Статті, блоги
Леся Любарська: «Творча еліта є рушійною силою нації»
В.Січкоріз | 03.09.11 16:02:00
Розмова із письменницею, істориком, громадським діячем Лесею Любарською- У видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшла низка Ваших книг для дітей. Що передусім намагаєтеся донести до сердець маленьких читачиків?
- Це правда. У видавництві "Навчальна книга — "Богдан" вийшли майже всі мої дитячі книжечки. Вони дуже гарні, з ошатними малюнками. Я ними тішуся найбільше.
До маленьких читачів насамперед хочу донести любов і милосердя до всього: природи, батьків, України, Бога... Вважаю, що цих якостей нам бракує у цьому жорстокому світі найбільше. Якщо вони будуть у серцях дітей і вони їх не розтратять,то все у світі зміниться на краще. Та це довгий і складний процес, до якого батьки (хай вони вибачать мене) ставляться не завжди серйозно і з бажанням. Діти мають бути відповідальними, знати: скільки людина дає іншій, рівно стільки отримає натомість.
- Для дітей якого віку розраховані ці видання?
- Мої книжечки розраховані більше для шкільного та молодшого шкільного віку. Хоча вже маю досить і для дітей різних вікових груп. Дитину потрібно зацікавити книжечкою, прищепити їй любов попри захоплення Інтернетом, мобілками та плеєрами. Для цього книжка має бути цікавішою за все інше. Знову ж таки: має бути виховання правильне, тоді і результат буде відповідним.
- Які саме образи головних героїв використовуєте зазвичай і чому?
- Якось так виходить, що звірят. У дітей, гадаю, більше жалю в серці, ніж у дорослих і вони більше переживатимуть за хвору кицьку чи метелика. Якщо дитина полюбить природу, то вона буде милосердною до всього.
- Ваша творчість пронизана почуттями любові й поваги до рідної землі, сповнена глибоких християнських чеснот та цінностей. Що спонукає вас писати саме так?
- Дуже прагну, щоб діти росли щирими патріотами своєї землі. На сьогоднішній день часто чую: "Нащо мені вчитися, все одно поїду за кордон до мами чи на роботу". Діти зовсім не переживають за свою землю, свій край дитинства, Батьківщину. Виховуються за принципом: краще там, де гроші. Хочу, щоб діти знали: гроші важливі, навіть дуже, та тільки після Бога, Вітчизни, батьків... Щоб вони не соромились перехреститись біля каплички, церкви, святого місця. Щоб мали за обов'язок ходити до церкви, щоб боялись гріха.
Всі ці цінності мають закладати в дітей їх батьки і тільки. Школа, церква — це вторинне, допоміжне. Хоча надзвичайно важливе. Адже напрацьована одна лінія виховання дає сильні й правильні результати.
- Література зокрема та мистецтво в цілому повинні змінювати націю чи гнучко реагувати на моральні, ціннісні зміни суспільства?
- Поети, художники, співаки, артисти повинні знати, що (наголос на "що") вони пишуть, малюють, співають чи грають. Їх творча праця має служити першочергово своєму народу, розквіту своєї країни, спонукати до прекрасного, свого, рідного. Вона має будуватись насамперед на пропагуванні українських цінностей. Творча еліта є рушійною силою нації. Недарма вони винищувались ворогами в першу чергу. Нема духовності — країна гине. Хтось з великих сказав: "Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети". І це правда. Лиш би ці поети служили своїй нації.
- Яке значення, на вашу думку, має художня книга у розвитку та вихованні дітей, зокрема у формуванні патріотичного духу підростаючого покоління?
- Надзвичайно велике. Звичайно, якщо книга закликає творити добро, любити свою землю, знати свою справжню історію, примножувати українські цінності. А патріотичного духу нам, ой як бракує! Тепер патріот проявляється тоді, коли йому це вигідно, щоб, наприклад "триматись на плаву", коли йде хвиля патріотизму. А коли ця хвиля перешуміла, "патріот" вже служить там, де щось з того має. Для мене такі люди дуже небезпечні.
Мені дуже хотілось би, щоб у дітей виховувався той стержень, фундамент, та база, на якій можна збудувати в подальшому міцну і квітучу державу.
Якщо у шкільній програмі вивчення життєпису наших справжніх українських героїв зведене до нуля, то ми маємо, я вважаю, подбати, щоб у художній книжці ця тема була розкрита якнайширше і, звичайно, відповідно до віку дитини. Требазаохотити їх бути схожими до позитивних героїв із книг.
- Наскільки важливе виховання саме поетичним словом, на ваш погляд?
- Вважаю, наскільки ти виклав свою душу у вірш, настільки він і заполонить іншу. Думаю, що для дітей потрібно писати простими, зрозумілими словами, цікаво описувати події, щоб вони співпереживали разом з героями книг, хотіли бути на них схожими. Важливе значення має інтонація читання для дітей, гарно подати написане.
- Як сьогодні заохотити дітей читати художні книги?
- Дуже важко. Ми знаємо, що їх замінили комп'ютери, мобілки і таке інше, про що я вже казала. Дитина має знати змалку: все це є дуже шкідливим для її здоров'я. Ці речі — для праці насамперед. І жоден комп'ютер не замінить книжку, її чарівності, привабливості.
Потрібно купувати дітям цікаві книжечки, не економити на цьому. Читати їх дітям і при цьому наголошувати, що так гарно і цікаво, як описано в книжці, ти не знайдеш ніде, не побачиш таких красивих малюнків і т.п.
Було, спостерігала, як молода мати тягла за ручку дитя з книжної крамниці, а малюк аж кричав, так хотів одну книжечку подивитись. Мама купила все необхідне: зошити (мабуть, для другої дитини), ручки, карту, а ось меншенькому книжечку... Цей випадок у житті дитини може бути вирішальним і не на користь йому. Тому, я ще раз наголошую, дуже багато залежить від нас самих.
А ще я організувала б творчі цікаві зустрічі, заохочувальні призи за прочитані книжки, намальовані малюнки, написаний відгук про прочитане, нагороджувала б грамотами, подяками маленьких читачів, що я вже і експериментувала в себе на борщівщині. Тоді діти знають, що їхня праця над книжкою комусь потрібна, цікава і головне — корисна для них.
Потім це може перейти у звичку, у необхідність читати. Лише б не відійти від доброго починання. Взагалі, виховання — це дуже важкий процес, і нам самим потрібно вчитись виховувати наших дітей.
Це — ціле мистецтво.
- Якою, на вашу думку, повинна бути дитяча книга? Якою не повинна бути у жодному випадку?
- Книжка має бути, на мій погляд, правдива. Щоб дитина вірила написаному. Знала: якщо вона поступить погано, так, як герой книжки (до прикладу), то з нею може трапитись теж щось неприємне, як з тим чи іншим героєм. Дітей тут не жаліти, вони мають нести за все, заподіяне ними, відповідальність. Вони мають прагнути бути схожими на позитивних героїв, яких сьогодні рідко зустрінеш і в книжці, і в кіно. Тому, я вважаю, автори до певної міри ( якщо не до значної!) є будівничими тих "соборів душ" маленьких читачів.
Книжка не має нести навіть елементів насильства (їх досить у житті). Вони мають знати і вірити, що буквально всього в житті можна досягнути через слово. Тому той, хто володіє цим словом, має бути надто пильним при написанні. Коли діти не знаходять відповідей на свої запитання вдома (батькам ніколи) — вони шукають їх на вулиці і знаходять часто все в неправильному поданні. А до поганого, як правило, звикаєш скоро і надовго. Ось, якби вони взяли тоді до рук книжку!.. Скільки там відповідей, порад, навіть таких, про які і з батьками не поговориш...
- Багато Ваших віршів стали піснями (зокрема, збірка пісень «Срібний голосочок»). Як же народжується Ваша пісня: вона відразу однозначно заявляє про себе чи спершу це просто вірш, який вже згодом «перевтілюється» у пісню?
- Буває по-різному. Можу інколи зразу скласти готовий пісенний текст для пісні, а буває, перечитую вірші і думаю: отут дописати приспів і пісня готова.
- Хто кладе Вашу поезію на музику? Хто виконує пісні?
- Приємно, що мої вірші чи пісенні тексти цікавлять композиторів і співаків. Щоб народилася пісня повністю, потрібні немалі кошти. Основне — записати її на студії звукозапису.
Я співпрацюю з багатьма композиторами України, які пишуть музику як для дорослих пісень, так і для дітей. Та найбільше дитячих пісень в мене з’явилось у співпраці з композитором-фольклористом, заслуженим діячем культури України Кузьмою Смалем та композитором із Житомира Іваном Островерхим, з яким я, до речі, ніколи не зустрічалась. Він познайомився з моїми віршами через нашу спільну поетесу і написав мені листа, в якому запитав, чи я не проти, щоби писати мені пісні і вже в першому листі прислав кілька. Так і співпрацюємо з тої пори. Маю спільні пісні із композитором, заслуженим діячем культури України, тернополянкою Зеновією Присухіною, а також з місцевим композитором Григорієм Гоцком.
Так народилась дитяча пісенна збірочка "Срібний голосочок", яка побачила світ також у видавництві "Навчальна книга -- "Богдан".
Пісні виконують здебільшого вихованці борщівської школи мистецтв, учні шкіл, окремі виконавці.
Дорослі пісні звучать у виконанні співаків: Василя Дунця, Лесі Горлицької, Богдана Іваноньківа, борщівських прекрасних співаків Сергія Дерія, Марії Кашуб'як та ін.
- Ви пишете не лише для дітей. Яких ще літературних граней торкається Ваше перо?
- Пишу для всіх. Мабуть, в першу чергу для байдужих людей. Хочу доводити, що Бог все бачить і за все заподіяне зло доведеться відповісти перед Ним. Та для цього потрібно, щоб люди вірили в Бога. Дуже важко в цьому жорстокому світі розбудити в душах милосердя, взаємодопомогу, щирість. Мені інколи здається, що діти соромляться Господа, вважають віру в Нього пережитком минулого. Тут потрібно багато працювати батькам, вчителям, священикам і тим, хто володіє пером. Але всі ці ланки виховання дуже взаємопов'язані. Як можна виховати батькам віру в Бога, якщо школа цього не вчить? Начебто не забороняє, але й не втручається в процес, хоча вже не забороняється в школах викладати Боже слово. Байдужість страшенна. Або навпаки. Як школа навчить добру, коли вдома лише сварки, пияцтво, приниження і знущання?
На першому місці в мене лірика громадянського звучання і патріотичного, а вже потім -- інтимна. Хоча тут також є над чим працювати. Адже молодь
не знає нині, що таке чисте і віддане кохання ( це моя думка), що кохання і інтимна близькість — дві різні речі і т.д. Хочеться, щоб молоді особи трохи соромились вже так відверто показувати своє оголене тіло, не зважаючи ні на старших людей, ні на маленьких діток. Щоб вони його не спотворювали різними татуюваннями чи бляшанками. Це і гріх (бо тіло це подоба Господа, Храм чистоти), і шкодить здоров'ю.
Як їх заставити полюбити пісню з гарними бентежними словами, яка має якийсь сенс, а не просто набір заримованих слів без всякого змісту, іноді це сама вульгарщина.
Для мене поетичним девізом є слова Є.Маланюка: "Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети". Це говорить про надзвичайно важливу роль поета у вихованні молоді і взагалі у формуванні патріотичної свідомості громадян гідності і любові до свого народу й Батьківщини.
- Ви – письменниця, журналіст, громадська діячка. Звідки черпаєте стільки духовних сил та натхнення?
- Сили з’являються від необхідності їх мати, від бажання донести те чи інше до людей, до України. Бо слово і є тією зброєю, яка може завоювати серця людей. Цю зброю я називаю "високою духовністю". Для мене це набагато вище, ніж висока поезія. Зрештою, уява про високу поезію у кожного своя і у кожного правильна для нього.
А пишу я справді багато і, вважаю, плідно, працюю на журналістській ниві, а вже скільки громадських обов'язків — словом не передати. Було б лише здоров'я.
- Над чим працюєте зараз? Чим незабаром порадуєте видавництво «Навчальна книга – Богдан» та шанувальників своєї творчості?
- Нещодавно підписала до друку збірку віршів про Борщів "Над Борщевом світанки рожеві.."до ювілею міста. Це наш духовний віночок рідному місту Борщеву. Там і світлини сучасного міста, і відгуки про нього, і найприємніші теплі згадки, і побажання, і любов до рідних місць...
Сама фотографувала визначні місця, сама брала інтерв'ю у борщів'ян...
Роботи було досить, але я дуже радію, бо відчуваю, що потрібна людям.
Отже, живу не даремно.
Вже упорядкувала другий номер борщівського літературно-мистецького альманаху "Краю мій Борщівський, краю стоголосий" і присвятили ми його 20-літтю незалежності України. Це товста книжка, близько 350 сторінок, де представлені вірші, пісні, художні картини, бісероплетіння, фотокартини, проза наших краян і гостей районного творчого об'єднання "Ліра", яке я маю за честь очолювати. Хотілось зібрати всіх творчих людей краю і показати їхні таланти ширше і доступніше. Вийшло. Відбулась велика презентація у Школі мистецтв. Були гості з Тернополя, Києва. Всім припав до душі концерт, у якому звучали твори лише наших краян. Захід тривав 5 годин, та ніхто не покинув зали. Ми отримали нагороди, а —головне, щирі захоплення людей.
Тільки заради цього варто жити на світі.
Зараз записую ще кілька пісень на власні слова. Готую нові тематичні збірники до Дня вчителя та до Дня УПА.
А задумів ще стільки! Сама не знаю, звідки вони беруться. Та одне знаю напевно — все це потрібно, воно є добре і залишиться для прийдешніх поколінь.
Маю надію, що у видавництві "Навчальна книга -- "Богдан" до Покрови побачить світ книжечка "Роман Шухевич. Життя на вівтарі свободи" в прозі. Це перевидання. Бо вже майже готова до друку ще одна — про життя Шухевича у віршах. Це поема "Зламана калина". Працювала над нею майже рік.
Відчуваю, що це потрібно робити. Дякую Богу, що дає ще мені сили працювати для людей. Маю від них приємні відгуки через обласну газету, запрошення на заходи, творчі зустрічі, беру участь у передачах обласного радіо, дописую статті до газет, проводжу зустрічі. Одним словом, живу і працюю. У творчості і у дітях моє життя.
Дякую тим, хто мене підтримує та допомагає,тримає на плаву найбурхливіших життєвих хвиль. Насамперед — Господу Богу.
Розмовляла Валентина Січкоріз
Для довідки:
Леся Любарська народилася та проживає у м. Борщів Тернопільської області. Закінчила Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича. За фахом — історик. Відома у краї громадська діячка, заступник голови Тернопільської обласної громадської організації «Берег єднання» ім. Р. Шухевича, голова Борщівського районного літоб’єднання «Ліра». Член НСЖУ, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
З-під її пера вийшло чимало поетичних збірок, прозових творів, текстів пісень, присвячених історичній, патріотичній, християнській темам. Також Леся Любарська є авторкою різноманітних книг для дітей (зокрема у видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшли саме такі: «Прокидайся, квітонько», «Ісус в моєму серці», «Бджілка-трудівниця», «Загадки», «І марить весною земля…» та ін).