Критика, рецензії
БАЛАДА ПРО КОПАЧА КРИНИЦЬ
Олег Василишин, к. філ. н., доцент КОГПА ім. Тараса Шевченка Ігор Фарина, член НСПУ м. Кременець – м. Шумськ Тернопільська обл. | 10.01.23 9:14:18
Гадзінський О. Є. Бонавентура. Вірші. Переклади. Ніжин: ФОП Лук’яненко В. В. ТПК «Орхідея», 2022, 136 с.Дещо незвична назва книги «Бонавентура». Здається, що це ім’я донедавна було у всіх на устах, бо ж йшлося про відомого італійського футболіста. З туманцю шкільних і студентських літ спливає згадка про персонажа п’єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», який був копачем. Напевно, обмаль виявиться тих, хто заведе мову про італійського філософа і теолога ХІІІ століття з таким прізвищем чи математика Бонавентуру Кавальєрі… Не знаємо, який образ найбільш достеменно приваблює Олександра Гадзінського, тому його устами висловлюємо здогад: «Виходить у поле вічний Бонавентура-копач»…
Отже, курс на пошук? Хіба не свідчить про нього той факт, що шукання починаються вже з наймення видання? «Промовляють» про це, зокрема, «Проріст» Анатолія Сірика, «Повнодення» Петра Палія, «Нате» Павла Мовчана… Ці книги побачили світ у тоталітарні часи і кожна з них мала свої цікавинки. Такі ж неординарні назви таять у собі книги, які з’явилися після проголошення незалежності України: «Ярмінок» Петра Мідянки, «Любовоспас» Костянтина Мордатенка, «Жалоколаж» Василя Рябого… Додамо до цих переліків «Бонавентуру» і отримаємо неповторну картину поезомислення.
Та не тільки цим цікавий віршник з Сіверщини. Ще у його творах знаходимо чимало вдалих рядків. Якщо проаналізувати їх, то можна дійти до висновку про важливість виражальності у творчій манері поета. Звісно, це враження «хибує» узагальненням. Але …і найактуальніша тема не порятує написання, якщо у ньому немає неповторності висловлення думки, адже банальне зарисовування прописних істин підриває довіру до поетичного слова.
Через це й прагнемо хоча б побіжно мовити про засоби, які використовує версифікатор й не бачимо нічого дивного у тому, що першими на авансцену читацького сприймання виходять літературні тропи, серед яких бачимо метафори, епітети та порівняння.
Перші з них вирізняються несподіваністю авторського бачення: «А щастя домашнім звіром блукає десь на вокзалі», «… і кує залізна зозуля віртуальні таблетки від ковіду», «І на серці моїм спух пруг від ударів твоїх злих фраз». (Згодні, що у деяких рядках є песимістичність від споглядання навколосвіття, та не думаємо позначити це негативністю. Хочемо того чи ні, а таки даються взнаки життєві складнощі і поважний вік автора – коли він видав цю книгу, то стояв на порозі свого сімдесятитрьохліття…)
Знаходимо у книзі й цікаві епітети з ознаками поетових думань про уздріте у життєплині: «розчинена скриня патологій і оргій», «приречений парашутист», «зоря безфугасна».
Не вважаємо перебільшенням думку про те, що епітетність з версифікаторською барвою лише підсилюють тропи, до яких ми звикли: «пасмо посивіле», «квітуча верба», «рвані джинси». В обох випадках нами наведено лише зразки виражального засобу, бо прикладів у «Бонавентурі» є більше. Але гадаємо, що взірці дають уявлення про коло творчих уподобань віршника.
Окремо варто згадати про порівняння, насамперед – через свою різність. Найчастіше, либонь, бачимо цей троп у парі зі сполучником: «В полі скарби, як фосфор, світиться з-під землі», «стрункі вони (дівочі ноги – прим. рецензентів)», «І пружні, наче стебла», «… і над квітучою вербою бринить горобчик, мов колібрі». Частенько також надибуємо порівняння без сполучників: «Пісня – крик і розкрилля, схлип, і сповідь, і стогін», «Життя – то підйоми і спуски неукріпленими щаблями», «… що ти – сліпець, що ти – глухар». Та не тільки простий підвид цього тропу прикрашає книгу, маємо у виданні складні порівняння, тобто йдеться про тропи, в яких поєднані присутність та відсутність сполучників: «… кожен – як спраглий звір», «А тут – картина, як криптограма і таємничий кінь», «Життя лягло під них (пісні – прим. рецензентів), а їх – мов не було». Рідше бачимо порівняння, котрі творять іменники. Наприклад, у цій книзі є лише два приклади: «Бонавентура -копач» та «листок-інвалід». Та на основі цього не слід говорити про недостатнє використання цього тропу. Бо мовити про таке після прочитання майже півсотні віршів неможливо.
Приваблюють до себе і згадки про «населення»: рослини та дерева, звірі та птахи, зорі та небесні світила: «Блисне в лузі калина», «Нема подарунків від зайця», «Буде ясне сонечко чи піде сніг», «Літо моє суничне», «… зірка небі синя»… Чимало до розуміння виражальності додають і кольорові екстраполяції: «І нема мостів через чорний рів», «Соталось, як сіра нитка, нудливе роздратування», «Ти завжди для мене будеш королевою в білому светрі», «Я вдивлявся в червону картину».
Не варто (в цьому впевнені) і залишати поза увагою ще два виражальні моменти – слововиявність і розмаїття форм. Адже у «Бонавентурі» існує чимало словотворів, які позначені нелогічністю, рідко вживаністю та говірковістю: «безгрішшя», «передсмертя», «химородь», «подоріжжя», «долетрус», «баляндрасини», «тестер».
Щодо форм вираження, то тут впадає у вічі строкатість, адже поряд із багатострофовиками маємо верлібри і восьмивірші. Вже не кажемо про те, що у виданні маємо розділи перекладів та бувальщин. До речі, у формі бувальщини написано передслово, що додає шарму загалом усій книзі.
Ще кілька слів про інтерпретації. Заслуговує уваги той момент, що розділ з ними має форму білінгви, що дає можливість кожному порівняти інтерпретацію та оригінали. На цьому тлі є такими цікавими співставлення текстів Андрія Германова і Георгі Борисова з Болгарії, Марії Конопніцької, Тадеуша Ружевича, Божени Боби-Диґи з Польщі. Чимало цікавих образів знаходимо у текстах англомовних поетів Роберта Бернза, Емілі Дікінсон, казаха Аликули Османова. Неголослівність цього твердження бачимо, зокрема, у таких рядках: «Перш, ніж піти у німі світи, хочу напитися музики» (Аликули Османов), «…проходить рунь пружнасту» (Роберт Бернз), «…де липи в місячнім огні тамують шелестом своїм неждані сльози в тишині» (Марія Конопніцька).
Ніхто не заперечить, що вищенаведені висловлювання про перклади відносяться до позитиву. Але, на жаль, побутує й неоднозначність. Наприклад, «тунель для контрабанди» (поетичні інтерпретації) починає переклад вірша гетьмана Івана Мазепи. З одного боку добре, що крок літератора допомагає збагнути цю сторінку життя незламного українця. А з другого? Виникає цілком закономірне запитання: чи варто перекладачеві самому применшувати важливість питання, пропонуючи нам українську інтерпретацію російського переспіву польськомовного оригіналу. Звісно, усвідомлюємо, що у провінції часто-густо неможливо добратися до оригіналу, але…
Ще таке. Розділ містить переклади віршів білорусів Францішека Богушевича, Максима Богдановича, Віктора Жибуля, росіян Бориса Пастернака, Андрія Вознесенського, Бориса Рижого… Не хочеться хоч щось говорити про них з точки зору сьогодення. Але й повністю ігнорувати факт неможливо. Правда, відразу при цьому, що йдеться про видання, котре підписали до друку за кілька тижнів до початку широкомасштабної війни і певною мірою це виправдовує літератора з маленького містечка.
Невипадково згадуємо про цей факт. Адже він порушує важливу проблему. Нині ми в переважній більшості негативно ставимося до перекладів з російської, хоч нормально сприймаємо такі інтерпретації авторів з України, які писали або пишуть мовою ненависного північного сусіда. До речі, і в «Бонавентурі» маємо один такий приклад-вірш незабутнього Леоніда Кисельова («Усе на світі тільки пісня, що українською звучить»). Але давайте не дискутуватимемо з цього приводу. Бо нинішні емоції не можуть зарадити. Було б ліпше, якби найближчим часом свій висновок зробили літературознавці-професіонали, котрі на цій темі, образно, кажучи, «зуби з’їли». Бо тепер часто-густо опиняємося у ситуації, коли висловлюють думку, як кажуть, «бетонярі, котрі взялися проводити надскладну хірургічну операцію».
…Йдемо далі. Переконані, що окрасою книги стали бувальщини, які автор зібрав у розділі «Шкільний декамерон». Ці твори дають уявлення про складний життєвий шлях людини. Між іншим, зацікавлює та обставина, що й авторське передслово теж викладене у формі бувальщини. Творчий пошук? Так! Вдале шукання? Але, як не прикро, і тут є те, що трішки дивує. Якщо автор в анотації згадує про вірші і переклади, то чому поряд з ними немає бувальщин, адже така констатація нітрішечки не применшила б «звучання» книги.
…А завершити свої розмірковування хочемо узагальненням: «Бонавентура» доніс до поціновувачів поетичного слова постійність пошуків літературного копача. І саме це є головним. Зрозуміло, що хотілося б уздріти і продовження шукань.