Критика, рецензії

Три крапки і дефіс Наталі Пасічник

Петро Гнида | 22.02.20 13:24:34

Писати про Наталю Пасічник нелегко з літературного боку, а ще важче, мабуть, з іншого. Втім, сьогодні ітиметься лишень про літературу. Точніше поезію.
Збірка «Кирилиця» видана у 2016 році й містить, як зазначається в анотації, вірші, написані впродовж 2014-2015 років.

---

А взагалі як народжуються вірші? Мабуть, у кожного по різному. У когось, наприклад, десь «лампочки напружено горять», «і фотокартки і листи», або коли ти «трохи сонна трохи п’яна». Втім за класичним канонами тут мали би бути такі неодмінні атрибути, як ніч, місяць – «лямпа поетів та сновид», трохи самотності та сум’яття, коли «мов ртуть, підноситься солодкий жах до горла і до мізку», тоді вже розсуваються, мов карти, стіни, пливе угору стеля, гаснуть вікна в синій тіні й найближчі речі вкриває мла. Це за Антоничем, а чи далеко відійшла відцього Пасічник спробую перевірити, що називається на місцевості, тобто заглибитись у її тексти із названої збірки.

у ніч січневу – вечір пізній
візьми і перейди за край
або замкни замок залізний
і вже нікого не пускай

Схоже, починається. А далі «світло кинеться у розтіч» й «вдарить в голову пітьма». Власне,

так починається зима
або застуда
і лиш вода тече сама
кудись в нікуди

А ще:

сніг що випаде от-от
як зуб молочний

А що там із самотністю? Поетка, здається, стверджує, щось протилежного: «це ніч яку мені самій не пережити»… Втім усе в порядку, далі згідно із канонами: «місяць пливе у замерзлих калюжах» і ти вже ось-ось «пустишся берега»…

Залишається далеко позаду «золотий столичний смог», вітер скаламучує сонну воду, виринають із темноти якісь постаті. Чи не Цвєтаєва з… ,таки Ахматовою, бува, приплентались у гості?! Ні, усього лишень «зиркають якісь древляни на тебе потай з того боку» та ще «за старі нічийні кості гризуться вуличні собаки». Але й не без цього, бо таки «хтось незнайомий гукає: «наталю». А втім обережно «не розхлюпуй душу» бо:

серце раптом випаде з грудей
і розіб’ється на маленькі друзки

Так видається минає безсонна творча ніч Н. Пасічник «налита втомою по вінця». «І вже не знати – шапка снігу на хаті – тане чи росте».

учора тут знову не вщухала завія
а нині від неї немає і сліду
лиш сніг осідає так важко на віях

Вже над ранок, коли «зникають по одному горе-свідки» можна випити гарячої кави й на здоровий глузд оглянути сотворене. Здається «ще чашка на дорогу ще остання і ти готова». Але чи готові тексти, Наталю?

задихана після бігу
блукаєш між берегами
аж рання осіння крига
ламається під ногами

Гарно, усе решта теж, готове? «Пахнуть сіллю манускрипти»?

Атож, дивись:

дві чорні збірки на полиці
отам у першому ряду

Ов-ва.

і поки жовтий місяць ніби
тарілка котиться по небу
здається що маленький німбик
над головою сходить в тебе

Що ж, тепер можна познайомитись й поближче. «Дайте руку! Вот грудна клетка. слушайте, уже не стук, а стон; тривожусь я о нем…». Це Маяковський. «Удивляетесь, конечно? У мене, да и у вас, в запасе вечность. Что нам потерятьчасок-другой?!...» Щоправда стояти нам не зовсім поруч. Ви на Пе, а я на Ге.

від нас обох неначе від абетки
залишиться лиш літера одна

«Кто меж нами, с кем велите знаться?!». Хоча, видається, що доречніше тут запитати, хто після нас – за абеткою. Знаєте його? Нехай стоїть!

- «Оце і є моя зупинка серця»…

-«Не повернутись - хоч умри у ніч вчорашню»…

Adimpossibilianemotenetur!

19.02.2020