Критика, рецензії > Художня література
"...Це не просто щоденник воєнного часу, а жива тканина днів..."
19.05.26 18:07:32
Другого травня 2026 р. вийшла з друку нова книга січеславської письменниці Ірини Іваськів – 3-й том ілюстрованого щоденника воєнних замальовок українською мовою «Думки з тамбура. Дощить уламками». Цей том завершує трилогію нарисів про наше сьогодення.Книга «Думки з тамбура. Дощить уламками. Том 3» Ірини Іваськів – це не просто щоденник воєнного часу, а жива тканина днів, в яких Україна виборює своє право бути; це голос, народжений не в кабінетній тиші, а на межі болю й надії, між сиренами й молитвами, між похоронними процесіями й новинами про звільнені міста. Перед нами – книга, написана серцем, яке не погодилося мовчати.
Вересень 2022 року – час стрімких змін на фронті, час звільнення Харківщини, час ексгумацій в Ізюмі, час посиленої мобілізації в росії. Але це не хроніка подій у сухому документальному сенсі, а хроніка внутрішнього спротиву. Авторка фіксує не лише факти, а передусім стани: гнів і вдячність, розпач і віру, ненависть до зла й любов до своїх.
Стиль Ірини Іваськів упізнаваний і цілісний, її мова образна, насичена метафорами, алюзіями, біблійними перегуками, історичними паралелями. В одному абзаці співіснують козацька відвага і сучасний фронтовий гумор, стародавні приказки і новітні меми, сльоза матері й саркастична посмішка ворогові. Це послання, яке не прагне бути «зручним» або «нейтральним»: воно чесне, а чесність у час війни – найвища літературна і суспільна чеснота.
Особливу цінність становить поєднання публіцистичної гостроти й глибокої особистої інтонації. Авторка не ховається за узагальненнями, говорить від першої особи: «я ненавиджу», «я не розумію», «я вірю». Ця відвертість не послаблює текст – навпаки, робить його сильнішим, адже читач відчуває: перед ним не риторика, а пережите. Кожен «ранок героїчного спротиву» – це новий внутрішній рубіж, який доводиться долати разом із країною.
Окремо варто відзначити художню силу образів: Заліський дракон, поранена монстрина, айсберг України, який ламає імперські хребти, Ізюмський ліс, який пам’ятає й береже, – ці метафори не випадкові прикраси. Вони структурують текст, надають йому епічного звучання, виводять особистий щоденник на рівень національного міфу. Водночас книга не втрачає конкретики: дати, міста, події вписані чітко, майже документально.
У книзі багато болю: від втрат, від масових поховань, від понівечених дитячих облич, від запитань до Бога, на які не знайшлося відповідей. Проте цей біль не руйнує, а очищує. Авторка дозволяє собі кричати, сумніватися, обурюватися – і водночас щоразу повертається до віри: в Бога, в ЗСУ, в те, що жертви не марні. Ця віра не сентиментальна й не сліпа – вона виборена через сумніви.
Важливий мотив книги – трансформація свідомості. Від переосмислення приказки «Моя хата скраю» до викриття імперських міфів «великої культури»; від осмислення історичних поразок до формулювання нової позиції: «Моя хата скраю – ворога зустрічаю». Авторка переконливо показує, як мова, фразеологія, символи стають полем боротьби не менш важливим, ніж географічні території.
Щоденник Ірини Іваськів – це також літопис народження нової суспільної зрілості, де звучить подяка прикордонникам, волонтерам, медикам, підпільникам, звичайним людям, які не зламалися. Тут постає образ України як «крайньої хати», яка першою прийняла удар і закрила собою світ. У цих сторінках – відчуття історичного зламу, усвідомлення того, що твориться нова сторінка світової історії.
«Думки з тамбура» – це простір між зовнішнім і внутрішнім. Тамбур – місце переходу, короткої зупинки перед входом або виходом. У цьому символі закладено глибокий сенс: ми перебуваємо між минулим і майбутнім, між страхом і відвагою, між руїною й відбудовою. Авторка ніби запрошує читача до цього тамбура – не для комфорту, а для чесної розмови.
Щоденник важливий не лише як свідчення воєнного часу, а й як документ духовної історії народу. Через роки дослідники читатимуть ці сторінки, щоб зрозуміти, як думала й почувалась Україна у вересні 2022-го. Але вже сьогодні книга виконує й іншу місію – підтримує, мобілізує, не дозволяє звикнути до ненормального, називає зло злом.
Рекомендувати цю книгу – означає рекомендувати досвід співпереживання. Це читання не для байдужих. Воно може обпалювати, дратувати, викликати сльози або гнів, але воно точно не залишає «холодним», а отже, живить, бо там, де болить, там і живе.
У «Думках з тамбура. Том 3» пульсує серце воюючої країни. Це слово, що тримає стрій разом із солдатами, це молитва й крик, щоденник і маніфест, свідчення й пророцтво. І поки звучить такий голос, ми переконані: Україна не лише бореться – вона мислить, відчуває, творить… і перемагає!
