Статті, блоги
Прудник Світлана: «Ця величезна, просто космічна місія – привчити дитину до книжки, до читання – лежить на родині»
В. Січкоріз | 20.03.12 7:42:35
На сторінці "Книгобачення" -- "Зірковий", "Барвінковий" редактор, письменниця Світлана Прудник.- Пані Світлано, Ви – авторка багатьох різноманітних творів для дітей. Із чого розпочався Ваш творчий шлях? Як стали саме дитячою письменницею?
- Творчий шлях кожної людини розпочинається, звичайно ж, у дитинстві. Бо кожна дитина пізнає і відкриває світ по-своєму і творчо... Одному метелик на квітці видається бантиком, як на голівці дівчинки, другому – чарівним літачком, третьому – літаючою квіткою... І то вже тато чи мама пояснять дитині, що ніяка то не літаюча квіточка, а звичайнісінький метелик...Тільки для одних він так і залишиться літаючою квіточкою, а для інших якоюсь капустянкою.
Наш батько Світлий Володимир Павлович працював сталеваром на Нікопольському південнотрубному заводі. Ну, здавалося б, далека і дуже далека від літератури професія. Але він був чи не найактивнішим читачем бібіліотеки, що містилась у заводському клубі. І приносив книжки не лише для себе, а й для доньок – нас у мами з татом троє. І журнали передплачував і дорослі, і дитячі: «Роман-газету», «Дніпро», «Вокруг света», «Пионер», «Веселые картинки».
Купували книжки не часто, та все ж стояла у нас етажерка. Там був «Кобзар», професійні книжки (батько увесь час учився і нас до того привчав), художні. Зокрема, перше видання Олеся Гочара «Собор» – по ньому вчилися й наші сини. Зберігаємо тепер «Собор» як сімейну реліквію.
Моя старша сестра Людмила теж приносила книжки зі шкільної бібліотеки. І я разом із нею читала все на чотири роки раніше, ніж мої однокласники. Любила писати шкільні твори на вільні теми.
А які вчителі були у нашій Нікопольській середній школі № 19! Особистості! Вони давали нам не лише знання за шкільною програмою – підштовхували повсякчас до того, щоб ми мріяли й робили кроки до здійснення своїх мрій.
Пригадую, нашій меншій сестрі Ірині тато купив веселчанську книжечку з барвистими малюнками. Ті вірші Грицька Бойка я пам’ятаю й досі. А тепер мені щастить час від часу спілкуватися з його онукою – Богданою Бойко, яка теж пише гарні вірші.
Після закінчення факультету журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка майже 17 років працювала в дитячій газеті «Зірка». То була справжня школа дитячої журналістики. Це лише здається, що для дітей писати легко. Насправді, маленькі читачі дуже вимогливі. Їхню довіру втратити легко – вони відразу відчувають нещирість. І подача матеріалу повинна бути різною. Кілька разів написала їх у формі казки. А коли на них звернули увагу, почали передруковувати інші видання, зрозуміла, що казка мене не відпустить.
Останні 16 років – редактор відділу літератури журналу «Барвінок».
- Напевно, людина, яка написала стільки казок, просто не може не вірити у них сама…
- Чи вірю я в казки? Не можна писати те, в що не віриш.
- До яких образів головних персонажів звертаєтеся у своїх книгах найчастіше? Чому саме до них?
- Герої казок різні. Це мешканці Затишного лісу , Острова Балакунів, Стрибаючого міста, брати-місяці, київські дерева і навіть літери... Та всі вони – бажані, бо приходять спочатку до мене, а тоді – до читачів, – з добром.
- Для читачиків якого віку розраховані Ваші видання?
- Пишу для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вони – найвдячніші слухачі й читачі, вони ще також вірять у казку.
- Що саме намагаєтеся донести до дитячих сердець своїми творами?
- У казках йдеться про те, про що мріє кожна дитина, навіть не усвідомлюючи цього. Щоб її любили, дбали про неї, спілкувалися з нею, допомагали, не сварили, вчили... Це можна назвати казкою, або, дорослою мовою, мрією про людські цінності. Хоч яким є нинішній світ, дитина приходить у нього для щастя. Герої казок підказують їй, вчать, як бути, як жити. Звісно, вони не кажуть, зокрема,: «Будь чемною!», але своїми вчинками показують, що така риса характеру стане у пригоді будь-кому.
- Скажіть, будь ласка, кого саме маленькі читачки зустрінуть у Затишному лісі? Чи буде затишно дітям подорожувати сторінками цієї книги?
- У Затишному лісі живуть звірята. З ними стаються такі ж пригоди, як з Оленками та Петриками. Дитина слухає, читає про звірят і переносить їхні вчинки у свій світ: упізнає в одних себе, в інших – своїх друзів. І вже міркує, а чи затишно живеться їй (вона вже розуміє, що йдеться не про м’які подушки й зручні крісла), чи затишно біля неї її мамі, друзям?
Чи цікаво читачам подорожувати сторінками цієї книги – краще запитати у них самих.
- Де ж розташовано острів Балакунів та хто має нагоду туди потрапити?
- На Острові Балакунів, мабуть, побували усі ми в дитинстві. Бо кожному є що згадати про власні словотвори, кумедні випадки, пов’язані з нерозумінням мови дорослих, прагненням по-своєму розтлумачити значення слів, фразеологізмів. На Острові Балакунів охоче зустрічають усіх, хто любить поговорити, побазікати, потеревенити... І хто вміє слухати.
- А як ведеться мешканцям Стрибаючого міста?
- У Стрибаючому місті всі будинки уміють стрибати. Їхнім мешканцям це подобається. Так зручно подорожувати, не виходячи зі своїх затишних осель! А віднедавна разом із будинками навчилися стрибати чашки, кактуси, ґудзики і навіть дивани. Залишилося тільки знайти видавця для нових «Казок Стрибаючого міста».
- Якою, на Ваш погляд, повинна бути сучасна дитяча книга?
- Цікава змістом, красиво оформлена, доступна ціною, видана нормальним накладом.
- Як редактор відділу літератури дитячого журналу «Барвінок», що можете сказати про інтерес дітей до художнього слова? Як виховувати у дітях любов до літератури?
- Щоб дитина читала, її слід до цього привчити.
- Як?
- У кожної сім’ї свої «секрети». Щастить тим, у кого «читаючі» батьки, а ще краще, щоб такими були бабусі з дідусями і не десь далеко, а близько.
Словацький дитячий письменник Ян Улічіанський у посланні до Міжнародного дня дитячої книги цю тему побачив так: «Дорослі часто запитують, яка доля чекає на книжки, коли їх перестануть читати діти. Можливо, існує і така відповідь – «Завантажимо їх на величезні космічні кораблі і пошлемо до зірок!» Книги й справді схожі на зірки нічного неба. Їх дуже багато, і часто вони такі далекі від нас, що ми не наважуємося доторкнутися до них. Однак уявімо пітьму, яка б настала, якби всі книги, комети нашого мозкового космосу, раптом згасли і припинили випромінювати невичерпну енергію людського пізнання і фантазії... Уф!»
Як часто батьки купують нині книги дітям? На Миколая, Різдво та ще на день народження. І то переважно спочатку – розмальовки, згодом – енциклопедії. Сформувати дитячу бібліотеку не просто. Бо нині на книжковому ринку чимало книжок, від яких дітей варто оберігати. Однак хай кожна мама (тато) частіше запитує себе: « А коли це я останній раз була зі своєю донечкою (синочком) у книгарні, музеї, театрі?»
Ця величезна, просто космічна місія – привчити дитину до книжки, до читання – лежить на родині.
Так хотілося б сказати – і на державі. Та, на жаль, наше суспільство поки що не є таким, що усвідомило важливість проблеми дитячої літератури і дитячого читання.
- Чим сьогодні живе журнал «Барвінок»?
- Журнал «Барвінок» сьогодні, як і всі попередні вже майже 85 років (наступного року журнал «Барвінок» відзначатиме 85-річний ювілей) пропонує своїм читачам тільки найкраще читання. Воно різне: художня література (переважно першодруки, які потім виходять у світ книжками), пізнавальні матерали (які не лише допомагають дитині знайомитися зі світом, а й визначити своє місце в ньому, стимулюють до саморозвитку й прагнення змінити світ на краще), ціла система творчих конкурсів, завдань, вікторин (спрямованих на розвиток творчих здібностей дитини). Досить лише перелічити журнальні рубрики: «Ми любимо читати!», «Книга золотих Казок», «Хто? Що? Як? Де? Коли? й Чому?», «Наш скарб – рідна мова», «Крамничка «Здоровий Бублик», «Банк Усіляких Цікавинок», «Центр Загадкових Явищ», «Твій світ», «Мудрагелія» «Секретні файли про тебе», «Енциклопедія Язикатої Хвеськи», «З торбинки дядечка Запитальника»... Та краще один раз побачити, а тому завітайте на сайт журналу «Барвінок» за адресою www. barvinok. іnfo На сайті знайдете матеріали і для дорослих, і для школярів. Зокрема, там є архів номерів, а в Барвінковій книгарні – сучасна українська, зарубіжна проза, казки. А передплатити журнал можна на пошті будь-якого дня. До речі, періодичне видання теж привчає дитину до читання. Хай вона теж щомісяця чекає на свій журнал чи газету і читає його *як мама й тато свої).
- Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.
- Планів багато. Але у народі, та й творчі люди, застерігають: «Не кажи гоп, поки не перескочиш». А про те, що вже написано: то хотілося б, щоб його побачило книгами і прочитало більше читачів. Чимало казок, спасибі, друкується у журналах «Початкова школа», «Перець», «Жінка»,«Мамине сонечко», «Ангеляткова наука», звучать у «Вечірній колисанці» на радіо. Але книжка є книжка. Я, як би вам сказати, не пробивна людина. Та й щоденна робота не дозволяє бігати по видавництвах. Одне слово, готові рукописи є. Творчі плани теж.
Розмову вела Валентина Січкоріз
Про автора:
Світлана Прудник народилася у м. Нікополі Дніпропетровської області. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка.
Після закінчення університету працювала в редакції дитячої газети “Зірка”, з вересня 1995 року — редактор відділу літератури всеукраїнського дитячого журналу “Барвінок”.
Друкувалася в газетах “Зірка”, “Перченя”, “Порадниця”, журналах “Барвінок”, “Малятко”, “Ангелятко, “Мамине сонечко”, “Перець”, “Початкова школа”, читанках. Казки звучать у передачі “Вечірня колисанка” на українському радіо.
Заслужений журналіст України, нагороджена Грамотою Верховної Ради України, Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України.