Статті, блоги

Оксана Думанська: «Життя цікаве у всіх його виявах, а пильне око і добрий слух допомагають людині виокремити з нього щось особливе»

В. Січкоріз | 21.12.11 20:37:02

Сьогодні на сторінках "Книгобачення" письменниця, знавець дитячих дитячих і дорослих душ, літературознавець і критик, викладач Оксана Думанська
Розмову із нею веде Валентина Січкоріз.

---

• Пані Оксано, як і коли розпочався Ваш шлях у літературу?

• Зважаючи на нинішній стан в літературі, коли автори презентують перші книги, ледве досягнувши повноліття, то, можна сказати, пізно – у п’ятдесят. То був роман «Ексклюзив», написаний з досвіду і спостереження за журналістами, що ставали піарниками. Вважала, що на цьому моя творча сверблячка заспокоїться. Та помилилася…

• Пишете і для дітей, і для дорослих. Що намагаєтеся донести до дорослого читача, а що — до дитячого серця? Чи вбачаєте тут суттєву різницю?

• Дорослих хочеться трішки розважити, як у моїй новій книзі «Оповідки від Оксани», де я, з вдячністю, всім оповідачам цікавих сюжетів написала присвяту. Життя цікаве у всіх виявах, а пильне око і добрий слух допомагають людині виокремити з нього щось особливе.( Я не себе маю на увазі, а тих, хто мені розповідав). Одного разу почула історію про німця, що зімлів під нашим сонцем і змушений був познайомитися з типово українським медичним обслуговуванням. І мені розповіли це з таким гумором, що я прийшла й написала найпершу оповідку «Німці в Іванську». А дітям… Дітям хочеться оповісти про навколишній світ – живий, реальний, не казково-фантастичний, але й не зацукрений радощами. Ось і моя казка «Собаче життя кота Хитруна» про двох безхатьків – кота і пса. До слова, дорослі мені казали, що в ній написано про людей, а не про тварин. Ну, це властивість тексту, який кожний читач опановує по-своєму.

• Нещодавно разом із видавництвом «Навчальна книга – Богдан» Ви започаткували серію книг «Казка не казка – а батькам підказка» («Бабусина муштра», «Як зарадити Марійці»). Як з’явилася ідея створення саме таких книг, до того ж написаних у співавторстві із психологом Юлією Стадницькою?

• Мені пощастило зі співавторкою, яка цікавиться казкотерапією, а точніш – терапією читання, бо ми з вами свідомі того, що читання як процес впливає на нас або заспокійливо, або збудливо, і тоді не спиш, обмірковуєш, перечитуєш, милуєшся якимось словом… Окрім усього, Юлія Стадницька, кандидат наук із соціальних комунікацій та професійний практикуючий психолог, моя колишня студентка. А загалом ідея створити таку серію належить Ларисі Луговій – директору Львівської обласної бібліотеки для дітей. Пані Лариса «знайшла» нам місце у своєму проекті «Ковчег», покликаному допомогти дітям, потребуючим певної психологічної підтримки. І ми вийшли з пропозицією до пана Будного: наші тексти – ваше втілення. Початок серії вийшов дуже вдалим ще й тому, що оповідки про Марійку ілюструвала надзвичайно тонка художниця, Ганна Осадко, яка «упіймала» всі ключові моменти.

• Чи не мали Ви на меті створити «зв’язкову» ланку між дитячою та дорослою літературою?

• Така ланка вже є. Великий казкар Андерсен не писав дітям, великий казкар Сергій Козлов у спілкуванні Їжачка з Ведмежатком та Зайцем заклав глибинні теми, молодий казкар Сашко Дерманський пише так, що його читають дорослі… Якщо Ви саме це мали на увазі – писати книги однаково цікаві цим читацьким авдиторіям – то я мала такий експеримент: роман-колаж для родинного читання «Дитя епохи».

• У чому ж полягає «бабусина муштра» із вашої однойменної книги?

• Та муштри немає – є любов, яка не виявляється в ніжних словах чи обіймах. Мені колись мама сказала прислів’я: “Дітей треба любити так, щоб вони про те не знали». І я його часто повторюю. До своєї онуки Марійки ставлюся вимогливо, не намагаюся уникати «дорослих» тем, хочу їй якомога більше вкласти в голівку, пояснити, не відмахуватися: «Ти ще мала!» Книга виникла як наслідок нашого спілкування, у ній немає вигаданих епізодів чи чогось»педагогічного». Зараз «муштра» триває так само, бо Марійка виросла, пішла в школу, а там і проблеми «зросли».

• До яких «виховних засобів», на Ваш погляд, варто вдаватися сучасним батькам, щоб належним чином спрямувати дитину у майбутнє, самостійне життєве русло?

• Потрібно не полишати дітей поза увагою, якомога більше з ними спілкуватися, залучати до спільних справ, обмежувати їхні дії лиш тоді, коли діти чимось загрожені. Одна моя знайома дівчинка ( їй лиш три з половиною) стає на кухні біля бабусі і ріже на дрібні часточки моркву чи картоплю. По-перше, вона призвичаюється до госторого; по –друге, вона бачить, як клопочеться бабуся, щоб усі смачно їли; по-третє, в цей час триває бесіда( Хто любить моркву? Яка від неї користь? Який овоч схожий на моркву за кольором?)Звісно, не можна виписати рецепти на всі випадки життя, але перше – це уважне ставлення до дитини, а не всебічна опіка, коли вона не ступить неконтрольованого кроку.

• Яку роль у цьому процесі може відіграти книга?

• Зараз важкувато всадовити дитину за книгу, коли є стільки спокусливих забавок, мультиків та ін. Але якщо мама чи тато знайдуть десять хвилин, щоб прочитати дитині вголос… Що там казати! Хай дитина частіше бачить батьків з книгою в руках – не обов’язково дитячою. І тоді вона усвідомить, що читання – це цікава штука, якщо дорослі не можуть без книг. І читатиме сама, поповнюючи свій лексичний запас, пізнаючи навколишнє з пригодницьких сюжетів, зі шкільних оповідань чи повістей. Це її виховуватиме, як колись виховувало нас.

• «Як зарадити Марійці. Психотерапевтичні оповідки та коментарі до них», - читаємо на обкладинці. Що ж таке — психотерапевтичні оповідки?

• Ви уважна людина, а я лиш зараз зрозуміла, на що ми замахнулися… Звісно, такого жанру, по-моєму, немає. У всьому світі популярна зараз казкотерапія як тип психологічної допомоги дитини при нескладних проблемах. Візьмімо найпростіше: діти побоюються лікарів. Як їх заспокоїти? Насильницькими методами: не реви, стули рота, зараз отримаєш? Чи заздалегідь провести тиху бесіду про те, що лікарі бережуть наше здоров’я, вони мають оглянути горлечко, чи воно не почервоніло, послухати, як ти дихаєш… Тому наша книга – це допомога молодим батькам, як впоратися із найтиповішими дитячими страхами. Вона не охоплює усіх проблем, але батьки вже далі «взоруватимуть» з цих коментарів.

• Наскільки вагому роль, на Вашу думку, відіграє вдале ілюстрування книги у її сприйнятті маленькими читачами?

• Ілюстрація – це, на мою думку, візуалізація не лише ключових епізодів, а й найсмішніших чи якихось інших най… Ілюстрація – не просто прикрашання тексту, а розширення його змісту. Хоча часом буває, що ілюстрації перевершують плаский, нецікавий твір. Вашому видавництву треба віддати належне: ви досягаєте в цьому гармонії.

• Якою, на Ваш погляд, повинна бути вдала сучасна дитяча книга?

• Вона повинна оповідати про цікаві речі жвавою живою мовою, без надлишку естетизму, мати цікавий дизайн і недорого коштувати.

• Пані Оксано, Ви – доцент кафедри видавничої справи і редагування Української Академії друкарства. Які бачите на сьогоднішній день перспективи української друкованої книги?

• Електронна її не замінить – це точно. Адже ми ходимо слухати «живі» концерти, хоча можемо нашукати якої хочеш музики в інтернеті. Електронна книга зручна як довідкова, безсумнівно. Електронну можна читатиL в дорозі, щоб не тягти томище. Але при настільній лампі у м’якому кріслі людина завжди читатиме книгу паперову.

---

Довідка про авторкку

Оксана Думанська (Кролевеччина, 1951) – прозаїк, перекладач, науковець, доцент кафедри видавничої справи та редагування Української академії друкарства, авторка книг для дорослих та дітей -- «Ексклюзив», 2002; «Графиня з Куткора», 2004; «Спосіб існування білкових тіл», 2005 -- у перевиданні «Школярка з передмістя», 2007 – перекладена англійською 2011; «Романи на одну ніч», 2007; «Оповідки з жіночої торебки», 2008; «Бабусина муштра», 2008; «Дитя епохи», 2009; «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького», 2009; «Куди зникає час…», 2009; «Собаче життя кота Хитруна», 2011.
Лауреатка премії ім. Дмитра Нитченка за оборону українського слова (2004) та літературної премії ім. Ірини Вільде (2007).
Як перекладач співпрацює з видавництвами «Махаон-Україна», «Свічадо» та «Світ Дитини». Брала участь у двох колективних монографіях – «Іван Тиктор: талан і талант», 2007 та «Я сіяв те, що Бог послав…», 2009 (про Павла Чубинського).
Оксана Думанська – авторка психотерапевтичних оповідок серії «Казка—не казка, а батькам підказка», що презентуватиметься на 18 Форумі видавців видавництвом «Навчальна книга – Богдан».
Мешкає у Львові.