Статті, блоги
Ольга Кай: "Звичайним читачам все ще хочеться добрих книжок – пригодницьких, героїчних, романтичних, про високі почуття і сміливі вчинки"
Катерина Овчинникова | 25.06.12 9:55:10
Вже відомі результати обласного літературного конкурсу "Молода муза". Конкурс було започатковано управлінням у справах сім’ї і молоді облдержадміністрації та Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей у 2007 році як щорічний. Маємо нагоду розпитати про конкурс Ольгу Кай. Активна і талановита молода письменниця з Дніпропетровська двічі вигравала "Молоду музу" і цього року вперше увійшла до складу журі.– Доброго дня, Ольго! Цього року Ви вперше в журі "Молодої музи". Які Ваші враження від суддівства? Чи було цікаво побачити конкурс з середини вже не як учаснику?
– Дуже цікаво, і не тільки тому, що я мала можливість прочитати усі надіслані на конкурс роботи і побачила не тільки те, що потім увійде до збірки, але й тому, що в журі конкурсу люди, яких я дуже поважаю. Було приємно з ними поспілкуватися, почути їх думки щодо творчості нашої молоді, та й багато іншого дізнатись. Хоча це й не перший мій досвід суддівства на літературному конкурсі.
– У цьому році подано дуже багато творів. Чи важко було обирати кращі з них?
– Так, цього року творів дійсно багато, особливо в «молодшій» віковій групі. Не скажу, що мені було важко обрати кращих, але я рада, що місця розподілялися голосуванням журі, бо стосовно багатьох авторів я не могла б сказати, що один краще за іншого.
– Чи стала якась цьогорічна робота Вашим фаворитом. Якщо так, то чим сподобався Вам той твір?
– У прозі моїми фаворитами є двоє письменників, які обоє пишуть для дітей, – це Юрій Пусов та Людмила Шамрай. Я б залюбки подарувала їх книжки своїй донечці. Оповідання Пусова чимось нагадують те, що мені самій подобалося читати в дитинстві, а казки Шамрай, написані багатою мовою, так і просяться в ілюстровану книжечку для молодших читачів.
Стосовно віршів – ще коли приймали роботи, і я допомагала з їх реєстрацією, мені якось випадково потрапив на очі вірш Поліни Чевердак «Сдаю квартиру!» Він став першим з конкурсних творів, який я прочитала, і перечитувала ще не один раз, навіть читала вголос мамі. Зрезонувало щось... Такі от трапляються приємні випадковості.
Запам’ятався і неймовірно влучний вірш Анастасії Сорокіної «Город, где люди молчат», а також цікаві, сповнені яскравих і нетривіальних образів вірші Євгенії Мандрики «Последний вздох карандаша» и «Письма».
– На конкурсі Вам зустрілися твори, чимось схожі на Ваші фенетзійні і пригодницькі романи?
– Цього б не сказала. І на краще: нові теми – нові враження.
– Чи вважаєте Ви привабливою для читання сучасну україномовну літературу?
– На це мені відповісти важко, бо частенько намагаюсь читати деякі сучасні українські книжки, які «на слуху», і розумію: або в мене зі смаком щось, або просто не моє... Гадаю, цікаві автори в нас є, але чи то їх не видають, чи то до читачів їхні книжки не доходять. Якось вийшло, що гарним речам не роблять реклами, і доводиться дізнаватися про цікавинки від друзів. Так, через знайомих, мені потрапила до рук книга «Джовані Трапатоні» Олекси Росича – незвичайна і дуже цікава казка, яка, як розумію, передбачає ще продовження. Із задоволенням читала перший номер альманаху фантастики «Мантикора», який отримала в якості авторського примірника. Також на моїй полиці стоять перші дві книги трилогії «Скарби Примарних островів» авторства нашої землячки Наталії Дев’ятко – гарна і самобутня підліткова фантастика (чи то фентезі?) з соціальним ухилом. Для дітей чудові книжки створює знов ж таки дніпропетровська письменниця Еліна Заржицька – її «Три сходинки голодомору», на мою думку, просто взірець того, як розповідати дітям про подібні речі. Гострій соціальній тематиці присвячений роман «Шейла» Марії Дружко з Дніпродзержинську, який вийшов друком у часописі «Січеслав».
Взагалі, повторюсь, багато цікавих авторів, але склалася така ситуація, що в поле зору преси потрапляють постійно твори обмеженої кількості людей, створюється якесь замкнене коло, і, судячи з тих книжок, про які говорять на ТБ, на які пишуть багато рецензій, які згадуються усюди, виходить, що в нас «модно» читати (а відтак і писати) майже виключно про щось фізіологічно-реалістичне. Це називають сміливістю та відвертістю. І чим огидніше – тим краще (це вже називають правдивістю, а мені чомусь згадується «Джельсоміно»).
А звичайним читачам все ще хочеться добрих книжок – пригодницьких, героїчних, романтичних, про високі почуття і сміливі вчинки. Але в читачів складається враження, що українські автори подібного не пишуть.
– Що Ви очікуєте побачити у творах молодих авторів?
– Важко очікувати чогось конкретного, тому я просто хочу отримати задоволення від читання.
– Чим Вас здивувала цьогорічна "Молода муза"? Чи відобразились якісь нові тенденції у творах конкурсантів?
Здивувала несподівано високим рівнем творів «молодша» група. Взагалі дуже дивні відчуття, коли читаєш вірші – сильні, з цікавими ідеями, а потім дивишся на вік автора – а йому лише п’ятнадцять.
Щодо нових тенденцій – твори конкурсантів відрізняються і за тематикою, і за стилістикою, та мені здалося, що переважає магічний реалізм, коли реалії сучасного життя, декорації впізнаваних місць переплітаються з містикою та казкою.
– Які твори Ви очікуєте побачити на наступній "Молодій музі"?
Цього разу серед поданих робіт було кілька спроб містичної та фантастичної повісті, з повноцінним сюжетом, пригодами. Ці твори не потрапили до фіналу, бо авторам ще потрібно навчитися записувати те, що малює їх уява, в принципі, це питання часу та працьовитості. Наступного року мені хотілося б побачити більше сюжетних творів, з пригодами, яскравими героями, подіями, філософськими спостереженнями, та відкрити для себе нових цікавих авторів.
Розмовляла Катерина Овчинникова