Критика, рецензії
Духовний стан українського суспільства сьогодні дозволяє розраховувати і сподіватися на інтерес до спеціальної літератури високого жанру
Булдакова Олена Вікторівна, к.і.н., доцент кафедри філософії Донбаської державної машинобудівної академії (м. Краматорськ) | 11.03.12 19:48:59
Макс Імдаль Опыт другого видения: статьи об искусстве Х-ХХ векав – К.: Дух і літера, 2011. – 488 с., з іл – Пер. з нім. А. Вайсбанд. Видання 2-е, виправлене й доповнене..Мова рос.
ISBN 978-966-378-193-8
Видання в Україні книги «Опыт другого видения» (переклад здійснено російською мовою) подія знакова. І не тільки тому, що пересічний український читач вперше отримав можливість познайомитися з роботами такого неординарного мистецтвознавця як Макс Імдаль, але й тому, що духовний стан українського суспільства сьогодні дозволяє розраховувати і сподіватися на інтерес до спеціальної літератури високого жанру.
Безумовно, творчість М.Імдаля – це високий жанр. Відчути якість текстів ученого дозволяє талановитий переклад його статей, що були ретельно відібрані й увійшли до книги. Аллі Вайсбанд вдалося блискуче передати оригінальний і водночас складний стиль Імдаля. До тонкої роботи зі стилем були додані неабиякі знання з теорії та історії мистецтв, ясне розуміння суті новацій і тієї ролі, яку відіграють методи Імдаля в процесі осягнення феномену сучасного мистецтва, зокрема, мистецтва безпредметного.
Насамперед, мова йде про «іконіку», особливий метод, розроблений ученим, який він сам часто визначав як конкретний досвід споглядання. Він вважав, що іконічне споглядання – єдиний шлях до розуміння сенсу картини (стаття «Автобиография»). Конкретику цього методу Імдаль буде демонструвати неодноразово, використовуючи його не тільки по відношенню до зразків безпредметного мистецтва, але й звертаючись до шедеврів попередніх епох. У полі його зору, були оттонівські мініатюри, фрески Джотто, класицистичні пейзажі К. Лоррена та Н.Пуссена, групові портрети Рембрандта і Халса, картини імпресіоністів Е. Дега та Е. Мане. Результатом кожного окремого досвіду ставали відповідні статті (представлені у перших двох розділах книги). У них автор прагне через слово досягти першовитоків та істини картини. Сам Імдаль вважав, що мова лише приблизно і тільки a posteriori описує витвір мистецтва як такий, насправді ж картина не підлягає словесним описам її зорове сприйняття є абсолютно незамінним дійством.
Тексти М.Імдаля свідчать про застосування різних методів дослідження. Він звертається до іконографічної та іконологічної історії твчору, структурного аналізу, визначення ролі кольору, але все це у поєднанні з «іконікою».
Імдаль співвідносить іконіку зі структурним аналізом і виявляє різницю і між ними. Підґрунтям для його суджень виступають картини Сезанна. Структурний аналіз дозволяє відновити ієрархічно організовану систему змістів твору від емоційного сприйняття через артикуляційне розуміння формальної структури картини та її буквального, алегоричного та тропологічного змістів до більш високого рівня психогномічного розуміння картини, що об’єднує досвід, отриманий на цьому шляху. Спираючись на цю модель, Зедльмайєр, розглядає живопис Сезанна як такий, що не досягає навіть рівня артикуляційного розуміння і може впливати на глядача тільки через зоровий ефект. М. Імдаль із цим категорично не погоджується, оскільки його «іконіка» не зосереджується на послідовному виявленні ієрархії змістів, а, навпаки, орієнтується на діалектичну складність твору. Звертаючись до досвіду споглядання картини «Гора Св. Викторії», він намагається з’ясувати проблему співвідношення внутрішньої організації («оптично автономної конструкції») картини та її предметного бачення і доходить висновку, що задум художника та рецепція глядача збігаються. Таким чином, у творчості Сезанн досягав своєї мети – зробити так, щоб його твір побачили, а не лише впізнали предметну реальність, що стала поштовхом до нього.
Разом із тим Макс Імдаль не вважав іконіку методом, що захищає дослідника від будь-яких помилок, але у випадку аналізування творів сучасного безпредметного живопису він здавався вченому незамінним. Головним чином, використання іконіки надавало можливість осягнути естетичні якості картини, пояснити їх як феномен, віддалений від історичної дійсності, у межах якої вона створювалася, та у той же час співвіднесений з нею. В цьому сенсі М.Імдаль проектував іконіку і на твори традиційного мистецтва, справедливо відзначаючи, що їх інтерпретація завжди буде пов’язана з конкретно-історичною ситуацією споглядання. Таким чином, сучасність для нього виступала відправним пунктом (point de depart) мандрів у світ картини.