Критика, рецензії

Тетяна та Сергій Дзюби: «Колись ви вигадаєте нас…»

Нгуєн Суан Хоа, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету, член Спілки ханойських письменників, В’єтнам | 01.11.18 10:08:52

Нова книжка «Колись ви вигадаєте нас» відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби щойно вийшла у В’єтнамі, в м. Ханой, зусиллями вчених Ханойського університету. Її переклали рідною мовою в’єтнамська поетеса До Тхі Хоа Лі й знаний науковець, професор Нгуєн Хиу Хоанг. А передмову до цієї ошатної та дивовижної збірки написав кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету Нгуєн Суан Хоа. Перекладачка, котра тривалий час мешкає в нашій державі, та вчені з В’єтнаму – члени Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Тож пропонуємо вашій увазі рецензію, якою літературознавець Нгуєн Суан Хоа відгукнувся на книгу українців.

---

Тетяна Дзюба: «Каштан упав – розкрилася душа»

Про творчість Тетяни і Сергія Дзюби гарно відгукувалися, зокрема, відомі українські письменники – Юрій Мушкетик, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Слапчук, Анна Багряна, Михась Ткач, Олег Гончаренко, грузинський та український поет Рауль Чілачава, визнані поети Богдан Бойчук (США), Емма Андієвська (Німеччина), Віра Вовк (Бразилія), науковці – Микола Жулинський, Михайлина Коцюбинська, Анатолій Погрібний, Євген Баран, Дмитро Дроздовський… Багато чудових відгуків і від закордонних письменників та літературознавців.
Аналізуючи вірші Тетяни Дзюби, знаний болгарський поет Димитр Христов відзначив їх унікальність. «Цікаво, як авторці, котра надихається повсякденням, вдається творити філософські і глибокоемоційні поетичні тексти, вирвані з сірості й повторюваності життя? Мабуть, вона взяла собі за обов’язок трансформувати тінь у світло завдяки променям своєї уяви, – пише рецензент. – Пошук гармонії й краси в стосунках між людьми, з природою, з теперішнім та історією, – знаковий для її поезії. Усвідомлення, що гармонія і непорушність краси можливі лише на мить, приводить не до зневіри, а до пошуку нової краси та гармонії в наступні миті».
Високої думки про поезію пані Тетяни й видатний казахський поет Ауезхан Кодар: «Чого тільки немає в її талановитій, інтелектуальній творчості! Наприклад, у космології – яскраво висловлена деміургія, коли жінка та море – начебто рівні у своїх феноменальних можливостях, як організатори всього людського буття; а в релігії – це пам’ять про давні язичницькі часи («Балада про Перелесника»), а також – дивовижні вірші про Ісуса («Одного разу впізнавши…», «Занепад, мій друже, занепад…»).
«Поезії Тетяни Дзюби зазвичай короткі, щільної структури, побудовані на алегоричних та асоціативних чинниках. Вона – поет людського буття, життєвих обставин, часу і простору, надії та журби. Авторка описує існування, яке відчуває й осмислює самостійно. Поет мудрості та досвіду, яскравих контрастів і життєвих ситуацій. Відчуття екзистенційної самотності митця знаходить своє вираження в емоціях та переживаннях ліричного героя, його спробах зрозуміти внутрішній, духовний світ. Тетяна у своїй поезії малює картину себе і дійсності, відтворює всеосяжний діалог людини та універсуму. Слова, які використовує поетеса, мають надзвичайно глибоку семантику. В її поезії одночасно існують реальність та фантазія, а іноді навіть метафізика буття, що миттєво помічається читачем», – так написав відомий сербський поет, академік Мічо Цв’єтіч.
Зокрема, йому дуже сподобався триптих «Море», складна й доволі «щільно» написана поезія, з поліфонічним спектром різноманітних асоціацій. «Цей вірш – неначе прекрасна фреска, з багатою символікою та метафоричною образністю. Він нагадує нам знані вірші відомих світових поетів і підтверджує грандіозність та силу поетичного таланту Тетяни Дзюби. Це поезія, де чергуються субтильність і сила, розкриваються феномени природних сил (тут моря «дивовижна робота...»). Ці образи пробуджують зазвичай елегійні та меланхолійні переживання у житті ліричного героя («Море хвилями котило сум...).
Дивовижний талант і філософські думки української поетеси проявляються у всіх її віршах, незалежно від їх розміру. Як, наприклад, у цьому: «Каштан упав – / розкрилася / душа». Або ж: «Там батьківщина, де нам добре, / та все біда, / що добре тільки / вдома» та «Історія – голова професора Доуеля: / все знає, але не воліє / говорити».
Щиро захоплені прекрасними, глибокими, неповторними віршами українки Тетяни Дзюби і поети Рісто Василевскі (Сербія), Мілан Грабал (Чехія), Анатолій Аврутін, Михась Пазняков (Білорусь), Бенедикт Дирліх (Німеччина), Імант Аузінь (Латвія), Пауль Полідор (Румунія), Ашис Саньял (Індія), Сограб Рагімі (Іран), Єтон Келменді (Бельгія), Абдельваххаб Аззаві (Сирія), Ак Вельсапар (Швеція, Туркменістан), науковці – доктор мистецтвознавства Петр Каліна (Чехія), доктор філософії Фотіні Папаріга (Греція), кандидат філологічних наук Хіроші Катаока (Японія), літературознавець, перекладач Роксана Кжемінська (Польща)… Сотні імен і прізвищ!
Особисто мені надзвичайно подобається у віршах Тетяни Дзюби віртуозне поєднання оригінальної та мудрої філософії, високого інтелекту – з проникливою душевністю. Улюблені вірші: «Сніг лапатий – син слухняний віхоли…», «Море», «Акомодація до часу», «І цей штахетник батарей…», «Триптих», «День відступив вокзальним гармидером…», «земля в шкоринці перетлілих холодів…», «І буде тиша кольору надії…», «Режисер приб’є до сцени монету…», «Саломея», «Біля кляштору Босих Кармелітів», «Балада про Перелесника». Дуже вразив такий вірш:

* * *
Залишишся лиш візерунком вокзальним
На вутлих причалах мого життя,
Де біла циганка у чорному залі
Вколисує долі сумне дитинча.

Ти – лиш візерунок химерний і тонкий
У храмі прощання й вчорашнього чаю.
Ти – знак повороту шаленої гонки,
Який проминула (чи ще проминаю?).

Десь вірність і віра сплелися корінням.
Не вийти із кола магічних обручок.
А цей візерунок – примарною тінню,
Мов розпис на тілі індійця-гаучо,

Чи квітка міледі, очищена болем,
На вогкім цямринні міражних криниць
Втамовує спрагу любов наша – Голем,
А світло – жагу невидющих зіниць.

Це – поезія світового рівня! Безумовно, що Сергій Дзюба – унікальна творча особистість і великий подвижник. Однак Тетяна Дзюба – геніальна письменниця та науковець.

Сергій Дзюба: «Гріх любити неталановито!»

«Вірші українського поета Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Його поезія то особисто інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна. Темпераментний і зрілий автор переймається загальнолюдськими проблемами любові та ненависті, добра і зла, життя і смерті, – відзначив болгарський поет Димитр Христов. – Його вірші сповідальні й душевні, але водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить кожну людину перед вибором позиції, гасла і поведінки в цьому різноликому світі, де кожна окрема людина шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів».
Казахський поет Ауезхан Кодар у вірші Сергія Дзюби «На віях – осінь…» вибудовує філософський ряд від Жоржа Батая – до Жана Бодрійяра. Адже поет переосмислює поняття гріха:

* * *
На віях — осінь, в косах — перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа…
Хотіти — гріх, і не любити — гріх,
І гріх любити неталановито!

Пречиста осінь, твій опальний друг
Цю старість приміряє лицемірно…
Одна метагалактика покірна:
Космічний біль і безкінечний круг.

«На відміну від своєї дружини Тетяни, котра надає перевагу алегоричності, Сергій Дзюба більш прямо та відверто говорить про свої почуття та думки, – відзначив сербський поет Мічо Цвьєтіч. – Здається, що автор наслідує слова великого Віктора Гюго: «Коли одна людина ваш цілий всесвіт – це кохання». Адже головною темою його творчості є саме кохання: як і до дружини, так і в більш загальному та широкому сенсі. У його поезіях можемо побачити як вічне і світле кохання («На острові, далекому, мов сльози Єви…»), так і неповторну любов батьків до дитини: «лиш мама знала то перші вірші», і відчуття ніжності та святості батьківського дому («мама з татом полетіли на танці»). Сенсом життя для поета є взаємодія між коханням, людиною та віршем. Однак трапляються у його творчості й поезії, де проникливо описана така глибока, болісна любов до свого міста – рідного Чернігова: «Спи, моє місто, надійний мій ворог і друг, – / нас іще довго одними сльозами вмиватимуть дні / з помаранчевим ликом Отця. / І до нестерпних судом ми хотітимем жити» («Чернігову»).
Інтимній ліриці поета Сергія Дзюби притаманні складні й водночас тонкі емоції, надзвичайно високі та сердечні почуття. Його вірші, присвячені Тетяні, переповнені щирими почуттями і голосом душі: «Душа – мов скрипка...»; «Душа – як рима...». Також ми тут бачимо дуже зворушливу любов до бабусі й приклади метафізичної поезії з неземною фабулою: «наче з янголом порозмовляв...» («коли в домі немає чого читати...»). Його особливі та по-справжньому талановиті слова воскрешають у пам’яті найщиріші спогади і потяги душі, в першу чергу – інтимні, які – «правда, сон, марево...». У триптиху «Поцілунки» автор розділяє відчуття на справжні, універсальні та духовні: «Поцілунки-поети, / які вірять в Бога, / палко, до нестями / творять Гармонію».
Сергія Дзюбу недаремно називають «українським Петраркою», який усі свої вірші присвячує коханій дружині. Зокрема, мені подобаються його «На сріблястій долоні вічності…», «Душа – мов скрипка…», «Поцілунки», «Сон», «Чекання», «На віях – осінь…», «Ми познайомились на обшарпаній кухні…», «Скінчився день…», «Дещо про любов справжнього непрофесіонала», «коли в домі немає чого читати…», «Це – просто дощ, а Ти – така красива!», «Маленький віршик про чудодійні долоні Снігуроньки Тетянки»… Справді дотепно створений і цей вірш:

Балада про відьму та екстаз

Був час, коли усе вже по цимбалах,
І муха позіхала на столі...
Аж раптом в гості пані завітала –
Влетіла у кватирку на мітлі.

Обрала холодильник для посадки,
Дарма що той, мов танк, задеренчав,
І чемно запитала: «Все в порядку?
Ти що – ніколи відьми не стрічав?!».

Я щось заплямкав вражено губами,
Морським вузлом зв’язало язика:
У мене вдома – зовсім гола дама,
Та ще й мітлу тримає у руках!

Вона ж пройшлась граційною ходою:
«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!
У мене вдома – кепсько із водою,
Я хочу лиш помитися, як слід...».

... Давно яєчня на плиті схолола,
Сусід уже сусідку від любив,
А пані в ванні – дві години – гола!
Все ж добре, що дружина у батьків...

Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче,
Мітлу свою від збудження скубе:
«Я мала все – холодну і гарячу,
Я знов відчула жінкою себе!

Та про такого справжнього мужчину
Всім подругам до ранку розповім...».
І я подумав: «Слава Україні!
Ну хоч одній, на диво, догодив».

«Колись ви вигадаєте нас» – 20-та закордонна збірка поетів із Чернігова. Адже їхні книжки побачили світ у США, Англії, Канаді, Швеції, Туркменістані, Сербії, Чехії, Болгарії, Польщі, Казахстані, Білорусі… В Канаді вийшли «Вірші Сергія і Тетяни Дзюби 60-ма мовами світу» у 4-х томах. Взагалі ж, нині їхні твори перекладені 65 мовами та надруковані в 50 країнах. Знаю, вже готуються до друку їхні нові книжки французькою, іспанською, румунською, македонською мовами. Перекладається завершальний, третій пригодницький роман Сергія Дзюби з його казкової трилогії для дітей «Душа на обличчі» про кленового бога Кракатунчика, якого називають «українськими Карлсоном» (два романи трилогії вже побачили світ у Казахстані та Канаді і викликали значний резонанс).
Сергій і Тетяна Дзюби – лауреати багатьох міжнародних, державних та національних нагород, зокрема імені Людвіга Нобеля, Ернеста Хемінгуея, Гомера, Петрарки, Антуана де Сент-Екзюпері, Генріха Бьолля, Абая… Сергій відзначений Срібною нагородою аль Фарабі, одного з найвидатніших мудреців Сходу, дуже шанованого в мусульманському світі. А доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба стала вже академіком Національної Академії наук вищої школи Казахстану.
Отож варто говорити про подружжя талановитих українців, як про справді всесвітньовідомих письменників, з чим ми їх і щиро вітаємо!