Критика, рецензії

Їх не лякає путь, або Крилаті люди

Юлія Сільчук, поетеса, прозаїк, літературний критик, член Національної спілки письменників України | 15.11.21 18:39:26

Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито! : Вірші, переклади, пародії. У трьох томах. – Том другий. Переклади українською з 60 мов світу. – Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2021. –800 с., понад 250 кольорових світлин.

Слова для назви рецензії запозичую у відомого казахського письменника Нурлана Джилкішиєва з вірша «Такі чоловіки...», чудово перекладеного Сергієм Дзюбою. Цей вірш, на мою думку, – саме про таких чоловіків, як пан Сергій, а також – про тих великих людей, твори яких у перекладі Сергія та його дружини Тетяни Дзюби, письменниці і науковця, увійшли в це напрочуд ошатне видання – «Гріх любити неталановито! Том другий. Переклади».
Наведу хоча б деякі рядки з цієї поезії:

---

... Зціляє їх роса,
А світ – як комір, тисне...
Вростають в небеса,
Немов зерно та пісня.

Їм жити – до снаги,
Кохати до нестями
Земних палких богинь,
Нескорених літами…

Чутливі, мов птахи,
До волі та свободи;
Їм хочеться ріки,
А не мілкого броду.

Їх не лякає путь –
Заскніти з мохом можна!
І другу прикладуть
До рани подорожник...

На лицях – лиш мета,
Бо це – крилаті люди!
Хай в очі зирить та,
Кістлява і облудна...

Нескорені, стрімкі,
У всесвіті та січні, –
Живуть чоловіки,
Немов і справді вічні.
(С. 300 – 301)

«Поезію я люблю з дитинства, щороку читаю понад 400 книжок авторів із різних держав. Тому здивувати мене непросто…» – зізнається Сергій Дзюба у передмові до циклу віршів Михася Пазнякова. І я вірю пану Сергію. Отже, логічно, у книгу «Гріх любити неталановито. Том другий. Переклади» увійшли найкращі зразки сучасної світової лірики (а також дещо з класики).
Коментарі Сергія Дзюби до окремих перекладених віршів переконливо свідчать про найщиріші наміри пана Сергія як перекладача і популяризатора творів закордонних авторів в Україні, про відбір дійсно найкращих поезій… Це ж стосується і прози. Щоправда, вона подана невеликими уривками. Інакше 800 сторінок цього тому просто б не вистачило.
Відомо, що лиш роман «Мертві блукають пісками» видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва, уривок з якого представлено тут, у повному обсязі налічує 720 сторінок! Втім, Сергій Дзюба з друзями чудово переклали цей глибокий, великий роман українською та успішно видали в рідній державі, що також вражає. Втім, були й інші цікаві та масштабні міжнародні видавничі проекти.
Сьогодні буду говорити про другий том тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!», в якому зібрані його переклади з 60 мов! На перший погляд, це – неймовірно і дивовижно. Але це – реальність, яку нині маю щастя «тримати» у власних руках… Тому одразу ж скористаюся міркуванням Василя Слапчука, автора передмови до книжки: «Звісно, неможливо знати водночас стільки мов, однак Сергій Дзюба вдало залучає професійних перекладачів, які готують йому підрядники. Та по-справжньому чудово перекладати вірші може лише обдарований поет, який глибоко відчуває ритм, рими, метафори… Це – особливий талант, котрий потребує ювелірної праці, великої душі та високого інтелекту.
Надзвичайно складно перекладати гарні римовані вірші, однак у Сергія більшість перекладів – саме римовані. І вони – блискучі, нерідко навіть кращі за оригінали! Адже напрочуд мелодійні, цікаві, органічні та вишукані, взагалі навіть не нагадують переклади, а сприймаються, як чарівні українські вірші. Навіть не уявляю, як можна досягнути такої блискучої філігранності?! Але Сергієві Дзюбі це вдається, бо, безперечно, має такий рідкісний Дар».
Справді, погляньте, який шедевр вийшов у перекладі українською мовою вірша відомого чорногорського поета Ігоря Ремса:

Оленці

Оленко, а тобі пасує вітер!
Ім’я – мов виноградинка в устах…
Вірш віддзеркалився – дволикий птах –
В очах, що не зумів приворожити.

«Оленко», – промовляю залюбки!
Колосишся, немов пшениця в полі;
І відчуває роги мимоволі
Зухвалий місяць поблизу ріки...

Босоніж – в сукні з дивних білих снів,
Небачених, неторканих поетом;
«Оленко!» – і не хочеться до Лети,
Яку собі на голову творив.

Така от пісня – про земну красу...
Що буде після? Голуби на ґанку?
Хай зорі поховались за фіранку –
Оленко, ти скажи, я принесу!

Бо всесвіт – тільки в серці, це – близенько, –
Всміхається, народжений Отцем;
І моляться метелики тихцем:
«Оленочко, Оленочко, Оленко...»
(С. 651)

«Дуже гарно, неповторно, зворушливо, чарівно, вишукано та мелодійно! І таких перекладацьких перлин-скарбів у Сергія Дзюби – немало», – справедливо переконаний Василь Слапчук.
А ось – ще одна прекрасна, чарівна поезія, котру Сергій Дзюба переклав з алтайської мови. Автор – видатний алтайський поет Кулер Тепуков:

Місяць і дівчина

Місяць і дівчина – кров молода –
В річці стрічаються знов...
Трепетно пестить їх тиха вода,
Ніби всевишня любов.

Світ неймовірно, мов крига, скреса;
Душу, вітриську, облиш...
Падають зорі: з ріки – в небеса, –
Вимрій бажання хутчіш!

Музика тиші, миттєвість століть,
Ночі свята простота...
А місяченько, як мак, променить –
Юнці бентежить уста.

Спокій ясний огорнув береги
Ніжністю янгольських віч...
Тільки хвилюються в чарах ріки
Дівчина, місяць і ніч.
(С. 34-35)

Окрім Великих, що відійшли у засвіти, лишившись для нас класиками та іконами стилю, твори яких ми тепер вивчаємо на уроках зарубіжної літератури (Вільям Шекспір, Редьярд Кіплінг, Джордж Байрон, Джон Донн, Едгар Аллан По, Емілі Дікінсон, Вільям Блейк, Оскар Вайльд, Леонардо да Вінчі, Федеріко Гарсія Лорка, Франческо Петрарка, Артюр Рембо, Мацуо Басьо, Шарль Бодлер, Роберт Бернс, Пʼєр-Жан де Беранже, Йоганн Гете, Генріх Гейне, Фрідріх Шиллер, Бертольд Брехт, Еріх Марія Ремарк, Омар Хайям та інші), в книгу увійшла в перекладі українською сила-силенна гарних творів сучасних іноземних митців, котрі з роками, впевнена, також претендуватимуть на звання Великих.
Це, зокрема, такі відомі автори: Габріела Містраль (Чилі), Чарлз Буковскі (США), Баху-Меседу Расулова (Дагестан, переклади з аварської і каратинської мов), Агшин Алієв (Азербайджан), Кулер Тепуков (Алтай, з алтайської), Ахмед Халілулаєв (Дагестан, з андійської), Абдельваххаб Аззаві (Сирія – Німеччина, з арабської), Марсель Салімов (Башкортостан, з башкирської і татарської), Муталіп Беппаєв (Кабардино-Балкарська Республіка, з балкарської), Михась Пазняков, Лілія Бондаревич (Білорусь), Елка Няголова (Болгарія), До Тхі Хоа Лі (В’єтнам), Гурген Баренц (Вірменія), Андрій Кривошапкін (Республіка Саха, з евенської), Олжас Сулейменов (Казахстан), Людмила Шутько (Італія), Роллан Сейсенбаєв, Галимкаір Мутанов, Нурлан Джилкішиєв (Казахстан), М. Венкана Рамайя (Індія, з мови ка́ннада), Айдарбек Сарманбетов (Киргизстан), Нур’яна Арсланова-Ідрісова (Дагестан, з кумицької), Сантош Кумар Покхарел (Непал), Фолькер Маасен (Німеччина), Сабіта Сатапаті (Індія, з мови орія), Сограб Рагімі, Азіта Кагреман (Іран – Швеція, з перської), Алекс Врубель (Польща – Англія, з польської), Дмитро Драгільов (Німеччина), Олена Жукова, Михайло Співак (Канада), Рісто Василевскі (Сербія), Абдукаххор Косім (Таджикистан), Саліхат Хасанова (Дагестан, з тиндинської), Ак Вельсапар (Туркменістан – Швеція), Петро Захаров, Лариса Орєхова (Удмуртія), Азам Рахім (Киргизстан, з узбецької), Хасан Гаюбов (Таджикистан, з узбецької), Абдулжан Азнабакієв (Казахстан – Киргизстан, з уйгурської), Резауддін Сталін (Бангладеш, з хінді), Мілан Грабал (Чехія), Ігор Ремс (Чорногорія – Німеччина), Микола Курилов (Республіка Саха, з юкагирської), Іван Мигалкін (Республіка Саха, з якутської).
Цікаво, що в книгу увійшли також чарівно перекладені Сергієм Дзюбою народні казки: адигейські, абазинські, азербайджанські, албанські, англійські, в’єтнамські, вірменські, грузинські, єврейські (перекладені з мов іврит та ідиш), іспанські, китайські, монгольські, перські, польські, португальські, афганські, тайські, турецькі, індійські, чуваські, японські… Казки – дуже пізнавальні й не залишать байдужими навіть найвибагливіших читачів.
Окрім власне перекладів, у книзі окремим розділом подані «Чарівні пісні з різних мов», музику до яких написав Сергій Дзюба.
В останньому, коротенькому, розділі – гумористичні присвяти друзям-письменникам. Розділ «Дружні присвяти» теж не можна лишити поза увагою. А надто цікаво насправді читати присвяти тим людям, біографію яких знаєш… А для тих, хто не знає, Сергій Дзюба подає коротенький коментар. Наприклад:

Інзі Крукаускене

Тихше, галасливий світе,
Адже для твого буття
Знову маю народити
Вірша, пісню… Чи дитя?
_______________

* У молодої і вродливої письменниці з Литви Інги Крукаускене – п’ятеро дітей!
(С. 714)

Ігореві Павлюку

Ніч. Санкт-Петербург. Бандити.
Фінка. Стежечка у рай…
«Як не маєш закурити,
То Єсеніна читай!»

... Третя пляшка йшла по колу,
Сльози крапали в рукав.
Я читав їм, як ніколи, –
Ніжні вірші Павлюка.
__________________

* У Санкт-Петербурзі в чудовому перекладі російською побачила світ книжка українського поета Ігоря Павлюка «Исповедь последнего волхва».
(С. 716)

Тобто, на мою думку, цікавий, дотепний розділ «Дружні присвяти» дещо (тематично та настроєво) перегукується з пародіями пана Сергія, вміщених у третьому томі тритомника «Гріх любити неталановито». Тобто такі присвяти, надруковані наприкінці другого тому перекладів, які мають водночас стосунок і до величезної, подвижницької, міжнародної й перекладацької діяльності Сергія Дзюби, слугують таким собі перехідним містком до наступного веселого тому.
Особливо мені імпонує тут (бо перегукується і з моїми мріями) наступна жартівлива присвята Сергія Дзюби – перекладачам з японської:

Іванові Бондаренку
Хіроші Катаока
Наталії Бортнік

Ліг на городі і дивлюсь увись –
Яке на Батьківщині небо синє!
Так хочеться заснути в Україні…
Й прокинутись в Японії колись.
(С. 716)

А, якщо вже піддатися спокусі цитування творів, які найбільше вразили (бо цитувати можна, справді, безкінечно), то не стримаюся і наведу перекладені Сергієм Дзюбою рядки віршів Гургена Баренца (Вірменія – США), які дивним чином істинно віддзеркалюють наше сьогодення:

Країна пересичена віршами?
Стомилася країна від поетів?
Вітаємо тебе, епохо Хама!
Валяється культура у кюветі...
(С. 174)

Моя країна – схиблений літак:
Куди не полетить – усе не так!
Провали, ями на шляху повсюди...
І вкотре вже тривожиться народ:
А може, увімкнуть автопілот –
Неправильні біля штурвалу люди.
(С. 175)

Роки на плечі тиснуть, наче гирі;
Ще поскриплю? Чи завтра вже полину?
Я усвідомив: в Бога легше вірить,
Ніж у Людину.
(С. 175)

Браво автору! Браву перекладачеві! Я навела тільки деякі із дійсно сильних віршів сучасних зарубіжних митців… Книгу цікаво читати. Звісно, вона стане вашим товаришем не на один довгий зимовий вечір. Як не як – а 800 сторінок! І, аби читач мав змогу відволіктися, Сергій Дзюба помістив у видання понад 250 кольорових ілюстрацій, поділивши їх теж на окремі цикли.
Тут вміщені кольорові зображення обкладинок книг сучасних зарубіжних письменників, виданих в нашій державі українською в перекладах пана Сергія. Є на світлинах люди, котрі творять культуру, – відомі зарубіжні та українські поети, прозаїки, науковці та перекладачі (які, зокрема, переклали твори Сергія і Тетяни Дзюби); а також – всесвітньо відомі митці, що відійшли у вічність і нині вважаються класиками (такий ілюстративний матеріал для мене, як вчительки зарубіжної літератури, – дійсно цінний).
Прецікаві рубрики-фотогалереї «Живемо, аж крила болять» та «Казах, який виріс на гриві коня, характером схожий на нього» – де вміщені світлини, що відображають міжнародну діяльність Сергія і Тетяни Дзюби. Як на мене, це – колосальна праця подружжя на ниві української та світової культури з метою інтеграції України у зарубіжний простір і навпаки – знайомства українців із найкращими зразками світового мистецтва.
Складається навіть враження, що їм, пану Сергієві та пані Тетяні, і вдома ніколи побути, хоча це – звісно, не так, адже подружжя живе і активно працює в Україні, періодично мандруючи світом. До речі, про їхні яскраві та незвичайні мандри добродій Сергій уже написав резонансну книжку «Замість щоденника». Дійсно, вони живуть так, що «аж крила болять»!.. Однак іще раз висловлюся винесеним у заголовок рецензії поетичним афоризмом Нурлана Джилкішиєва: «Їх не лякає путь... Бо це – крилаті люди!»
А завершити свій відгук про це ошатне видання хочу словами одного з авторів, твори якого вміщені у книзі, – Роллана Сейсенбаєва: «Письменники ХХІ століття повинні пропонувати читачеві високоморальний ідеал, необхідний кожному з нас – без нього неможливий духовний прогрес...» А ще – варто не боятися висі, якщо Доля подарувала тобі талант бачення Неба, і кликати за собою у цю вись інших, залишаючись Людиною, нехай і крилатою…
Про недоліки видання судити не можу, адже не володію достатнім рівнем знання іноземних мов. Хоча, гадаю, добре було б, якби у книзі були вміщені також оригінали перекладених текстів. Правда, тоді це була б уже не книга, а цілий фоліант на 1600 сторінок…