Критика, рецензії
ПЕРЕД ЛИЦЕМ ВЕЛИКОГО ТАРАСА В НАС КОЖНЕ СЛОВО ГРАНИТЬСЯ Й ДУША
Сергій ПІДДУБНИЙ | 17.08.22 8:23:34
Важко знайти українського поета, який так чи інакше не сказав би про Шевченка. Хтось віддає данину загальноприйнятому стереотипу сприйняття Генія, хтось плідно шукає свій шлях до його думок і натури. Саме останнє засвідчує збірка Дмитра Шупти «GENIUS NUDITATE», Київ «Укр СІЧ» – Чернівці «Букрек», 2022р. (Електронний варіант видання).Кожен українець – від Батька Тараса. Бо возвеличив Великий Кобзар нас («малих отих рабів німих») і поставив на сторожі коло нас СЛОВО. Українське слово. Слово, що має неймовірну силу, довговічність і глибокий зміст. Тому автор цієї збірки слушно заявляє: «Перед лицем Великого Тараса в нас кожне слово граниться й душа».Принагідно варто зауважити, що у Дмитра Шупти, про якого, власне, і йдеться, увага і повага до Слова звучить повсякчас, а збірка «Золотоустий мед» цілком побудована на цьому мотиві.
З цим автором я познайомився у 2015 р. на Міжнародному традиційному Шевченківському святі, яке відбувалося на Чернігівщині. Брало у ньому участь чимало письменників і поетів з України та з-за кордону. Дмитро Романович не намагався привернути увагу до себе якимось чином – спічами, виступами чи навіть своїми книгами, як це дехто робив. Він більше спостерігав, прислухався, занотовував…
Згодом я дізнаюся, що це неабиякого лету людина. Він не просто поет – він УКРАЇНЕЦЬ з великої літери. За свою громадянську та національну позицію, а саме «за український буржуазний націоналізм, зберігання вогнепальної зброї та арсеналів набоїв до неї радіостацій, іноземної валюти й зв’язки з Польською «Солідарністю» свого часу був ув’язнений комуністичною владою, колли зазнав фізичних і душевних московських катувань. Понад те, йому було заборонено займатися улюбленою професійною діяльністю – медичною, зокрема хірургічною практикою. Проте він не зламався. Творив, вів дослідницьку роботу, «без надії» сподівався, що його праця не буде марною.
Неординарна цілеспрямована особистість! Відомий громадський діяч, активний учасник київських майданів і революцій, діяч УК ЧКВійська, волонтер. Сатирик. Знаний поет-пісняр. Має петичні видання для дітей.
Займається художнім перекладом. Основна нива його творчої діяльности –
Мариністика і козацька тематика. На сьогодні має понад сто видань.
За віком він значно старший – коли я появився на світ, він вже дебютував у пресі зі своїм першим поетичним твором.
Нас зблизив спільний інтерес до історії рідного народу, до його духовних начал. Він надзвичайно цікавився глибинною історією, тією, відгуки якої лиш ледь бринять у нашому слові, в наших літописах.
Дістатися забутого і втраченого він намагається через дослідження таких величних постатей як Г. Скоровода і Т. Шевченко. В особі Дмитра Шупти українська культура має не тільки поета філігранного поетичного висловлювання, але й сумлінного та прискіпливого дослідника, про що свідчить хоча б його наполегливе акцентування на тому, що Григорій Сковорода народився саме у Харсіках, Лубенського полку на Полтавщині, а не в Чорнухах. Дехто сьогодні може не надавати цьому значення, адже нині – це один населений пункт. А от для цього дослідника тут є принциповий момент, що диктується історичною достовірністю.
Лікуєм безпамʼять, а справа не в ліках
Й не в тому, хто в нас лікарі, вчителі…
Сковорода народився в Харсіках –
У Хорсовім Божім селі!
Отже ми маємо знати навіки,
Де джерело всенародне добра.
Є під Чорнухами славні Харсіки
Й Хорстиця – острів славетний Дніпра.
Саме так закарбував у одному зі своїх юначих віршів цей факт Д.Шупта.
А це багато що міняє, адже село це первинно називалося іменем Хорса – бога Сонця, тож Д. Шупта справедливо називає Сковороду «Князем світла».
Як відомо, «Князь світла» осяяв творчий шлях Т. Шевченка. Пам’ятаєте: «…та й куплю паперу аркуш. І зроблю маленьку книжечку. Хрестами і візерунками з квітками кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду»?..
І не випадково майже водночас зі збіркою «Осягнення»( Сковороди) Дмитро Шупта видає збірку «GENIUS NUDITATE» («Оголений геній»), яку можна назвати аналогічно – «Осягнення Шевченка». І це справедливо.
…Головним сенсом людського існування філософ Григорій Сковорода вважав самопізнання. А самопізнатися ми можемо через пізнання своїх основ, Рідної Віри, наших Праотців, наших достойників.
Поет Д. Шупта нагадує про велич наших геніальних попередників, проникає в таїну містерій наших Праотців: «Блаженно сяє Сонця восьмеричність – Божественна небесна чистота»… Повертає забуті слова, як от «трай» (доля, успіх, удача, щастя), що, певно, походить від слова «рай». Бо повернути своє – дуже важлива й необхідна справа, адже українська мова це “Господа слово”, як писав Т. Шевченко. Ми вже сказали, що тема Слова одна з важливих у творчості поета. Я, як, мабуть, і кожен, хто читає Дмитра Шупту, не можу не звернути увагу на введення ним у свій поетичний лексикон слів забутих, пильно вилучених імперською цензурною практикою, а також, окрім того, поет збагачує українську мову своїми новотворами, наприклад, «світлочервін», «ніч місяцесерпна», «заглибіль», «силопихо» та афоризмами – «У світі без Вітчизни ми – без рук», «Хто мріє, той душею не старіє», «Волхви Ісуса першими вітали, щоб він ущент їх потім розгромив», «Все, що дається да́ром, то дарма»…
Книжка поезій «GENIUS NUDITATE» – це відчайдушне наближення осягнення Тараса. Відчайдушність цього пориву, як на мене, полягає в тому, що в його основі лежить діалог двох людських душ, позбавлений прагнення «заземлити» генія, але одночасно і позбавлення його образу пʼєдестальної статичности. Сто сімдесят п'ять років тому, 09.06.1847 року, нашого Пророка, поета і художника московськими окупантами за любов до України було заслано в азійські несходимі пустелі у солдатчину – "під найсуворіший нагляд і з нелюдською царською забороною писати й малювати".
Дмитро Шупта, не ігноруючи біоґрафічної канви, пунктирно намагається відстежувати, емоційно суб’єктивно переживаючи життя Шевченка на Аралі, а також у Закаспійській пустелі, поетично моделює переживання Великого засланця у далеких від улюбленої Вітчизни краях.
Загалом варто відзначити, що несподіване видання Дмитра Шупти вражає монументальністю свого задуму і майстерністю його втілення. Збірка потребує неодноразового прочитання. Позначена композиційною чіткістю, вона, разом з тим, варіює провідні мотиви самотности душі, бездушної жорстокости світу москальської неволі, одвічного пошуку гармонії, прагнення поета розказати себе світу й усвідомлення його печерної глухоти. Складаючись з низки циклів (розділів), збірка достатньо монолітна образом Шевченка, топосом шевченкових місць, але головне, мабуть, криється у її містичній назві. Спровокована одним з автопортретів Шевченка (про який свого часу слушно написав Григорій Грабович), вона сягає метафори присутности Генія у світі людей. Поетичне одкровення Шевченка, його «голою» Правдою не має часової прив’язки, кожним поколінням воно може сприйматися і духовно опрацьовуватись по-своєму. Зрозуміло, що видання визрівало і писалося не один рік. Але, звернена до історії, воно вражає своєю актуальністю не тільки в історичному чи в екзистенційному планах, але і з точки зору злободенности сьогоденної доби.
Навряд чи помилюсь, якщо скажу, що Дмитро Шупта один з тих культурних діячів, який передбачав неминучість зіткнення з московським кровожерним звіром, неминучість виконання українцями Шевченкового Заповіту та своєї історичної місії.
Сучасні технології вже допомогли вченим відновити голос поета, зробити з чорно-білих кольорові фото, на яких зафіксований наш Геній. Автор робить сміливу спробу проникнути в душу поета, в його думки.
Він справедливо зауважує, що «Світ завше й скрізь Великого Тараса сприймає недосяжно молодим». Бо він завжди актуальний і зрозумілий. І не тільки українцю. Ще на початку ХХІ століття англійська дослідниця А. Едвар та канадська лінгвістка М.Скрипник обґрунтували сітову велич Шевченка його культурною значимістю, бо саме з «Кобзарем» емігрувалили українці на нові заокеанські землі, саме Шевченкові стоїть по світу чи не найбільше пам’ятників.
Для нас, українців, Кобзар завжди на часі. А особливо сьогодні, коли вчергове, як пише Дмитро Шупта, «Москва нас перетрощує в руїни, всього живого Всесвіту гробар».
Але в нашій перемозі, в підтримці наших святих (серед яких і Тарас
Шевченко) поет не сумнівається:
Від’ювілеємо, й високість синя,
Вогнем залита, справить парастас.
Де порятунок жертви й благостиня...
Із Кримом не відколеться Донбас.
Не розгребли смердюче баговиння?
Всі двісті літ – у гнівові Тарас.
Богиня – Мати – Слава – Берегиня
Святі – вони ж не полишають нас.
