Критика, рецензії
Чернігівський феномен
Станіслав Новицький, поет, м. Харків | 10.01.22 11:07:55
Відгук на тритомник Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!». – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, Чернігів: Десна Поліграф, 2021. – 1300 с., понад 650 кольорових світлин.Перечитав декілька разів новий тритомник Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» (його вірші, переклади українською з 60 мов і веселі пародії), дивуючись, як можна сказати про буденні життєві явища отак чисто та щиро, на що, власне, здатні тільки справжні поети. Чарівно, цікаво і не пафосно, без зайвих штучних компіляцій та «себелюбств». Бо пан Сергій у своїй творчості – справді, неповторний та органічний. Він вибудовує власні оригінальні світи і всесвіти – дивовижно, душевно та шляхетно, постійно створює нові епітети, метафори, порівняння й афоризми. Це – скарби живої, вишуканої та народної української мови. Отож, без перебільшення, маємо унікального автора, твори якого вже перекладені 80 мовами і надруковані в 50 країнах!
Ці вірші – неймовірні, яскраві, сонячні і водночас – чуйні та людяні. Це дуже подобається читачам, тому такі поезії хочеться читати та перечитувати. До всього, вони – напрочуд мелодійні, звучать легко, невимушено, буквально на одному подиху. Отож недаремно стільки віршів добродія Сергія вже стали популярними піснями. При цьому його поезії – глибоко філософські, дотепні та іронічні, не позбавлені й незвичайної самоіронії. Ось тільки прочитайте:
* * *
Це сталося. Знов! І без мене відчалив Ковчег.
Печально дивилися обрані люди і звірі.
Зі мною прощалися – я спочиватиму в мирі,
Такий незабутній – не Шмуель, не Щек і не чех…
Тут все вже моє – я не вижебрав. Може, проспав –
Цей сонях з-під сонця, повітря – мов ключ від оселі.
І треба надихатись! Потім щось взяти. Зі стелі.
Для тих… Що колись… Ще повернуться – в гріх і до справ.
Їх хтось ще «попросить» з Єгипту чи з раю-Ізра… –
Давитися манною, слати прокльони пророку!
Мене тут лишили – такого-то місяця й року.
Я теж врятувався — від них. Порадію, пора…
А цей дуже зворушливий вірш сповнений світлого смутку:
* * *
коли в домі немає чого читати
я телефоную бабусі
тепер дзвоню їй у вихідний
20 вересня року здається 1964-го
і нетерпляче запитую чи я вже народився
бабуся не дивується може всевишній
взагалі їй навіть цікаво
хоч вона саме смажить насіння
аж мені пахне
ні я не народився
але чого квапитися
у неділю народжуються
лише язикаті
а їй хочеться щоб мене цвяхи
поважали
мовчимо трохи з бабусею
кожен про своє
у обох серце болить
але мені ліпше бо все ще молодший
дякую бабусю хто б це мене
сьогодні зворушив
а в неї сльози з очей
крап крап
на здоров’я
дитинко
кладу слухавку так наче
з янголом порозмовляв
все-таки добре мати
хоча б одну бабусю
треба б якось і на могилку
навідатися
У цих дуже теплих і проникливих рядках відчувається велика любов та доброта (настільки взагалі може бути доброю людина), висока духовність та прекрасна щирість Сергія Дзюби. Та й написаний вірш вельми оригінальним авторським стилем. Одним словом – шедевр!
Взагалі, поезія не пробачає спотворення і фальші. Поезія всотує в себе, як душа, всі людські почуття та думки. В цьому і є її дивовижна таємничість, образність, колоритність, чарівність. Автор це розуміє. Втім, розуміти – одне, а спробуй лише витворити настільки вишуканий та неповторний світ, як це чудово вдається панові Сергію!
Власне, це – візитівка Сергія Дзюби. Тож, слідкуючи за його творчістю, я не перестаю дивуватися потужній активності й працелюбності цієї яскравої особистості. Причому неординарний письменник спромігся досягти великого успіху майже в усіх жанрах літератури! Адже він – народний поет України, прозаїк та дитячий письменник, публіцист і журналіст, літературний критик та літературознавець, драматург і кіносценарист, автор популярних пісень та унікальної книги листів, есеїв і щоденникових нотатків, гуморист і пародист, громадський діяч та видавець, а ще – головний редактор, справді, солідної й авторитетної газети! І все це – одна Людина!
Звісно, така феноменальна працездатність – вражає! Втім, перш за все, хочеться читати і цитувати неймовірні вірші добродія Сергія:
* * *
Я пережив себе: відмучився, відпив…
Так тихо поховав – ніхто і не помітив –
Без віршів, копачів, душі лишивши пів…
Та Бог із ним, таким… І Бог зі мною… Квіти –
Оздоби для жінок, наркотики кохань –
Мені, який отам, можливо, ще потрібні,
Мов попіл – голові, як позолота бань,
Алергікам – весна і горобцям – шпаківні.
Нехай собі ростуть! Я ж більше не прийду –
У кожного із нас тепер свої принади:
Хай мріє він про біль у Божому саду,
Я інколи йому позаздрю, наче мати.
Гарно! «Хай мріє він про біль у Божому саду / Я інколи йому позаздрю, наче мати». У цих рядках я бачу глибоке, сакральне відчуття поезії. Навіть не суто поезії, а чарівної поетичної душі, що буквально виринає з кожного рядка пана Сергія. І це – велич душі прекрасного автора, котра не залишає читачів байдужими.
Варто перелічити хоч назви ще деяких книжок Сергія Дзюби. Це – його збірки поезій «Колись я напишу останнього вірша», «Сонце пахне снігом і яблуками» та «В липні наших літ»; книжки пародій «Любов із тролейбусом», «Зима така маленька, мов японка» і «Кожній жінці хочеться… на Марс»; а ще – чарівна, казкова трилогія (три романи) «Душа на обличчі» про пригоди кленового бога Кракатунчика; веселий роман-серіал для дітей «Потягеньки»; пригодницька книжка «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер»; збірка фантастики «Моя Шахерезада»; ошатна книга пісень із нотами «Примчу на білому коні» та музичний альбом відеокліпів із такою ж назвою; книга листів «До світла»; збірка мандрів «Замість щоденника»…
А ще – велика кількість закордонних книг, виданих разом із дружиною Тетяною Дзюбою (поетесою, літературознавцем, перекладачем, журналістом, доктором наук із соціальних комунікацій, професором та академіком). Так, у Канаді надруковано їхній п’ятитомник «Вірші 80 мовами світу» – загальним обсягом понад 2 тисячі сторінок! А ще є книжки, які вийшли в США, Англії, Німеччині, Італії, Іспанії, Канаді, Швеції, Норвегії, Румунії, Сербії, Польщі, Чехії, Болгарії, Македонії, Білорусі, Казахстані, Туркменістані, Киргизстані, В’єтнамі, Болівії, Македонії…
Тож і нагородили це відоме творче подружжя українців дуже достойно. Бо вони – лауреати великої кількості найпрестижніших літературних премій: імені Людвіга Нобеля, Джека Лондона, Франческо Петрарки, Йоганна Гете, Ернеста Хемінгуея, Мігеля де Сервантеса, Роберта Бернса, Гомера, Антуана де Сент-Екзюпері, Марка Твена, Мацуо Басьо, Генріха Бьолля, аль-Фарабі, Абая, Юзефа Лободовського, Максима Танка, Максима Богдановича… Наразі всього й не перелічиш.
А ще пан Сергій переклав українською і видав багато книжок класиків світової літератури – з 60-ти мов. Можете собі таке уявити?! Однак це – факт. Його вибраний том перекладів налічує понад 800 сторінок, але насправді він, за свідченням фахівців, переклав у сто разів більше!
Отож на сьогодні Сергій Дзюба – автор 108 книг. Незабаром з’явиться і його вже друга літературознавча книжка «Прибульці». Її обсяг також вражає – понад 850 сторінок. І всі свої книги пан Сергій присвячує коханій дружині – Тетяні Дзюбі, це – взагалі, єдиний такий випадок у світовій літературі.
Дуже популярні й пісні добродія Сергія – це вже сотні тисяч переглядів на Ютубі та популярних порталах у виконанні найкращих наших артистів. Я назву хоча б такі його хіти, як «Батьку мій», «Порадниця свята», «Твоїх очей барвінки», «В нашім домі», «Місяць і дівчина», «Я намалюю сон», «Не сумуй калинонько!», «З Днем народження!», «Здрастуйте, рідні!», «Білі ангели» (це – пісня на вірш Тетяни Дзюби, до якої пан Сергій створив красиву музику, бо він – ще й обдарований композитор).
І на завершення – ще один дотепний та колоритний вірш Сергія Дзюби.
Балада про відьму та екстаз
(бувальщина)
Був час, коли усе вже по цимбалах,
І муха позіхала на столі...
Аж раптом в гості пані завітала –
Влетіла у кватирку на мітлі.
Обрала холодильник для посадки,
Дарма що той, мов танк, задеренчав,
І чемно запитала: «Все в порядку?
Ти що – ніколи відьми не стрічав?!»
Я щось заплямкав вражено губами,
Морським вузлом зв’язало язика:
У мене вдома – зовсім гола дама,
Та ще й мітлу тримає у руках!
Вона ж пройшлась граційною ходою:
«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!
У мене, друже, кепсько із водою,
Я хочу лиш помитися, як слід...»
... Давно яєчня на плиті схолола,
Сусід уже сусідку від любив,
А пані в ванні – дві години – гола!
Все ж добре, що дружина у батьків...
Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче,
Мітлу свою від збудження скубе:
«Я мала все – холодну і гарячу,
Я знов відчула жінкою себе!
Та про такого справжнього мужчину
Всім подругам до ранку розповім...»
І я подумав: «Слава Україні!
Ну хоч одній, на диво, догодив».
До речі, тритомник «Гріх любити неталановито!» повністю викладений на кількох порталах в Інтернеті, тож його можуть прочитати усі бажаючі.