Критика, рецензії
Незламний Чернігів
Василь Слапчук, письменник, літературознавець, ветеран війни в Афганістані, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Почесний громадянин Луцька та Волині | 13.11.22 17:32:07
Сергій Дзюба, Марія Пучинець, Віталій Назаренко, Григорій Войток (автори), Катерина Махлай (упорядник), Валентин Буряченко та Вадим Мисник (консультанти). Чернігів у вогні. «Зметем орду, відправимо до пекла!»: Журналісти газети «Чернігівщина» – про війну з російськими загарбниками і героїчну оборону Придесення. – Чернігів: Газета «Чернігівщина: новини і оголошення»; Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Видавництво «Десна Поліграф», 2022.Ця книга – справді унікальна, адже її автори та персонажі пережили нашестя лютої російської орди, мужньо боронили рідний край і зараз разом наближають Перемогу над ненависним ворогом. Попри всі шалені обстріли ракетами, артилерією і «Градами», жорстокі бомбардування (нелюди скидали з літаків на місто 500-кілограмові бомби), Чернігів героїчно вистояв, а підлі загарбники щезли, немов примари, – їх прогнали Збройні Сили України.
Кожен рядок вражаючої книги буквально написаний кров’ю, тому вона нікого не залишить байдужим. Причому її створено під час запеклої війни, незадовго після описаних подій. Згодом ці матеріали вивчатимуть науковці, їх читатимуть учні та студенти.
«Адже це – вже наша сучасна історія, не лакована, не вкрита якимось штучним і помпезним глянцем, не вигадана, а справжня, трагічна та героїчна водночас. Історія, котрою ми з вами можемо справедливо пишатися, – щиро переконаний легендарний водій ЗСУ Сергій Мартин («Зозо»). – Тому я – надзвичайно гордий, що мешкаю в місті-герої Чернігові».
Газету «Чернігівщина» читають на фронті, на передовій, в окопах. Бо в ній – уся правда про цю жорстоку, страшну війну з ненависними окупантами. Тому сміливе та цікаве видання чекають мешканці Придесення та наші бійці. Адже кожен номер газети – це потужний удар по ідеології рашизму! Важливо здобувати перемоги не лише на фронті, а й в інформаційній війні з ворогом.
Тож «Чернігівщина» – популярна не тільки на Придесенні, її читають по всій Україні, за кордоном, на всіх континентах, і не лише українці, а люди різних національностей. Матеріали з газети швидко та постійно з’являються на популярних порталах і в соціальних мережах. Обсяг зробленого – дійсно величезний. Тому з’явилася ідея видати книжку.
Це – спільний важливий проект редакції газети «Чернігівщина», ОК «Північ» Збройних Сил України, нашої Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Академія об’єднує нині понад 170 відомих письменників, журналістів, перекладачів, науковців, митців, державних і громадських діячів із 70 країн. Це – люди, котрі щиро люблять Україну та популяризують у світі наші історію, культуру, літературу, мистецтво, народні традиції.
Власне, редактор газети «Чернігівщина» Сергій Дзюба і його дружина Тетяна – всесвітньо відомі письменники та журналісти, їхні книги виходять у багатьох державах, подружжя українців із Чернігова вшановане почесними світовими нагородами. Свого часу добродій Сергій уже створив дві книжки про українських миротворців «Замінований рай» і «Життя між кулями», котрі отримали значний резонанс. Це був спільний проект із Чернігівським медіа-центром Міністерства оборони України – С. Дзюбу консультували та всіляко допомагали журналісту чудові друзі – полковники ЗСУ Валентин Буряченко і Вадим Мисник.
Ось і тепер вони – поруч. Валентин і Вадим – герої оборони Чернігова, а Сергій Дзюба пережив ворожу блокаду та шалені обстріли в рідному місті. Зі зброєю в руках захищав Придесення і відважний, талановитий журналіст газети «Чернігівщина» Віталій Назаренко, один з авторів книжки. Та й Марія Пучинець і Григорій Войток, чиї вражаючі матеріали увійшли до нової книги про українсько-російську війну «Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла!» – відомі автори, лауреати міжнародних і всеукраїнських премій. А головне: всі вони – свідки описаних трагічних та водночас героїчних подій.
Символічно, що ця важлива книга надрукована за сприяння видатного аграрія, генерального директора ТОВ «Земля і Воля», Героя України Леоніда Яковишина, який дуже багато доброго зробив і робить для Чернігівщини та України. Адже «Земля і Воля» – успішне аграрне підприємство, відоме не лише в нашій державі, а в усьому світі.
Одна з перших книг про нинішню повномасштабну війну складається з трьох розділів. Персонажі першого розділу – захисники Чернігівщини: бійці Збройних Сил України, волонтери та фахівці з фортифікації. Одразу ж увагу привертають розповіді про Героїв України Віктора Ніколюка, Леоніда Ходу та Олександра Слєсаренка. Немало цікавого та хвилюючого – і в матеріалах про вже легендарну групу відчайдушних «Кліщів», названу так за позивним її керманича – підполковника ЗСУ Андрія Требуха.
Дмитро Балабуха («Танкіст»), Руслан Ніконов («Док»), Микола Гоголь (Де Голь), Євген Деркач («Бармен»), Володимир Гльовкий («Мисливець») і сам Андрій Требух («Кліщ») займалися розвідкою, виконували щодня по 5-6 найскладніших бойових завдань у ворожому тилу, зокрема передавали зброю партизанам; під жахливими обстрілами вивозили до Києва наших поранених, доставляли в оточений Чернігів боєприпаси та медикаменти…
Вже в перший день повномасштабної війни «Кліщ» і три його бойових побратими («Бармен», «Боцман» та «Снайпер») вступили в запеклий бій із підрозділом рашистів у Рівнопіллі, проскочили ворожу колону між «Тигром» та БМП, добралися в ОК «Північ», повідомили координати загарбників і наші артилеристи одразу накрили та знищили орків і понад сто одиниць російської техніки. Саме завдяки таким самовідданим діям у перші дні ворожої навали вистояв Чернігів!
Підполковник Андрій Требух воює з 2014 року. Його було поранено на Донбасі… Взагалі, бійців-відчайдухів «Кліщів» за безстрашність називають навіженими. Скажімо, Руслан Ніконов («Док») під самим носом у окупантів врятував, вивіз із Халявина на машинах «швидкої допомоги» наших медиків (бійця ЗСУ навіть оформили на роботу, а головний лікар видав йому білий халат).
«Док», «Танкіст», «Морпех» і «СМС» під лютими обстрілами, коли в Чернігові вже було зруйновано автомобільний міст, виконали дуже важливе бойове завдання – перетягнули на нашу територію баржу, якою можна було щоразу переправляти по п’ять тонн вантажів.
Книжка – глибока, дуже емоційна та прониклива. Адже кожна людина на цій божевільній війні по-своєму переживає смертельну небезпеку, втрату близьких, бойових побратимів. Скажімо, на запитання, чи він, чоловік, боєць, плакав на війні, Руслан Ніконов («Док») щиро відповів:
«Плакав. Було… Знаєте, мої близькі й усі, хто жив спочатку в нашому будинку, переїхали потім у село, де було безпечніше. Вони там оселилися в хатах – аж 20 людей. І я відпросився у командира, щоб привезти їм продукти. Вже довкола скрізь були рашисти – в Михайло-Коцюбинському, Шестовиці, Ягідному, Іванівці… Залишалася єдина дорога життя – через Анисів, котру вороги постійно обстрілювали. Я завантажив автівку вщерть продуктами і поїхав буквально через поле.
По дорозі підібрав юних хлопця й дівчину, вони вже ледь ішли, несли дуже важку сумку й зовсім вибилися з сил. Навіть не знаю, як їх вдалося тоді запхати до машини! Якби щось таке треба було зробити в мирному житті, я б просто не зміг, це – нереально. Але дівчина згорнулася калачиком, хлопчина також утиснувся і так ми доїхали – під пекельними обстрілами. Боженька нас порятував!
Проте, коли я повертався назад, то натрапив там, у лісі, на труп молодої жінки, а трохи далі – на трупи ще двох жінок похилого віку... Розумієте, я ж раніше бачив наших загиблих бійців. Але то – чоловіки, воїни. А тут – просто беззахисні, мирні жінки, в яких влучили ворожі снаряди. І я не зміг стримати сліз…»
Життя 32-річного прилучанина Дмитра Балабухи поділилося навіть не навпіл, а натроє: війна – в’язниця – війна (розповідає журналіст Віталій Назаренко). Влітку 2014-го року він стояв на порозі військкомату, а в лютому 2015-го року, після навчання в «Десні», відправився воювати на Схід у складі легендарної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. За три роки пройшов шлях від командира танку до командира танкового взводу. У 2017-му році отримав важке поранення в голову і, пройшовши складний курс операційного лікування, збирався відправитись на реабілітацію. Втім, замість реабілітації в Польщі прокурори та судді відправили його на 8 років в тюрму. І хоча історія з судовим процесом над Дмитром Балабухою отримала всеукраїнський розголос і колосальну підтримку суспільства, та не врятувала офіцера-танкіста від ґратів. Втім, все змінилося буквально в один день, коли росія вторглася з широкомасштабним наступом в Україну. Дмитро Балабуха («Танкіст») – один із героїв оборони Чернігова, котрий разом із «Кліщами» обстежує та розміновує українські землі, звільнені від проклятих рашистів.
Цікаво, правда? Вражає і матеріал Марії Пучинець «Кухар на війні – головніше генерала» про відважну жінку Світлану Розинко. Я читав і просто відірватися не міг, настільки це яскраво та неординарно написано! До речі, чоловік та син пані Світлани – також військові. Коханий чоловік дуже важко захворів – онкологія, однак пройшов черговий курс хіміотерапії і повернувся служити, доки в Україні не настане мир.
Заступник начальника управління сил підтримки ОК «Північ» ЗСУ полковник Юрій Московченко («Митрич») керував бійцями, які в перший же день війни підірвали близько двадцяти мостів на Чернігівщині, а також – під час навали російської орди облаштовували загорожі й заміновували підступи до міста. І на наших мінах кляті орки підривалися й відправлялися до пекла. Юрій Дмитрович спав лиш по дві-три години на добу, постійно виконуючи важливі, ризиковані бойові завдання. Отримав бойову травму, але звитяжно воює з рашистами, наближаючи жадану Перемогу.
Запам’ятовуються начальник управління територіальної оборони ОК «Північ» ЗСУ Олексій Макаренко («Макар»), двічі поранений на Донбасі, та його бойові побратими Олександр Єрмоленко («Морпех»), «полковник, який завжди посміхається», та незламний, самовідданий Андрій Бур’ян («Воїн»); Віталій Куравський («Історик»), котрий охороняв у Чернігові «дорогу життя» – автомобільний міст через Десну; відомі мандрівник-екстремал Олександр Волощук і письменник та журналіст Дмитро Мамчур, які взяли до рук зброю і боронять Батьківщину; патріотичні українські бійці Руслан Линовицький («Рижий»), Іван Бенюх («Іванович»), Олексій та Василь Галати, котрі й зараз воюють на передовій; військовий медик Ілля Латоха («Лауреат»), який тепер невтомно допомагає людям у селах, визволених від окупантів; афганець – у минулому, а сьогодні командир окремої роти охорони Чернігівського РТЦК, полковник Сергій Шегеда…
Вже сотні тисяч кілометрів проїздив Україною легендарний водій ЗСУ Сергій Мартин («Зозо»), з котрим по всій Україні вітаються за руку бійці та генерали. Добровольці підрозділу «Ветерани МВС України» Сергій Кутуков і Олександр Апекунов спіймали й озброєну банду мародерів, які викрадали зі стоянок автівки. Сергій Давиденко охороняв позицію «Клєвер» – одну з найгарячіших точок оборони Чернігова, де сходяться чотири дороги. А бійці Сергія Каленіченка («Калини») стояли на блокпостах – на ділянці від другої міської лікарні до П’яти кутів.
Вражають проникливі спогади «Молода пара під завалами й досі стоїть перед очима» безстрашного водія Антона Набільського («Тохи»). Анатолій Кіян («Снайпер») на даху 17-поверхівки поблизу ЗАЗу передавав координати для нашої артилерії, бився з рашистами в Рівнопіллі та стояв на блокпості на Масанах. А незамінний артилерист і логіст Дмитро Лазарєв («Чорний») так зворушує своїм неймовірним коханням до дружини!
62-літній мешканець Анатолій Кобець впродовж усієї ворожої блокади зводив фортифікаційні споруди (укріплення, загорожі) у Чернігові та області. На роботу йшов щодня о шостій ранку, а повертався нерідко о другій-третій ночі. Часто самовіддано трудився без обіду, під постійними ворожими обстрілами – на крані-маніпуляторі. Власне, невтомно працює й зараз – роботи у водія з 40-літнім стажем під час війни вистачає!
Дуже багато допомогли бійцям і жителям хоробрі волонтери – Тетяна Кузнецова-Молодчая (голова Чернігівської районної ради), Альона і Євгеній Боднарські, Олександр Підгорний та Наталія Дрозд…
Власне, багато цікавого розповіли й Валентин Буряченко («Редактор») і Вадим Мисник («Рятівник»), які самовіддано воювали з орками в АТО, а нині з першого дня повномасштабної війни захищають Україну. Під час ворожої навали під шаленими обстрілами вони, зокрема, вивозили поранених – наших бійців і мешканців міста. А тепер втілюють важливий проект «Збройні Сили України підставляють плече», завдяки якому люди, що пережили окупацію, одержують безкоштовну медичну допомогу, велику психологічну підтримку, а на звільнених територіях військові знешкоджують міни й «розтяжки».
Взагалі ж, у цій книжці немає нічого випадкового, адже кожна розповідь про наших бійців, незалежно від того, полковник це чи рядовий, – унікальна та неповторна. У книжці – дуже багато болю та страждань, однак не менше – героїзму, віри, надії, людяності, благородства та добра. І нашим захисникам дійсно є про що розповісти!
Герої другого розділу – відважні медики Чернігівського військового госпіталю та нашої обласної лікарні, котрі в дуже складних умовах рятували поранених. Як відомо, в оточеному Чернігові невдовзі не стало світла, води, тепла, каналізації, мобільного зв’язку, Інтернету. Тисячі людей постраждали від несамовитих обстрілів. Однак наші медики – справжні герої, і низький їм уклін за самовідданість!
У третьому розділі – життя громад Придесення під час війни, зокрема на окупованих територіях. «Концтабір Ягідне» – саме так почали називати невелике, мальовниче село під Черніговом після звільнення його від російської окупації. Тут кати тримали у сирому підвалі понад 360 чоловік протягом 25 днів. Наймолодшому було три місяці, найстаршому – понад 90 років. Місця було настільки мало, що можна лише сидіти. Повітря майже не було. Спершу у людей були ліхтарики, але за кілька днів сіли батарейки, і вони залишились у повній темряві без будь-якого зв’язку з зовнішнім світом. Мертві лежали поряд із живими…
21 день – саме стільки перебувало в окупації село Лукашівка, котре під Черніговом. Здавалося б, що там три тижні, проте для когось вони стали вічністю. Хтось втратив дім, хтось не витримав і наклав на себе руки, когось розстріляли. Депутату Чернігівської облради, відомому своєю патріотичною позицією, власнику фермерського господарства «Напорівське» Григорію Ткаченку вдалося врятуватись в останній момент. Він ні на мить не втрачав зв’язок з односельцями, а повернувшись на другий день після звільнення в Лукашівку, просто жахнувся побаченому – по всьому селу валялися трупи розстріляної худоби, розбиті ангари, хліви, новий зерносушильний комплекс, техніка…
Перебував у селі Козацьке під наглядом автоматників, по суті, в полоні й керівник місцевого аграрного підприємства Сергій Чубовський…
Відчайдушна староста села Стара Басань Бобровицької ОТГ Лідія Єреп прийшла до окупантів із порадою здатися Збройним Силам України…
У Крутах керівник Олег Бузун і старости зі зброєю в руках боронили рідний край, займалися розвідкою та координували спротив. Відправили з Крутів до росії два тентовані «КамАЗи», вщент набиті трупами загарбників…
Ці та інші такі хвилюючі та безцінні розповіді очевидців, скрупульозно записані у Чернігові, Левковичах, Ягідному, Лукашівці, Іванівці, Довжику, Добрянці, Клочкові, Крутах, Старій Басані, Осовці, Щаснівці журналістами Марією Пучинець, Віталієм Назаренком та Григорієм Войтком приголомшують. Але увесь світ повинен знати правду про злочини російських «освободітєлєй», які навіть гірші за фашистів!
Звісно, до цієї книжки не потрапили ще багато відважних українських бійців, волонтерів, медиків та комунальників… – всіх захисників міста-героя Чернігова і Придесення. Згадані не всі села, котрі пережили окупацію. Однак неможливо охопити неосяжне… Втім, журналісти газети «Чернігівщина» та бійці Збройних Сил України продовжують своє співробітництво. Сподіваюся, буде й наступна книжка, вже після нашої Перемоги.
Проте хочу від усієї душі подякувати всім причетним до цього проекту, адже зроблено надзвичайно важливу справу! А працівники обласної газети «Чернігівщина» – теж, безперечно, справжні, мужні волонтери, подвижники, які, попри вкрай складні обставини, звитяжно борються з лютим ворогом на інформаційному фронті.
