Критика, рецензії
СФЕРИЧНА ПОЕЗІЯ У ВАКУУМІ
ВасекДухновський | 05.02.19 12:12:17
Коли поет видає книгу есеїстики, це завжди шанс трохи залізти до нього у голову і зрозуміти щось нове. Творів Пасічник це стосується особливо, тому що вонав них ділиться своїмипогляди. А погляди у неї повністю базуються на тому, що Наталя — поетка, і поеткою вона усвідомила себе ще з дитинства. Тобто, поезія настільки закарбувалась у психіці авторки, що мислить вона виключно як поет. Отже, Пасічник — хронічна поетка.І пише частіше за все про поезію (прямо, чи через елементи власної біографії). Тому й виходить так, що хронічна поетка пише про поезію. Концентрація поезії в "Артиклях" настільки висока, що вже після перших сторінок з'являється страшне бажання написати якогось віршика. При тому я маю на увазі не концентрацію поетичної метафоричності, а радше аналіз самого явища поезії.
Бачите, скільки разів я вжив слово "поезія" в попередніх абзацах? Це все Пасічник винна.
Навіть в есеї, присвяченому революціям та війні, письменниця ділиться свою реакцією на ці події, а не описує самі події. При тому це - реакції поетки.
Тому якщо ви ніколи не цікавились поезією, не писали віршів, не подавались на конкурси, не вступали в запальні конфлікти з представниками НСП і не знаєте, що означає слово "силабо-тоніка", "Артиклі" вас зовсім не зацікавлять.
Але ті, кого не зупинить поетичність Наталі Пасічник, знайдуть досить багато цікавих думок. Звісно, всі ці навколопоетичні теми вже давно так, чи інакше обговорювались і аналізувались купою народу, але Пасічник, по-перше, описує все це з точки зору хронічного поета, по-друге — має хист (фактично, професійний) до роботи з мовою, тому читається все легко і цікаво. Не згадаю жодного речення, яке здалось би мені недоречним, чи кострубатим, ніщо в есеях пані Наталі не ускладнює читання.
З вад можна назвати упередженість і спроби узагальнити свою суб'єктивну думку, назвавши її об'єктивною. Наприклад, Пасічник вважає, що поет не може писати, коли навколо щось відбувається, йому потрібен комфорт, концентрація (тут, до слова, з нею погодився би Стівен Кінґ). Також впадає в очі думка, що "поет не має бути голодним", поет не має тяжко працювати, у нього має бути багато часу саме на поезію. Ці свої суб'єктивні уявлення про хороше життя митця вона поширює на всіх поетів, ніби інакшого життя поет хотіти не може. Я точно знаю багатьох авторів, які не погодились би з Пасічник. Всі ці "поет повинен" нагадують мені патріархальне "жінка повинна".
До слова, упередженість щодо жіночої поезії також присутня. При цьому авторка намагається водночас і відокремитись від жіноцтва ("жінки мене дуже розчарували"), і при цьому лишатись його частиною. Тобто, лишити у своїй творчості тільки позитивні риси того, що сама Наталя називає "жіночою поезією".
Що у Пасічник виходить найкраще, то це розказувати про посиденьки поетів у пабах, генделиках й інших місцях, де можна споживати надмірні кількості алкоголю. Абзаци про Романа Скибу, який, сидячи з навколомистецькою компанією, проводить всіх новачків через армреслінг, як через обряд ініціації — чи не найяскравіші образи«Артиклів». Усе це богемне життя, вочевидь, дуже подобається і пасує Пасічник, саме в такій атмосфері вона почувається, як риба у воді.
Зауважу, що Пасічник - не поетка-патріотка і не поетка-бунтарка, вона — поетка-поетка. Сферична поезія у вакуумі. Це основна перевага і основний недолік "Артиклів". Але якщо для есеїстики таку поезоцентричність можна розцінювати як ваду, то для поезії Наталі це справді вагомий плюс.
Якщо поезія — один з ваших найбільших інтересів, то «Артиклі» вас точно зацікавлять. Ви з ними або погодитеся, або ні. У будь-якому разі нудно вам не буде. Проте якщо ж поезія вам чужа — не варто й братись. Тут все про неї. Все про поезію.