Критика, рецензії
Ніна Даниленко в книжках «Смертельний соль дієз», «Чи бачать небеса котів», «Берегині України»
Еліна Заржицька, Золота письменниця України, членкиня НСПУ та НСЖУ, м. Дніпро | 08.11.25 11:26:31
Із творчістю цієї авторки я вперше познайомилась під час роботи над книжкою «Чи бачать небеса котів».Серед зворушливих, трохи наївних, трагічних (бо закінчення за змістом робить їх усі трагічними) оповідань її твір «Чотири кімнати» запам’ятався інтригуючим сюжетом, напруженим ритмом від самого початку та несподівано щасливим завершенням.
Якщо більшість героїв книжки в інших авторів – лагідні, прекраснодушні, «білі й пухнасті», живуть без свар і драм, і лише рашистська ракета порушує мирну течію їх життя, то в Ніни Даниленко оповідь одразу починається з конфлікту: чоловік хоче покинути дружину й маленького сина. Читач одразу переймається недовірою до героїв, і цю напругу авторка тримає до кінця оповідання. А в кінці виявляється, що сварка врятувала їм усім життя, і вони палко кохають одне одного, і нікуди він не збирався піти, і хоча зруйновано їхній дім, вони залишилися разом. І – разюча деталь – їхній маленький син заклинав дупло старого дерева (яке, як він вірив, виконувало бажання), щоб ракета влучила у квартиру з чотирма кімнатами, куди хотів переїхати батько… Малий не знав, що ця квартира знаходиться через стінку від їхньої. Батьки похололи, коли дізналися про страждання своєї дитини від їхніх сварок…
Ось я й переказала сюжет. Як на мене – виконано майстерно. Психологічно вірно. Без зайвих описів, моралізаторства передана щемлива історія, де любов майже непомітна під лушпинням дрібних образ і проблем. Але вона є, і постає на весь зріст перед великою бідою. І рятує.
Ще більш була вражена оповіданням «Козячий випас», яке ввійшло до збірки «Берегині України». Упорядник книжки, голова обласного осередка НСПУ м. Дніпра, запросив до участі Кропивницьких авторів літоб’єднання «Степ», яких ми знали по книжці «Чи бачать небеса котів?».
До речі, це літоб’єднання – потужна команда авторів, які швидко реагують на обставини сьогодення. Так от, «Козячий випас» був написаний трохи раніше, ніж відбулася операція «Павутина», яка вразила нас усіх і вселила надію зміни в перебігу війни.
Невже письменники відчувають майбутнє? Ніна, мабуть, і не здогадувалася, що так станеться, але підсвідомо написала оповідання про розвідницю, про підготовку складної операції, яка вплине на перебіг подій.
Захоплюючий сюжет, складний, несподіваний. Знаєш, що вигаданий, але так хочеться вірити!.. Згадувала не одноразово його, коли слухала новини про вдалу операцію, і раділа, що є автори, яким доступне передбачення подій.
У книжці «Смертельний соль дієз» два оповідання Н.Даниленко, які можна вважати маленькими повістями. Почерк авторки й тут впізнаваний: інтрига з перших рядків, закручений сюжет, непередбачуване закінчення.
Стиль авторки – стрімка дія. Деталі тільки ті, що грають на сюжет. І, головне, що приємно вразило: відсутність банальності. І – уміння втримати увагу читача.
У неї немає абсолютно позитивних або негативних героїв. Немає їх і в житті. Вона роздивляється, ніби через лупу, кожного, і негативні риси досліджує з цікавістю науковця.
Мабуть тому, що їх більше…
Але завершення завжди з вірою в те, що добро переможе…