Незвичайний читач
Ярослав Савчин, народний поет України, літературний критик, Івано-Франківська область | 10.01.22 11:43:08
Дзюба Сергій. Прибульці : Літературознавча книжка (інтерв’ю, нариси, рецензії. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2022 рік. – 864 с., понад 200 кольорових світлин.
Зазвичай більшість наших письменників не дуже часто читають чужі книжки. Один мій знайомий літератор, «широко відомий у вузькому колі», якось відверто зізнався, що йому просто ніколи розпорошуватися на книжки колег, бо хоче встигнути створити якомога більше свого – для вічності…
Так ось, на відміну від подібних себелюбців, справді відомий, навіть всесвітньо відомий письменник, перекладач, журналіст і критик, народний поет України Сергій Дзюба з Чернігова читає щороку понад чотириста книг різних жанрів: поезію, прозу, драматургію, літературу для дітей, критику, публіцистику, наукові видання…
«Полюбив читати змалечку, буквально в п’ятилітньому віці, – пригадує він. – У першому класі прочитав «Голову професора Доуеля» популярного фантаста Бєляєва. Тож чуйна бібліотекарка порадила мені «Королеву Марго» Олександра Дюма (адже там молода жінка трепетно тримала в руках голову свого коханого Ла Моля, підступно страченого безжальними воріженьками), а ще – знаменитого «Вершника без голови» Майн Ріда. Відтоді вже не можу зупинитися, жодного дня не прожив без книжки».
Втім, потрібно сказати, що таке щоденне читання напрочуд позитивно відображається й на власному творчому потенціалі добродія Сергія, адже на сьогодні він – автор 108 книжок різних жанрів, пише вірші та романи, нариси і казки, радіоп’єси та кіносценарії, есеї та листи, створює популярні пісні, які виконують найкращі українські співаки (хоча в чудових перекладах їх уже й за кордоном співають!), блискуче перекладає з 60 мов, в основному, римовані вірші, які потім щороку успішно видає окремими фоліантами в Україні…
Причому всі свої книжки і твори він присвячує коханій дружині Тетяні Дзюбі – письменниці, перекладачу, критику, літературознавцю, журналістці, науковцю – доктору наук із соціальних комунікацій, професору, академіку. На думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світовій літературі. До того ж, книги пана Сергія зазвичай великого обсягу – від 300 до 1000 сторінок. А є й більші!
Творче подружжя з Чернігова дуже активно займається міжнародною діяльністю. Вони побували в багатьох країнах – на фестивалях, презентаціях, конференціях, виставках, святах… Мають багато міжнародних, державних та національних нагород – по всьому світу! Взагалі ж, пан Сергій – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів, митців, державних та громадських діячів із 60 держав.
Відверто кажучи, навіть не знаю, коли він відпочиває… Мабуть, тоді, коли проходить свої щоденні десять кілометрів у рідному Чернігові, – авжеж, головний редактор популярної газети «Чернігівщина», добродій Сергій щиро любить ходити пішки… Ось такий дивак, романтик, мрійник та неймовірний чарівник слів! Яскравий, людяний і шляхетний. Одне слово – особистість.
Сергієві Дзюбі притаманний власний, неповторний і вишуканий стиль. Пише дуже цікаво, чарівно та незвичайно! Тому має шанувальників, відданих читачів, по всьому світу. Бо загальний наклад його книг – понад 4 мільйони примірників. Ще б пак! Твори українців Сергія та Тетяни Дзюби перекладені 80 мовами і надруковані в провідних часописах 50 держав. За кордоном уже опубліковано більше 30 їхніх книг: в США, Англії, Німеччині, Італії, Іспанії, Канаді, Швеції, Норвегії, Чехії, Румунії, Сербії, Польщі, Болгарії, Македонії, Білорусі, В’єтнамі, Казахстані, Туркменістані, Киргизстані, Болівії…
Хто ще не знайомий із творчістю «українського Петрарки», як часто називають добродія Сергія, раджу прочитати його тритомник «Гріх любити неталановито!» (вірші, переклади та пародії), казкову пригодницьку трилогію «Душа на обличчі» (про кленового бога Кракатунчика), веселий роман-серіал «Потягуськи» («Потягеньки»), гостросюжетні «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані Кіллер», книжки – фантастики «Моя Шахерезада», пісень – «Примчу на білому коні!», мандрів – «Замість щоденника», листів – «До світла»…
Але повернемося до читача Сергія Дзюби, який, крім усього іншого, часто відгукується про творчість своїх колег новими і цікавими рецензіями. Це – неймовірно, та першу таку його літературознавчу, літературно-критичну книжку «Несподівані зустрічі продовжують життя» обсягом 600 сторінок розібрали, як гарячі пиріжки! Відверто кажучи, навіть ще не бачив, щоб отак швидко, резонансно розходилася книжка рецензій. Втім, один такий випадок все ж пригадую, коли побачила світ літературно-критична книжка «Талант як міра ваги» науковця Тетяни Дзюби.
І от минуло якихось дев’ять років, й пан Сергій видав свою вже другу літературознавчу книгу – величезний том, більшу частину якого займають рецензії. Написані фірмовим, неповторним стилем автора «Кракатунчика» та «Шахерезади», вони читаються буквально на одному подиху. А головне, такі цікаві відгуки справді хочеться читати! Це – не сухі, мов бадилиння, словеса, а соковиті, живі, дотепні фрази, де немало вишуканих афоризмів та життєвої, філософської мудрості.
Власне, Сергій Дзюба, здавалося б, поєднав непоєднуване – огранив ці рецензії своїми яскравими, прекрасними пародіями. І що ви думаєте? Відгуки та пародії заблищали, мов коштовні діаманти!.. Причому я уважно читав том пародій добродія Сергія з його тритомника «Гріх любити неталановито!». Це – вражаюче, захоплююче. Але дещиця пародій, опубліковані між рецензіями, сприймаються зовсім інакше. Не ліпше чи гірше, а саме інакше – дивився на них «новими» очима, відкриваючи для себе небачені раніше підтексти, наче замість верхньої, видимої часини айсберга, раптом з’явилася на поверхні вся крижана глиба, прихована в закапелках океану…
Відгуки настільки органічно поєдналися з пародіями, що сприймаються тепер, як одне ціле. Звісно, допоміг і винахідливий автор, розпитавши деяких своїх «жертв», які пародії вони хотіли б побачити поруч із рецензіями на їхні «нетлінки».
Мені імпонує принципова позиція автора писати лише про книжки, які сподобалися, не витрачаючи дорогоцінний час на критику недолугих творів. А й справді, навіщо популяризувати якесь нецікаве та незугарне чтиво? Адже навіть гостра, розгромна рецензія все одно приверне до такої книжки увагу… Деякі зовсім безнадійні, «самодіяльні», слабкі літератори прагнуть пробитися до читачів бодай через гучний скандал на популярних порталах, у соціальних мережах, а якщо «поталанить» (на жаль, трапляється іноді й таке), у солідних наших газетах та журналах, хоча б у такий неоковирний спосіб створюючи довкола себе шлейф певного інтересу, хай і сумнівного.
Однак Сергій подібних писак просто ігнорує, натомість зосереджуючи всю свою увагу на дійсно обдарованих письменниках. При цьому, для нього немає значення, відома вже ця людина широкому загалу чи ні… Бо головне – талант, це – єдиний критерій, переконаний добродій Сергій.
Також викликає щире захоплення, як він уміє одразу чітко виокремити найсуттєвіше, основне. Навіть у своїх невеликих відгуках на твори, невідомі, але варті уваги, Сергій Дзюба буквально одним яскравим і точним штрихом зацікавлює читача, привертає увагу. Власне, таким чином він уже підтримав багатьох обдарованих письменників, які тоді робили лише свої перші кроки в літературі, зазвичай дуже сумніваючись у своєму таланті. А нині це – відомі творчі люди, книжки яких виходять значними накладами.
Найсвіжіший приклад – «знайдена» паном Сергієм неординарна, цікава поетеса та прозаїк Тетяна Зінченко. Він уважно прочитав її чарівну книжку віршів «Твоя щаслива пора року», видану в Хмельницькому, зовсім невідомої авторки, й одразу ж написав та оприлюднив рецензію, яка вмить викликала позитивний резонанс, а оприлюднили її авторитетні українські видання. Тому цього виявилось цілком досить, щоб талановита, оригінальна літераторка по-справжньому повірила в себе. Невдовзі вона отримала престижну премію за цю свою збірку і створила нову прозову книжку. Ось що значить така вчасна та потужна підтримка від Сергія Дзюби!
Наведу дещицю з тієї вже відомої рецензії пана Сергія «Збільшувати щастя на землі!» про оригінальну життєву філософію Тетяни Зінченко:
«У неї і осінь приходить саме для того, щоб розправити крила. «Бо всього не переробиш», – кажуть дерева і на деякий час перестають плодоносити. «Весь час квітнути навіть не цікаво», – кажуть квіти й на деякий час засинають. «А що там, на землі?» – думає листя і падає додолу…
Осінь – щоб трішки стишити суєту в собі, дати спокій душі й подумати про себе. Бо справді всього не переробиш. Це – час для листя. Для теплих напоїв, теплих думок і теплих людей. «Що ж не зрозуміло в цьому?» – думає осінь і стає ще трохи прохолоднішою, щоб люди грілися душевним теплом.
Тож восени можна трохи оговтатися, заспокоїтися, не вертітися дзиґою. Любити. Смакувати яблуками. Пити гаряче та запашне. Не брати дурного до голови. Помічати красу, дива, які насправді – буквально на кожному кроці, за рогом. Дивитися – захоплено, з насолодою підводити голову, бачити чарівне, розкішне зоряне небо, милуватися ніжно барвистою веселкою, спостерігати, як падає листя… А ще – додати до всього дещицю гумору. І все буде гаразд!
Навмисне не коментую винахідливо чуйну авторку. Навіть не шукаю якісь вади у створеному нею. Навіщо? Це – справжнє, живе, красиве, дихає та надихає.
І наостанок – її проникливо теплий вірш про найголовніше:
Я не буду твоєю навічно, тому бережи
Цей світанок в душі, коли айстрами пахне все небо.
Я люблю тебе ніжно, і ти мене любиш, скажи?
Або просто подумай, казати нічого не треба.
Я нарву тобі яблук, і, як хочеш, – спечу пирогів,
З ароматом кориці і в щедрих приправах любові.
Цілуватиму сонцем, закутаю в ковдри вітрів,
Із дощів приготую напої п’янкі вечорові.
Я не буду твоєю навічно, цей час – як пісок,
Поцілує долоні й між пальців картинно проллється.
Але я по собі залишаю багряний місток
І кленовий листок, і гаряче закохане серце.
Ти не бійся мене, глянь, кружляють на всю голуби,
Покружляй і собі у листків і вітрів суголоссі.
Я люблю тебе, чуєш? І ти мене також люби,
На той рік обіймемося знову. Твоя Осінь...
Прекрасно! Щиро дякую, Таню, за такі незвичайно затишні весну, літо, осінь та зиму. За справжні дива. За напрочуд теплі, душевні та людяні вірші. За красу і любов. Пишіть, діліться щастям!».
Все, Тетяна Зінченко воднодень прокинулася знаною письменницею. Втім, добродій Сергій Дзюба запевнив, що і далі цікавитиметься її творчістю. Власне, є такі автори, яким пан Сергій присвятив уже по три-п’ять рецензій – наприклад, Василь Слапчук та Олег Гончаренко, справді хороші, оригінальні письменники.
Отож маємо ще одну дуже незвичайну, захоплюючу та людяну книжку від справжнього чарівника Сергія Дзюби, яку, безперечно, варто прочитати всім шанувальникам української літератури.