Критика, рецензії
НЕ ПОЩЕЗНЕ КОЗАЦЬКИЙ НАШ ЦВІТ
Валентина Новодон, заступниця голови Верхньодніпровського відокремленого підрозділу ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка | 05.07.26 6:10:51
Відгук на книгу Володимира Кільченського «Скарби Ненаситця»:«Шляхами скарбів»
Відродись, Україно, не лишень хрестами
На могилах козацьких посеред степів,
А й всіма віковими в найглибших глибинах,
Пластами,
Що ховають в собі незліченність
Народних скарбів.
Іван Низовий
Не можна без захоплення читати книгу Володимира Кільченського «Скарби Ненаситця»: «Шляхами скарбів». У той же час поринаєш на кілька століть назад.
Тут стикаються різні полюси, стають на ґерць добро і зло, любов і ненависть, вишикуване і нице… А між ними автор подає відсвіти народних казок і старослов’янських міфів, християнські мотиви, відгомін язичницьких уявлень, неохопні обрії сонцелюбних українських степів «без початку і кінця», де сумує срібляста ковила і раює курай – невмируще українське перекоти-поле. Воно не боїться рвучких новочасних вихорів. Котиться й котиться повз окопи, бліндажі, крізь дні і ночі вічної боротьби з московитами. Ось таке філософське осердя книги «Скарби Ненаситця» Володимира Кільченського. Воно чує різні притчі про життя і смерть. Чує згорьовані крики героїнь книги. Бо на Україну не один раз нападало бісівське плем’я. І воно – філософське осердя – озивається до читачів голосом порогів, хвилями Дніпра і жіночим стоїцизмом. Цей плач рятує від нетрів розпачу, таїть у собі промені віри, надії та любові (про родину Горничарів).
Автор чітко підкреслює всі головні події Івана Мазепи та запорізьких козаків. Бо і історики не вбачали у їхній участі в Полтавській битві якихось важливих змін для перемоги Карла ХІІ, або ж програшу битви Петром І. А саме через недовіру шведського короля до гетьмана Мазепи і складалися передумови цієї страшної поразки. Навіть під час битви козаків Скоропадського не мали права перейти на бік шведів. І наша згорьована Україна і далі несла чашу спокути за батьківські гріхи, неповагу до своїх вождів, жадобу до великих скарбів за рахунок тих, кого усували від влади нові гетьмани… Найчастіше від цього страждав бідний і згорьований український народ.
Цікавий епізод навчання Наума монахом Варнавою. Варнава кричав на учнів, що вони «мазепинці», що Мазепу відлучено від церкви, бо він зрадник. А йому впевнено заперечив Михайло Мурай: «Гетьман Мазепа – не зрадник! Он скільки храмів збудував!»
Є у Володимира Кільченського те, що для мене особливо значуще й дороге: степове розкрилля і приземленість, яка пахне полинами. А також вживання прозаїзмів, як значення домашнього хліба, давніх українських страв. Саме святий образ хліба знову і знову аж ніби сяє на столі під іконами, дякуючи українці, що його замісила, виняньчила, спекла.
Автор уміло відмикає замки. Золоті замки, незбагненні скарби не лише Полуботка, а всього минулого. Бо за дверима цього минулого – дивосвіт дитинства та юності наших далеких прародителів. І герої книги «Скарби Ненаситця» намагаються випити джерело минувшини. Вони п’ють його щодень, насолоджуючись цією цілющою водою щастя, яке дає великий досвід для життя в будь-яких умовах.
В творі згадується досить багато фольклорних джерел: «Ой піду я до млина», «Ой, лопнув обруч». Згадується і «кривий танець». І досі щебечуть зі сторінок книги птахи з видноколів дитинства, досі летять метелики до мальв та руж, мандрують до наших днів щедрівки, хоч дороги наші стали ще крутіші, ще розбитіші. Але ніби по цих наших дорогах чути скрип Чумацьких Возів.
В кожному рядочку цього захопливого роману проглядається саме любов до українського слова (часте вживання діалектних слів і виразів), до козацьких степів, засіяних зерном і кулями. До того домашнього вогнища, без якого неможлива українська родина.
Любов автора до народних пісень, легенд та небилиць, а ще до миті, коли рід цілує хрест, осіняє цим хрестом далеку дорогу наших козаків. І ця любов до Вітчизни, освячена автором, породжує найзадушевніші рядки. А йому в цьому допомагає сивий Дніпро, давні пороги. Оця міцна сув’язь різних поколінь, яскраво виписаних образів Наума, Василини, Івана та Лесі, їхнього коника Вірного та інших образів.
Яскраво описаний прийом Полуботка в Кремлі. Тут і Петро І, і Меншиков, і шаман. Вся сутність московитів викладена в їхніх речах.
Дбайливо охороняв Наум не тільки Полуботка, а й в першу чергу і Івана Скоропадського. Саме на Наума поклав Полуботок місію збереження скарбів Полтавського куреня до Великої Британії. Хоч і шлях був нелегкий та довгий, але місія була виконана.
Цією книгою автор стверджує, що земля-провидиця побачить день далекий і світлий. А Небо повідає своє одкровення: народяться щасливі покоління. Україна дощами оплаче всіх полеглих і закатованих. Зодягне святошні строї і промовить: «Слава Творцю!» З глибин Небесних відлунюватимуть: «Навіки Богу Слава!», «Слава Україні!», «Героям Слава!»
І прийде сам Творець в оточенні Ангелів, Архангелів, прийде Матір Божа, Микола-Чудотворець, прилине на небесному коні Михаїл Архистратиг з вогняним мечем, з яким він випалював зло з цієї землі.
І Творець відкриє свою Браму для всіх мучеників, новомучеників, для всіх святих цієї землі, що пройшли через пекло. І вони здобули право на життя вічне. Сили Небесні сповістять про Перемогу. І Бог поцілує Україну у чоло.
Хочу закінчити свій відгук віршем Тамари Бауман. В ньому звучить Світло Душі кожного українця, випромінюючи тепло українських сердець.
Бо світ – це храм, де кожен день і мить
Тче Божий промінь полотно любові,
Не просто так у ньому ще горить
Правічна суть у первозданнім Слові.