Критика, рецензії
СОНЯЧНИИЙ ЗАЙЧИК В УКРИТТІ
Олена Швець-Васіна, членкиня НСПУ | 20.08.26 5:54:06
Відгук на книгу Еліни Заржицької «Коли співає жар-птиця»В дні випробувань ми робимо переоцінку важливих речей, зміщаємо акценти, налаштовуємо життєві орієнтири на істинне.
Ховаючись чи не щоденно від ворожих дронів та балістики в бомбосховищі, коли РЕБи глушать інтернет, мимоволі згадується читання та добра книжка. Саме добра, яка бодай на деякий час відволікає від жорстокої дійсності. Добра книжка особливо потрібна дітям. Такий собі сонячний зайчик в темряві дорослої ненависті та нелітературних слів, котрими чомусь прийнято зараз пишатися, якщо вони присутні в твоєму лексиконі.
Саме таким сонячним зайчиком і видається мені фантастична повість для дітей Еліни Заржицької «Коли співає жар-птиця».
Зацікавлює, що текст доволі об’ємний. Хоча Еліна Заржицька відома в Україні, перш за все, як авторка коротких серіальних дитячих бестселерів з потішними героями. Авторки такої собі Марії Приймаченко в літературі.
Вже з перших сторінок книжки стає зрозуміло, що Еліна Заржицька торує шлях до Антуана де Сент-Екзюпері. З його прагненням до прозорої павутинки добра в часи збоченої фройдівської ненависті під час війни, коли інакодумці – вже вороги. А в повісті «павутинки добра» – це незастандартизована чистота дитячої душі, а на сторінках книги, як на українському полі, визріває всеосяжна любов.
Відчувається одразу ж, що авторка – жителька мегаполісу, для якої село – це вже щось само по собі фантастичне і майже нереальне, наче інша планета. Та це йде тільки на користь твору, в якому з’являється критичність сільських реалій. Про які ніколи б не написав автор, народжений в сільській глибинці і для якого село завжди солодкаво пасторальне.
В повісті «Коли співає жар-птиця» присутні вже стилістично авторські наративи Еліни Заржицькоі, захопливо карколомний сюжет та проста доступна переважній більшості українців мова. Мова, в якій відсутні глюкогенні новації шароварних патріотів та самопроголошених філологів соціальних мереж теперішніх українських віртуальних реалій. Текст повісті легко аплікується (накладається) на сторінки кіносценарію чи сценарію серіального мультфільму. Котрого так не вистачає українським малюкам. Простого й аполітичного. Бо наразі діти втомились від безкінечних декларацій дорослих та заполітизованих страхіть війни.
«Коли співає жар-птиця» – книга для сімейного читання. Хоча спочатку здається, що вона технологічно десь відстає від часу. Але це теж є її своєрідною родзинкою. На жаль, ні для кого не є секретом, що книги для «залипшої» в інтернеті малечі вибирають дорослі. А яка бабуся не порадить своєму чаду текст, де згадується «машиністка» – жінка, що друкує на друкарській машинці, як щось щемливе, сховане за роками власного дитинства. Чи не таке й далеке дитинство мамці з мріями про власний ноутбук та навчання інформатиці в школі. Повість в цьому плані є ланкою для зв’язку поколінь. Зв’язку, якого завше бракує в круговерті життя.
Прочитавши повість та наловивши доволі смішинок-реготунчиків й переживальчиків за літературних героїв, дорослому читачеві може стати й доволі сумно від проведених паралелей із сучасністю й запитань: «Чи Україна і є планетою Мум, враженою вірусом?..» Й ще багатьох інших запитань. Гострих, як верблюжа колючка, в одноголосній політичній пустині. Пустелі, по якій йде Маленький Принц Антуана де Сент-Екзюпері, несучи українцям книгою Еліни Заржицької «Коли співає жар-птиця» ДОБРО та НАДІЮ сонячним зайчиком в укритті. Адже за словами Т.Г. Шевченка, «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!»