Критика, рецензії
«На годину вперед»
В. Чернишенко, перекладач | 18.10.11 6:46:14
Л. Стрельченко, „Немісцевий час”, „Українська ідея” 2011Невеличку охайну книжечку «Немісцевий час», оздоблену невигадливими ілюстраціями Олександра Савченка, було видано у Броварському видавництві «Українська ідея». Її авторка – Лідія Стрельченко – є членкинею відомого місцевого літературного угруповання «Криниця». Саме серед криничан Лідія виробляла свій поетичний голос і саме за їх підтримки опублікувала свої вірші.
Колись звичний шлях книги до виходу, тепер став таким незвичайним, що сам по собі привертає увагу потенційного читача. Чи є різниця між двома літпроцесами, що на практиці майже не перетинаються - "інтернетівським" і "спілчанським"?
Книга оправлена передмовою поета-урбаніста Ярослава Гадзінського та післямовою голови літоб’єднання „Криниця” Марії Овдієнко. Обидві вони чудово доповнють тексти і наводять на певні роздуми.
Цікавим є принцип, за яким укладачі збірки (чи сама авторка) погрупувала збірку – „Медитації”, „Ненатхнення”, „Місто”... Назви промовляють самі за себе. Та, на мою думку, логічніше читати вірші за датами створення. Благо, вони є майже під усіма текстами. Саме так я і вивчав цю збірку, прослідковуючи подумки шлях у шість років, який пройшла поетка з моменту написання першого у збірці вірша.
Найранішими датами підписані гладенькі строфи, переобтяжені óбразами, часто тривіальними („сміття несли на мої квітки”, „як мурашник, метушивсь вокзал”, „мов зірване листя закрутились у справах...”, „бумерангом знов повернуться”). У них часто-густо зустрічаються дієслівні рими (показовим є найперший у збірці вірш, що водночас є і найслабшим), римування іменників у одному відмінку, майже відсутній пошук нових оригінальних рим. Щоб розібратися у причинах такої якості цих віршів, довелося гортати іншу книгу – „Незглибиму „Криницю”, альманах літературного угруповання, виданий шість років тому. Тут я і взнав, що дієслівна рима, яка на літературних порталах, де я мав честь проходити студії (Гоголівська Академія, Поетичні Майстерні), вважається ледь не непрощенним гріхом, для авторів „Криниці” – справа звична і улюблена. Звичайно, у альманасі дуже багато сильних і цікавих текстів, але саме толерування вбогих рим, як і збитих образів, дещо насторожує.
Втім, молода поетична душа рветься зі звичного для побратимів ладу. І просто через штучне „омолодження” текстів сленґом – мобільник, аська, шмотки, - і через пошук свіжих образів – „на губи теплі звуки, як помаду”, „поїзд-замок-вечір-пиво” (досконалий опис мандрівки у Львів) – і через свідому відмову від прилизано-точних рим, коли у вірш навмисне вводяться напіврими „тінь-гімн”, „передмістя-писку”.
Здається, що поетці чимдалі тісніше вміщатися у кострубатих рамках усталеного шаблону. Зберігаючи властиву ранішим віршам розмірену мелодику, вона починає гратися з римами, образами, словотворити. Тут є і рима „реставрація-перебратися б”, і поетично-свіже „дерево роду пустило коріння на сторінках пожовтілого зошита”, і чудова вигадка „модна тваринка Депресія”. Залишається лише уявляти, які бурі кипіли у поетичному морі Лідії Стрельченко 2008 року, що знаменує певний злам у її ліриці, бо віршів цього періоду в збірці майже нема. Зате є „постзламні” (як я їх собі уявляю, прочитавши збірку) вірші 2009 року. Внутрішній бунт виливається у верлібри („Сніжна весна хитається між хмарами”, „Прикотилася кругла Масляна”), у „словопади”-словотвори і (нарешті) алітерацію – „Міський смог стає вуаллю сонця”. Слово втрачає попередні розмиті характеристики і набуває ємності. Чого вартий хоча би „Часниковий присмак листопада, поцілунки марлеві – і страх.”, де у чотири рядки вмістилася ціла епідемія грипу осені-зими 2009 року. Вироблення власного звучання, відхід від традиційного вірша та ментальний розрив (що б там потім не казала авторка) із оточенням увінчуються завершальною частиною збірки з назвою „Втеча за межі барви”.
У цій частині зібрані найсвіжіші вірші (2010-2011 р), позначені тим нонконформізмом, що стає, здається, головною рисою стилю члена літературного угруповання „Криниця” Лідії Стрельченко. Ще відбувається змагання між римованим віршем та верлібром, але все більше вони перетинаються у насичених образами та оригінальними римами творах. Тому залишається лише чекати на другу, наступну збірку молодої і, безумовно, талановитої поетки, у якій „вихід за межі” дозволить створити справді унікальні поезії. Здається, усе потрібне для цього Лідія вже має.