ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ ЧАСОПИСИ В СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ
Левицька О., Українська академія друарства | 03.04.11 7:55:06
Літературно-художня періодика є невід’ємною частиною літературного дискурсу, особливо важливою вона є для сучасного літературного процесу, адже формує не лише саме явище сучасної літератури, а також критичний дискурс про неї. Літературні часописи репрезентують головні складові літературного процесу та віддзеркалюють загальні тенденції розвитку сучасної літератури; їм належить важлива комунікативна роль між явищами літературного життя та їхньою рецепцією.
Сучасну літературно-художню періодику складають друковані та електронні журнали, часописи та газети, які містять художні твори різних жанрів, розділи літературної критики, есеїстику, публіцистичні матеріали тощо, пов’язані з культурно-мистецькою тематикою, а також видання, що, окрім літературного, мають культурологічне, мистецьке чи громадсько-політичне спрямування.
У сучасному літературному процесі кожен із часописів має певну роль і місце, представляє або одну зі сторін літературного життя, репрезентуючи «постмодерну» чи «молоду» українську літературу, або є органом певного літературного об’єднання, або претендує на незалежне об’єктивне представлення усієї української літератури, мистецтва та інших явищ суспільного життя. Літературні часописи здебільшого характеризуються не лише презентацією літературних новинок, а й глибоким критичним аналізом подій літературного життя. Більшість літературних часописів уже зайняли свою нішу в літературному просторі України (окремі навіть за її межами), мають уже сформовані принципи та критерії добору текстів, свою автору і читача.
Рівень функціонування в суспільстві літературно-художньої періодики — один із об’єктивних критеріїв, який віддзеркалює стан літературного процесу на певному етапі, а також одне із джерел вивчення історії літератури та літературної критики в майбутньому. Широкий асортимент літературної періодики свідчить про активний органічний розвиток літературного процесу в країні, про його життєвість та потенційні можливості. Щоправда, літературні журнали сьогодні набули статусу видань для обмеженого кола читачів, якими часто є самі літератори, ті, хто публікується, і ті, хто відстежує публікації.
Нечисленні літературно-художні часописи, журнали та газети з низькими накладами і практично відсутньою рекламою, низькою передплатною активністю та вузькою мережею продажу, поодинокі електронні видання поки засвідчують невисоку активність залучення масового читача до сучасного літературного дискурсу.
Роль часописів у літературному процесі незаперечна. Для літератури немає принципово важливого значення тривалість видання того чи іншого журналу, його територіальна приналежність, інші чинники. Загалом історичні дослідження періодики доводять, що для часописів такого типу властиве нетривале життя; вони часто репрезентують одну зі сторін літературного процесу, тому час їхнього існування, який обмежується одним чи кількома роками, а інколи і кількома випусками, є виправданим, — головне, що видання здійснило свою місію у літературному процесі. Зокрема часописи 1920—30 х рр.: «Вікна», «Нові шляхи», «Поступ», «Назустріч», «Напередодні», «Дажбог», «Наш світ», «Наша хата», «Обрії», які проіснували досить нетривалий час, відомі своїми новаціями в літературному процесі. Для прикладу, львівський часопис «Світ» (1906) — друкований орган модерністського угруповання «Молода Муза» — проіснував трохи більше року, і лише півроку декларував позиції модерністського мистецтва, проте його роль у розвитку української модерністської літератури досить вагома, як засвідчує уже понад столітня історія.
Сучасна ситуація на ринку літературної періодики потребує порівняння радше із часописами 1920—30 х рр., аніж літературною періодикою підрадянської України, хоча сьогодні налічується понад два десятки літературних часописів в Україні, тоді як кількість періодичних видань літературного та культурологічного характеру, які виходили впродовж 1920—1930 х рр. лише у Львові, налічувала понад двадцять одиниць.
Сучасний ринок літературної періодики нестабільний, його основу складають добре відомі авторитетні видання, що існують уже тривалий час, і пожвавлюють нові видання, які майже щороку з’являються на книжковому ринку чи у віртуальному інформаційному просторі.
Найстабільніший сегмент ринку літературної періодики впродовж тривалого часу складають журнали, що виходять під егідою Спілки письменників України. Саме завдяки функціонуванню цього органу та державній підтримці, вони визначаються як відносною чисельністю, так і тривалістю існування (окремі з них існують ще з 1920—30 х рр.). Як періодичний орган СПУ, літературні журнали мають свою визначену роль в літературному процесі, характеризуються певною обмеженістю, навіть «герметичністю», у представленні письменницького кола сучасної та класичної літератури з одного боку, а з іншого — така ж обмеженість є в колі читачів цієї періодики.
Серед спілчанських часописів, заснованих ще в першій половині ХХ ст., варто згадати журнали «Дніпро», «Вітчизна» та «Дзвін». За час свого розвитку ці видання дотримувалися визначених концепцій як щодо змісту, так і формально. У незалежній Україні вони мало в чому змінили свою концепцію, мало пристосувалися до ринкових умов, тому їхній суспільний статус і популярність у сучасних умовах поступово втрачається, як і вагомість у літературно-критичному дискурсі.
Більшість дослідників літературної періодики з-поміж цих видань виокремлюють харківський часопис «Березіль», який також є органом НСПУ (спільно зі Спілкою художників України). По-перше, цей часопис сьогодні, як і півстоліття тому, презентує літературне обличчя східного регіону — Харкова та загалом Слобожанщини, по-друге, це єдиний україномовний літературний часопис цього регіону, по-третє, він один із небагатьох поряд із традиційною літературою презентує культові явища молодої літератури, створюючи так звану літературну еклектику. «Березіль» сьогодні сформований «характером часу і характером регіону», — стверджує його головний редактор В. Науменко, проте водночас на святкуванні 50-річного ювілею «Березоля» він проголосив однією із концептуальних засад видання — створення журналу «європейського зразка».
Одноосібно в цьому сегменті ринку стоїть щомісячний «часопис незалежної української думки» «Сучасність». Видання засноване ще 1961 року в Німеччині, згодом видавалося в США; в Україні видається з 1992 року. Унікальність «Сучасності» — в можливостях презентації української літератури закордоном і навпаки, висвітлення літературних та культурологічних явищ української діаспори на сторінках українського видання. За тривалу історію розвитку часопис зайняв належне місце в літературному дискурсі України і діаспори, особливо у 1980 х і 1990 х роках, коли презентував не лише твори молодої літератури, явища «вісімдесятництва» і літературу «дев’ятдесятників», а й був простором для проведення численних дискусій авторів різних літературних напрямів, критиків України і закордону. 2008 року, після нетривалої перерви, журнал відновив свою діяльність в оновленому форматі. Сьогодні видання набуло ознак журналу нового покоління, проте зберегло власний стиль і високий рівень. Оновлена «Сучасність», хоча і претендувала на розширення читацького кола і ширшу мережу розповсюдження, залишилась часописом для філологів-інтелектуалів, сформованих на якісній науково-критичній літературі.
Серед літературних часописів лише один присвячений світовій літературі — журнал «Всесвіт». Журнал має тривалу історію у висвітленні питань іноземної літератури, а також культури, мистецтва і суспільно-політичних подій закордону; від часу свого заснування (1925) він був єдиним виданням, у якому публікувалися переклади творів іноземних письменників українською мовою, більшість із них публікувалися вперше саме у «Всесвіті». Бібліографія журналу засвідчує значні досягнення у висвітленні світового літературного процесу: переклади творів письменників із понад ста країн і майже зі ста мов, тисячі поетичних добірок, прозових та драматургічних творів. Завдяки співпраці з кращими перекладачами видання досі залишається осередком перекладацької школи України. Проте сьогодні цей щомісячник СПУ виходить лише 6 разів на рік, має в десятки менші тиражі, аніж в період свого найкращого розвитку, виживає лише завдяки передплатникам, яких щороку меншає і нечисленним продажам у мережі книгорозповсюдження. «Всесвіт» ніколи не був комерційним продуктом, може тому йому непросто вижити в сучасних умовах, але це, мабуть, єдиний часопис, якому не загрожує конкуренція.
Нове покоління літературних часописів з’явилося в 1990 х роках, разом із новими тенденціями в літературному процесі. Тоді в українському суспільстві були ще доволі стійкі традиції читання літературної періодики і, водночас, ненаситне прагнення нової української літератури і нової критичної оцінки. Це покоління часописів відповідало духові часу, тогочасним тенденціям у літературі і знаменувало собою доволі яскраву сторінку літературної періодики України. Р. Семків назвав нове покоління часописів «неомодерністськими журналами» [6, с. 5].
Нова генерація журналів вражала не лише новаторськими текстами, новими іменами в літературі, а й ідеями та концепціями часописів. Видання, як правило, представляли певні літературні кола і не претендували завоювати увесь вітчизняний ринок, проте окремим із них вдалося стати виданнями національного значення.
Хронологічно одним із перших серед новостворених часописів літературного спрямування був незалежний культурологічний часопис «Ї», заснований у Львові 1988 року. За час свого видавничого життя часопис дещо змінив концепцію, збільшив наклади, завоювавши свого читача не лише у Львові, а й по всій Україні. «Ї» — один з найкреативніших часописів в багатьох аспектах змісту і формату видання. Сьогодні його зміст переважно культурологічного характеру, проте його літературна частина заслуговує особливої уваги серед поціновувачів мистецтва слова.
Вагоме місце в літературному процесі 1990 х займав літературно-мистецький журнал «Світо-вид». Часопис виходив під егідою Київської організації СПУ, Спілки театральних діячів України та Нью-Йоркської групи і прагнув продовжити традицію «Дажбога», одного зі знакових видань 1930 х років, який редагував Б. І. Антонич та літературно-видавничу діяльність «Нью-Йоркської групи» 1950 х років. Часопис, на жаль, припинив існування 1999 року через брак коштів, проте залишився одним із найпомітніших явищ літературно-видавничого процесу останнього десятиліття ХХ століття.
Літературні часописи нерідко ставали наслідком діяльності певних літературних шкіл чи угрупувань. Зокрема, часопис текстів і візій «Четвер» виник як одне з явищ «станіславського феномену». Часопис став знаковим в історії розвитку сучасної літератури завдяки кільком чинникам, зокрема, декларації маніфесту постмодернізму, яка була оприлюднена у другому випуску і відкриттям нових явищ в літературі кінця ХХ століття, оприлюдненню постмодерного літературного дискурсу і оновленню концепції журналотворення. «Четвер» став одним із часописів нового формату: він не став періодичним виданням (його випуски не прив’язані до календарного року), а зміст і тематика визначаються наповненням редакційного портфеля текстами, які відповідають концепції видання, тобто номер формується так, щоб цілісність матеріалів фіксувала певну тенденцію в сучасному українському літературному процесі.
Іще одним із культових часописів 1990 х років був літературно-мистецький журнал «Авжеж!». У складний літературний процес дев’яностих журнал увійшов із пропозицією не надавати переваги жодному з дискурсів тогочасної української літератури: видання публікувало тексти представників традиційного, немодерністського та постмодерного дискурсу, проте охочими до публікування і читання часопису були передусім молоді представники, опозиційні до офіційних літературних видань. Журнал заповнив літературний вакуум Житомирщини і був не лише авансценою для молодих літераторів, а також повертав із небуття твори «розстріляного відродження», письменників діаспори. На думку В. Єшкілєва, часописи «Авжеж!», «Ї» та «Четвер» знаменували появу «нового журнального мислення» в Україні [3].
Варто хоча б оглядово згадати й менш знакові часописи тих років, проте їхній вплив на розвиток літератури і літературної періодики був не менш вагомим.
У 1991—1997 роках Івано-Франківська організація СПУ видавала всеукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал «Перевал», який увійшов в історію літератури, на думку В. Єшкілєва, кількома знаковими випусками, укладеними, зокрема, Ю. Андруховичем та І. Андрусяком із публікаціями творів В. Неборака, Іздрика, Л. Таран, Н. Сняданко, М. Савки. Випуски «Перевалу» знаменували новий напрям розвитку української літератури і презентували творчість «дев’ядесятників».
Цікавим явищем літературного процесу дев’яностих був журнальний проект Школи Вільних Мистецтв «Країна мрій», який характеризувався представленням експериментальної літератури молодих і маловідомих авторів Східної України. У дусі настроїв кінця 90 х був харківський незалежний часопис «Ґіґієна» («здоровоприпис»), співзасновниками якого були визнані сьогодні літератори — С. Жадан та І. Бондар-Терещенко. Новаторский жанр візіопоезії презентував літературно-мистецький часопис «Зрима рима». Літературний простір Закарпаття заповнив на деякий час науково-мистецький часопис «Екзиль» (головний редактор І. Ребрик), який присвячений був передусім сучасній літературі. Донецьк на межі століть презентував власний незалежний літературно-мистецький альманах «Кальміюс», який згуртував довкола себе різнопланову і креативну літературну групу.
Із заснованих у ті роки часописів сьогодні функціонують одиниці — в умовах ринкових відносин і стрімкого розвитку літературного процесу припинили свою діяльність навіть найавторитетніші з них.
Серед видань, які завоювали постійних читачів і поціновувачів сучасної літератури — криворізький літературно-культурологічний журнал «Кур’єр Кривбасу», що виходить з 1994 року під керівництвом Г. Гусейнова. Видання вирізняється досить широким спектром висвітлення сучасного літературного процесу, а тому матеріали, що публікуються у часописі мають своїх читачів серед найрізноманітніших категорій споживачів. З поміж інших літературно-культурологічних видань «Кур’єр Кривбасу» називають винятково «літературним», а його роль чи не найвагомішою в літературному процесі межі століть.
Як відомо, літературний процес складають кілька складових: окрім власне художньої літератури, це ще й літературна критика. Із часу виникнення літературної критики і до сьогодні її розвиток безпосередньо пов’язаний із літературною періодикою, яка за словами О. Соловея, є її «життєвим простором» [7]. Сьогодні літературні часописи, на які покладено роль не лише презентантів явищ художньої літератури, а й глибокий критичний аналіз літературного життя, реалізовують свою роль неповноцінно. Явище літературної критики в сучасному літературному дискурсі викликає неоднозначні характеристики: звинувачення в нефаховості, тенденційності та ринковій заангажованості, критиканстві, аж до заперечення її як такої. Саме на періодичні видання покладено головні сподівання на розвиток літературної критики, її нове народження, вироблення в суспільстві певних критеріїв аналізу літературних явищ, професійної критики, на яку можна опиратися і фахівцям, і масовому читачеві. Саме явище професійної критики на шпальтах літературної періодики потенційно визначає розвиток літературного процесу, формує уявлення про нові явища літератури, дає шанс на об’єктивне висвітлення літературного процесу. Літературні часописи, як ніщо інше, можуть стати місцем для дискусій між істориками, теоретиками літератури та літературними критиками, культурологами, філософами та іншими.
Очевидною є взаємопов’язаність та взаємозалежність рівня розвитку літературної критики та літературно-критичної періодики. Розділи «Літературна критика», «Критика», «Рецензії» тощо наявні у більшості літературних журналів, проте фактично в них переважають матеріали суспільно-політологічного, соціального, навіть релігійного характеру, а власне жанрово-тематична група літературної критики відсутня.
У цьому контексті не можна оминути увагою чи не єдиний спеціалізований критичний часопис «Критика». Видання позиціонує себе як «всеукраїнський часопис літературно-критичної думки» і видається з 1997 року. Це один із небагатьох часописів, які організовано за взірцем західних видань («New York Review of Books», «Times Literary Supplement», «Kultura» та ін.), і який належить до міжнародного проекту «Eurozine», а тому його концепція кардинально відмінна від традиційних українських періодичних видань. Часопис об’єднав фахових літературознавців, істориків, культурологів, письменників, серед яких є знані імена і молоді дослідники, він представляє думку не лише українських науковців і критиків, а й представників діаспори та світових літераторів. Варто лише назвати імена авторів статей: Микола Рябчук, Соломія Павличко, Вадим Скуратівський, Дмитро Затонський, Дмитро Наливайко, Мирослав Попович, Ярослав Грицак, Юрій Андрухович, Богуміла Бердиховська, Юрко Прохасько, Сергій Жадан, Богдана Матіяш, аби зрозуміти, що часопис пропонує інтелектуальну ромову про літературу. Попри звинувачення часопису в орієнтуванні на вузьке коло читачів, часопис усе ж один із найдоступніших серед таких видань і за змістом матеріалів, і за наявністю у книготорговій мережі, щоправда, досі не став запотребований серед широкої читацької аудиторії філологів.
Нове тисячоліття знаменувало появу нових літературних часописів. Першою ластівкою і водночас відкриттям нового формату літературного часопису став центральноєвропейський часопис «Потяг’76», організований Ю. Андруховичем та О. Бойченком. Видання присвячене новій та найновішій літературі країн Центрально-Східної Європи. Концепція «Потягу’76» — літературні контакти, долання кордонів, прорив на захід і відкриття нового в літературному просторі. У тринадцяти «рейсах» часопису представлено тексти як «культових» українських авторів, так і численні поетичні та прозові переклади творів чеських, польських, болгарських, румунських та інших країн авторів. Сьогодні друкований формат «Потягу’76» змінено на віртуальний і віднедавна він функціонує як Інтернет-часопис.
У лютому 2006 року вийшов друком перший випуск нового літературно-критичного часопису «Київська Русь». Часопис, очолюваний Д. Стусом, сьогодні займає особливе місце в системі сучасної літературно-художньої періодики і може слугувати взірцем концепції сучасного літературно-критичного часопису з новаторським підходом до впорядкування літературного матеріалу та сучасної поліграфії. «Київська Русь» представляє високого рівня літературні твори та авторитетні літературно-критичні статті. Кожен випуск часопису присвячений окремій темі чи проблемі («Революція», «Ілюзія», «Протяг», «Бабло» та ін.); для кожного окремого випуску розробляється власна концепція, визначається індивідуальний стиль оформлення, формується індивідуальний авторський склад.
2007 року у Львові з’явився літературно-мистецький журнал-книга «Provocatio: поезія, проза, есеї». Видання задекларувало «спробу реанімації мистецтва в україномовному просторі», прагне заповнити у ньому порожнечу, провокує «землетрус, викликаний свободою та сміливістю мислення», пропонує «вільний простір для творів талановитих людей, їхніх поглядів на літературу, мистецтво і загалом на світ». І хоча його творці голосно заявляли, що кожен номер зорієнтований не на миттєве короткочасне існування, а на вагоме і непроминальне, ба навіть претендує на роль містка в нову епоху, світ побачив лише перший випуск — «Зародження», який усе ще чекає свого покупця на полицях книгарень.
Новаторською також є концепція літературного часопису «Неопалима купина». Автори видання прагнуть продовжити традиції давніх українських часописів: «Основи» П. Куліша, «Кіевской старини» та інших. Журнал заснував власну бібліотечку художньої літератури, в якій окремими книжками-метеликами здешевленого поліграфічного оформлення двічі на місяць виходять твори молодих українських авторів. Окрім представлення «різноманіття й творчої поліфонії сучасного українського літтворення», видання публікує історичні, етнографічні, літературні студії, архівні документи, щоденники та спогади, висвітлює темні плями української літератури.
Асортимент літературних часописів доповнюють жанрово-тематичні періодичні видання: 2006 року відновив видання літературний журнал для дозвілля «Український детектив», який популяризує один із найпопулярніших жанрів сучасної масової літератури — детектив (часопис продовжив традиції щоквартального масового журналу кінця 1990 х «Детектив»); 2007 року у ВД «Панорама» вийшов друком журнал «УФО» («Український фантастичний оглядач»), в якому публікується україномовна фантастика та критичний огляд літературної та кінофантастики.
Упродовж кількох останніх років, окрім друкованих часописів, додалися ще інтернет-видання.
Знаковим явищем літературно-критичного дискурсу є заснування 2007 року інтернет-видання «ЛітАкцент», яке очолює В. Панченко як головний редактор, а його функціонування забезпечує Науковий центр досліджень сучасної літератури НаУКМА. Видання позиціонує себе як «провідник у світі сучасного письменства» і вважається одним із найавторитетніших серед інформаційних літературно-критичних видань. Діяльність «ЛітАкценту» не обмежилася форматом вебсайту: 2008 року у видавництві «Темпора» вийшов з друку перший випуск альманаху «ЛітАкцент. Сучасна література в колі твого читання», до якого увійшли матеріали кількох рубрик інтернет-видання.
Волинське екологічне об’єднання «Друїди» представило до уваги читачів інтелектуальний художній журнал (журнал анонімів, псевдонімів, ролей і масок) «Містеріум», головним редактором якого є М. Моклиця. Журнал декларує представлення сучасного постмодерного літературного простору, тому його основними категоріями виступають: гра, лабіринт, маски. Журнал став певною майстернею для студентської аудиторії Луцька і поки не охопив ширшої літературної та читацької аудиторії.
Наприкінці 2009 року число інтернет-видань поповнив богемний вісник «Культреванш», який є одним із книговидавничих втілень однойменного проекту Р. Скиби, і певною мірою продовжив щорічну літературно-мистецьку газету львівського «Лір-Арт-клубу» «Лір-Арт». Вісник охопив, передусім, літературу «двотисячників» — наймолодшого літературного покоління. Видання цікаве не стільки літературною частиною, яка досить незначна, а оглядом літературного процесу сучасності. Відзначилось видання і своєю концепцією, зокрема мовностилістичними особливостями статей. Така ознака властива багатьом молодим часописам, розрахованим на молодіжну аудиторію, які функціонують в Інтернет-просторі.
У розмаїтті літературної періодики окремої розмови потребують літературні газети. По-перше, їхнє функціонування на ринку періодичних видань є оперативніше, ніж журналів, вони містять лаконічнішу інформацію, реагують на усі знакові явища літературного процесу, по-друге, їхня читацька адреса значно ширша, а наклади вищі.
Ринок газетних видань останніх десятиліть складають друковані та електронні видання, серед яких газета з тривалою історією існування «Літературна Україна», «Літературна газета», орган Асоціації українських письменників «Література плюс». Серед новостворених — «Українська літературна газета», заснована наприкінці 2009 року, яка висвітлюватиме не лише сучасний літературний процес України, а й тенденції світової літератури та книжковий ринок; власну літературну газету «Простори» заснував сайт «Проstory».
Узагальнюючи огляд літературної періодики, варто зазначити, що більшість літературних періодичних видань адресовані широкому колу читачів, проте окремі з них мають свою читацьку аудиторію, обмежену віковим критерієм (переважно на молодіжну аудиторію орієнтовані «Четвер», «Provocatio», «Культреванш» та ін.). Територіально значна частина сучасних видань сконцентрована в Києві, а також Західній Україні (Івано-Франківськ, Львів, Луцьк), та на Сході (Донецьк, Харків, Кривий Ріг). Часописи та журнали часто позиціонують себе за територіальною ознакою: центральноєвропейський («Потяг’76»), всеукраїнський («Перевал», «Критика»), журнал письменників України «Донбас»; окремі презентують літературний процес східного регіону («Донбас»), а окремі — західних областей («Четвер») та Криму (російськомовний літературно-художній журнал Спілки письменників АРК «Чорне море»).
У сучасному літературному процесі кожен із часописів має певну функцію і роль в ньому, представляє одну зі сторін сучасного літературного життя, за визначенням В. Єшкілєва, презентує певний літературний дискурс.
Більшість сучасних літературних часописів пропагують нову та найновішу літературу; це стосується, передусім, молодих часописів («Культреванш», «Потяг’76», «Четвер», «Київська Русь» та ін.).
Сучасні літературно-художні часописи перебувають у тісному зв’язку з політологічним дискурсом сучасної України — пріоритетні тематичні напрямки можна відстежити за назвами випусків періодичних та продовжуваних видань: «Революція», («Київська Русь»), «Пастки свободи слова», «Україна — ЕС», «Україна як суб’єкт геополітичної гри», «Україна — рік після революції», «Революція. Еволюція. Стагнація» («Ї») та інші.
Ще однією ознакою сучасних так званих «немодерністських» часописів є суб’єктивізм у відборі матеріалів до друку — визначальними є особисті літературні смаки головних редакторів (про це неодноразово говорив Ю. Іздрик; манжетка одного з випусків «Потягу’76» має гасло: «Якщо Ви довіряєте смаку Юрка Андруховича» тощо). Такий критерій властивий часописам «Четвер», «Кур’єр Кривбасу», «Київська Русь» та ще багатьом іншим. Це споріднює часописи з літературними антологіями, які стали альтернативним явищем до літературної періодики на сучасному етапі.
Ринкові умови, реалії літературного процесу та інші чинники спричинилися до того, що на книжковому ринку зуміла втриматися незначна кількість літературно-художніх журналів. Окремі припинили своє існування, окремі змінили формат, окремі втратили наклади (яскравий приклад — журнал «Всесвіт», який із 70 ти тисяч примірників у 1990 х роках сьогодні обмежився 1,5—2 тисячами. Загалом наклад більшості літературних часописів сягає 1—2 тисячі примірників, що вкрай мало для літературних видань; більшість із них не передплачують навіть бібліотеки.
Значно доповнюють ринок літературних часописів — альманахи. Ці видання також репрезентують сучасний літературний процес, є його невід’ємною частиною і часом користуються більшим попитом у поціновувачів сучасної літератури, аніж періодичні видання. Серед таких: «Молода нація», «Нова проза», «ЛітАкцент», літературний альманах Форуму видавців у Львові та інші.
Отже, сучасні літературні журнали виконують важливу роль фіксації, систематизації та критичного аналізу знакових явищ сучасного літературного процесу, популяризації творчості молодих українських письменників; вони є важливою трибуною для розвитку фахової літературної критики. Проте актуальним залишається питання про створення в Україні концептуального літературного часопису, який охопив би усі знакові явища літературного процесу, став би основою літературного дискурсу, завоював би репутацію авторитетного видання серед широкої читацької аудиторії.
Література
1. Баган О. Спокуси і пастки літературної критики [Електронний ресурс] / Олег Баган // ЛітАкцент. — 15 червня 2009. — Режим доступу : http://litakcent.com/2009/06/15/spokusy-i-pastky-literaturnoji-krytyky.html.
2. Забужко О. Не дві, а десять тисяч / Оксана Забужко // Київська Русь. — 2006. — № 4. — C. 13—14.
3. Плерома — 3’98 : Мала українська енциклопедія актуальної літератури [Текст] / уклад. : В. Єшкілєв, Ю. Андрухович. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1998. — 288 с. — (Проект «Повернення деміургів») ; [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/zmist.htm.
4. Руденко Л. С. Літературно-мистецький журнал «Четвер» як репрезентант українського постмодерного літературного дискурсу [Електронний ресурс] / Руденко Л. С. // Держава та регіони. Серія : Гуманітарні науки. — 2008. — № 4. — С. 100—103.
5. Сапко М. Маємо те, що маємо [Електронний ресурс] / Мирослава Сапко // Друг читача. — Режим доступу : http://vsiknygy.net.ua/overview/120/comment-page-1.
6. Семків Р. Українська літературна періодика кінця дев’яностих («страх і трепет») [Текст] / Ростислав Семків // Література плюс. — 1999. — Ч. 17—20. — С. 7—16.
7. Соловей О. Про стан сучасної української критики (Назустріч семінару «Ірпінь-2000») [Електронний ресурс] / Олег Соловей // Кальміус : літературно-мистецький альманах. — Ч. 1—2 (9—10) 2000. — Режим доступу: http://kalmius.narod.ru/nomer4/kryt/solo.htm.
ІБТ | Контакт: igorbon@ukr.net | 04.04.11 23:29:47
А про літературно-мистецький часопис національної інтелігенції "Український Засів" (1991-1999) за редакцією І.Бондаря-Терещенка авторка забула? Чи не знала, крім його "Гігієни", в якій С.Жадан був лише співредактором?