердно відповісти тоді, коли українські видання змушені будуть мати англомовні версії, адже ексклюзивність та якість пропонованих ними матеріалів викликатиме інтерес читачів з усього світу. Для українських журналістів характерно дудіти в одну дуду, тобто писати про одне й те саме одним і тим самим способом. Випадків оригінального підходу до подачі інформації – одиниці. Читач, чи-то пак реципієнт, традиційно багато чекає від різноманітних власних кореспондентів, що їх мають видання у різних країнах світу, але вони переважно повторюють все те, про що говорять їхні колеги у тих країнах. Цікавих репортажів з журналістських відряджень теж обмаль. Протягом останнього часу в українській пресі з'явилося кілька репортажних матеріалів про Північну Корею, Бразилію, Лівію, Китай, Грузію, але цим матеріалам відверто бракувало виразності авторського враження й художньості в описах певних явищ, подій, фактів, людських образів. Крім того, дані репортажі стали лише відлунням резонансних публікацій про ту ж Північну Корею, які кількома місяцями раніше з'явилися в англомовному сегменті інтернету. Оригінальність українського журналістського дискурсу дуже примарна.

Якщо говорити про видавничу справу, то асортимент українського книговидання залишається не надто багатим. Я не впевнений, що в наших книгарнях можна знайти путівник Китаєм українською мовою. Видавці, у свою чергу, скажуть: "Якби хтось такий путівник написав, ми б його видали". Але ж у тому і полягає завдання видавця, щоб знайти компетентного автора і заохотити його до написання подібного путівника. Не так багато є популярних українських книжкових серій, які читач впізнавав би за обкладинкою і довіряв би запропонованому в межах серії підбору літератури. Художні видання рідко супроводжується компетентною і водночас цікавою критичною статтею. Або ці статті пишуться з орієнтацією на старі радянські зразки з їхніми штампами на кшталт "письменник успішно впорався із завданням зображення проблематики сучасного життя, зробивши акцент на діалектичних протилежностях, що спричинюють його рух та розвиток…", або не пишуться взагалі. Я, чесно кажучи, не розумію, як можна сьогодні видавати Юрія Смолича і не супроводжувати це видання вдумливим літературознавчим коментарем, де б мовою сучасних цінностей та символів пояснювалося, чому цю книгу варто прочитати. Така була гучна мода в академічних колах на Миколу Хвильового, а видання його творів досі виходять із куцими коментарями, з яких не зрозуміло, в чому полягає знаковість творчості цього письменника для української літератури ХХ століття (власне, це ж був унікальний носій ідеології українського комунізму, і якщо говорити про сьогоднішню дискусію щодо законодавчої заборони комуністичної ідеології, то чи не єдиним серйозним аргументом супротивників такої заборони насправді є те, що комуністом був Хвильовий). Всі ці речі прямо залежать від того, які кадри приходять сьогодні працювати у видавництва і визначають їхню політику.

- І ще одне. Ваш погляд на сучасний стан ставлення до роботи редактора в суспільстві загалом і у засобі масової інформації зокрема? В тому числі й щодо інтернетної роботи. У мене деколи складається враження, що багато хто із засновників сайтів взагалі не дбають про таку посаду, як редактор. Все скидається на журналіста, який начебто повинен підготувати все на сто відсотків відповідно до вимог як редакції, так і щодо мови чи організації матеріалу... Репортер прирівнюється до редактора. Чи не так? Я вже не кажу про оплату праці. До речі, от на Вашу думку, від чого повинна залежати заробітна плата редактора і якою взагалі повинна бути?

- У пересічного читача, як на мене, досить примарне розуміння функцій редактора, тому я не став би говорити про якісь тенденції у ставленні до роботи редактора у суспільстві в цілому. А щодо ставлення до них засновників сайтів, то тут, власне, має місце фінансовий фактор – власник ресурсу часто хоче зекономити на кількості працівників і тому вимагає, щоб одна людина поєднувала функції кількох. Втім, якщо при цьому пропонується належна фінансова мотивація, то такий підхід ще можна якось виправдати. Не відкрию нікому жодних секретів, якщо скажу, що система стабільного окладу й додаткових премій-бонусів за професійну майстерність є оптимальною у ситуації з оплатою праці редакторів. Є цілий прошарок українських журналістів, які, працюючи в певному конкретному виданні, перебувають у постійному пошуку роботи. Тому зарплатня має бути такою, щоб людина нарешті відволіклася від пошуків кращої роботи і показала все, на що вона здатна, там, де в даний момент працює. Це ж стосується і редакторів.

- Дякую за розмову!

- Дякую і Вам!