Статті, блоги

Леся Мовчун: «Діти в книжках шукають світ. Світ, де безпечно і комфортно. Де є радість, справедливість і стабільність»

В. Січкоріз | 27.02.12 20:36:12

На сторінці "Книгобачення" розмова із Лесею Мовчун, авторкою низки творів для дітей, науковиим співробітником Інституту української мови, кандидатом філологічних наук.
- Пані Лесю, чи пам’ятаєте свій перший твір? Про що він був?
- Я пам'ятаю свою першу книжку :). Ось вона лежить переді мною – обкладинка з червоного картону, ілюстрації кольоровими олівцями, кривулясті літери. Називається невибагливо – «Вірші про природу». Я її «видала» в єдиному примірнику, коли мені було 9 років, і подарувала татові на день його народження.

---

- Із перших сторінок книг читач відчуває Вашу любов та дбайливе ставлення до мови, слова. Звідки це у Вас?
- Від тата – дуже скромної і талановитої людини. На його байках і усних казках я виросла. Від мами-педагога, на її уроки я завжди ходила, як до театру – займала місце в партері і спостерігала за дійством (навіть чародійством!), що відбувалося в класі. А ще – від бабусі-німкені, вона покинула велике місто і заради дідуся переїхала в далеке село на Вінниччині, де й прожила все життя, перейнявши українську мову та культуру. Взагалі, якби я була «дорослою» письменницею-романісткою, я б описала долю своєї бабусі… Як вона рятувала українців під час німецької окупації, як її намагалися вислати в Казахстан, як вона змушена була змінити ім’я Емма на Євгенія…
А ще любов до слова виросла зі словників. У дитинстві я їх любила… читати . Будь-які – їх у нас завжди було багато, – словник наголосів М.Погрібного, російсько-український словник за редакцією М.Рильського, фразеологічний словник Г.Удовиченка, словник синонімів П.Деркача... А якось у книгарні – диво дивнеє! – побачила словник рим А.Бурячка та І.Гурина. Як я в мами канючила того словника – мабуть, так бажану ляльку не випрошують … Мені тоді було 10 років, а минуло два десятиліття – і я сама стала лексикографом, укладачем та редактором словників і… співробітницею автора цього словника – світлої пам’яті Андрія Андрійовича Бурячка.

- У видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася Ваша книга «Мовна лікарня. Пригоди Лєрки Севрючки і цікаві завдання з культури мови». Чим, на Вашу думку, це видання буде цікавим і корисним маленьким читачикам?
- Я дуже люблю, коли навчаються із задоволенням і задля задоволення. Коли рушієм процесу отримання, закріплення і перевірки знань є не зовнішній примус, а внутрішній імпульс. Гра – найуніверсальніша і найцікавіша форма людської діяльності в будь-якому віці (скажу по секрету: дорослі теж страшенно люблять гратися!). Мені пощастило, що директор і головний редактор видавництва, а також художниця Євгенія Рудюк, яка працювала над книжкою, зрозуміли і розділили зі мною цю ідею і ми разом створили книжку-гру – великого формату, з яскравими ілюстраціями; там є місце, де погратися в настільну гру, де на сторінках виконати завдання, заповнити кросворд чи виконати веселий тест... З «Мовною лікарнею» можна змістовно провести час у класі на уроці і після уроків, а можна і вдома самостійно чи з друзями. Разом з тим кожен наступний розділ – то наступна пригода головної героїні Лєрки Севрючки, яка через невміння правильно і грамотно говорити по-українськи потрапляє в кумедні ситуації. Друга частина книги – для самоперевірки, там я детально пояснюю, чому завдання треба виконувати саме так, тобто чому це – правильно, а це – суперечить нормам української мови.

- Як виник такий цікавий образ Лєрки Севрючки?
- Він з’явився понад 10 років тому на сторінках журналу «Барвінок». Головний редактор Василь Воронович запропонував створити образ кумедної, але симпатичної дівчинки – такої собі Вєрки Сердючки, яка говорить суржиком, думаючи, що це дотепно. Так Лєрка Севрючка «оселилася» в рубриці «Наш скарб – рідна мова» і почала отримувати сотні й сотні листів від усіх, хто допомагав їй виправляти помилки. Дитину краще не смикати, нудно пояснюючи, чому треба говорити правильно, – краще показати на прикладі, як це виглядає в очах інших. Сміх завжди є найкращими ліками, особливо в «Мовній лікарні»!

- З-під Вашого пера вийшла у світ книга «Кактусове королівство». Які ж закони панують у цьому королівстві? Чи затишно живеться у ньому його мешканцям?
- Так просто не розкажеш, треба відвідати Кактусове королівство, щоб вивчити його закони – можливо, вони стануть у пригоді в житті?! До того ж, бути добрим, працелюбним, талановитим – це зовсім не казковий закон!

- Що, на Ваш погляд, сьогодні шукають на сторінках книг маленькі читачики? Що діти хочуть отримати від спілкування із книгою?
- Діти в книжках шукають світ. Світ, де безпечно і комфортно. Де є радість, справедливість і стабільність. Казка, фентезі допомагають сформувати внутрішню модель ідеального світу. А що ж таке майбутнє? Це і є ідеальний, на противагу реальному, світ. Якщо у книзі панують закони добра і справедливості, то в майбутньому наш світ стане справедливішим, бо діти зреалізують цю модель.

- Як може допомогти сьогодні книга у вихованні пошанівку до рідної землі та рідної мови у покоління, що зростає?
- Щоб очікувати виховного впливу книжок, їх треба видавати набагато більше і робити доступнішими за ціною. А у нас скоро сама освіта стане доступною не для всіх. Політики мусять визнати: що менше шкіл і вишів буде в державі, то більше в’язниць доведеться збудувати!

- Чи намагаєтеся своїми книгами формувати певне ставлення дітей до навколишнього світу та людей? Чи наголошуєте у своїх творах на певних життєвих цінностях?
- Найголовніше завдання дитячого письменника, як на мене, - зобразити світ і людей у позитивному світлі. Навчити дитину усміхатися. Показати маленькі і великі дива у звичайних предметах і явищах:
Я чула сьогодні
(Це зовсім не плітка),
Як ранком у лузі
Розквітнула квітка!
І як шурхотіли
Її пелюстки.
Як раптом замовкли
Веселі пташки.
І пташка одна
Прошептала пташаті:
— Не будемо квітці оцій
Заважати!
А мова – це ж найбільше диво! Хай дитина зрозуміє, які безмежні можливості має слово! Як звуками можна передати накрапання дощу (КрапЛИнки ЛИЛИся, крапЛИнки співаЛИ, крапЛИнки весняну грозу малюваЛИ – це з мого вірша «Гроза»)… Хай вчиться мріяти і фантазувати. Любити і прощати... Хай знає: ніколи не пізно стати кращим. У мене є казкова повість «Учні Дрімагії», одна з героїнь, дівчинка Римуся, перетворилася на злу і стару пані Гримальду – через те, що її ніхто не любить, а коли їй повернули любов, вона стала знову Римусею.

- Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.
- Зараз у видавництві «Навчальна книга – Богдан» завершується робота над книжкою «Цікава розмова про мову», яку я замислила як дитячу енциклопедію і в якій зібрано багато ласенького для дітей, що люблять дізнаватися нове – те, чого в підручнику навіть з ліхтариком не знайдеш, тож сподіваюся, цікаве навчання триватиме!