Статті, блоги
ОБГОВОРЕННЯ ДО ТИЖНЯ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ В УКРАЇНІ: РЕФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРОСВІТИ В УКРАЇНІ
Уляна Гнідець, Президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва | 13.03.11 21:50:56
Якось, наприкінці І-го століття Гай Пліній Цецилій Секунд (Пліній Молодший, римський письменник, оратор, державний діяч і адвокат) сказав: «Великий врожай поетів у цьому році; в квітні не було майже і дня без публічних читань, – із задоволенням згадує він. – Я радію оживленню літературної діяльності і виступам талановитих людей, які публічно заявляють про себе» . Так само і я радію оживленню української літературної діяльності, зокрема, в питаннях розвитку літератури для дітей та юнацтва та її прочитання. Від початку минулого року Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва проводить щотижня «публічні читання» на базі Львівської лінгвістичної школи в рамках літературно-комунікативних студій «Виховна година з книжкою!».Відомо, що авторські читання проходять всюди вже роками: в бібліотеках, у домах культури, школах, на книжкових форумах, але ми спробували доповнити оцей свідомий потік частотою та активністю таких комунікативних інтеракцій серед зростаючої шкільної молоді. При цьому Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва наголошує на важливості залучення власне самих вчителів до посередницького процесу (про що ми говорили, формулюючи і наші практичні завдання у статуті Центру), які допомагають нам залучити активніше учнівську молодь (підготовлюючи учнів до зустрічі із письменником, опісля проговорюючи позитиви та негативи представленого творчого доробку). В такий спосіб Центр здійснює дослідження процесу безпосереднього сприйняття чи неприйняття дітьми та вчителями як слухачами чи читачами того чи іншого сучасного художнього твору, тої чи іншої сучасної поезії. Йдеться не лише про те, щоб проанонсувати автора, а про те, щоб спостерегти за реальним розвитком рецептивної свідомості у дітей та їх безпосередньої реакції. У нас відбувається справді цікава виховна година, адже авторське читання – це особливий тип читання, – це духовно-естетичне представлення, в якому бере участь все тіло читця. Автор, який читає свій твір «супроводжує слова певними звуками і жестами; при цьому він підкреслює всі нюанси, які (ймовірно) мав на увазі в момент його створення, і таким чином дає слухачу можливість глибше проникнути в наміри автора; крім цього, це надає тексту особливий аромат справжності» . Це, безумовно, справляє набагато краще враження на сучасного молодого читача, який таки лінується відкрити книжку і почитати. А лінується він з різних причин: чи то непосидючість не дозволяє вгамуватись, чи то навпаки, - часу не вистачає, бо забагато уроків, а чи то таки набагато цікавішими для когось є інші інформаційно-технічні засоби (комп’ютер, телевізор, DVD).
Щоб привернути увагу читача до книжки великі старання прикладають бібліотекарі. Саме їхнім безпосереднім завданням є на сьогоднішній день важка боротьба за молодого читача. Саме їм відчутна, очевидно, ця «недуга». Саме вони намагаються з усіх сил створити максимально сприятливі умови у своїх бібліотеках і зацікавити все-таки якось дітей, враховуючи і їх психологічні вікові особливості. Ось як описує старання завідувач шкільної бібліотеки Тлумацької школи Тлумацької районної ради Віра Морикіт: «Отже, найперше завдання – зацікавити дітей книгою. Для цього організовуємо книжкові виставки – «На хвилину зупинись – нові книги подивись!», «Відчиняє двері казка». А щоб розширити поле читання, пропонуємо бібліотечні уроки, ранкові зустрічі в шкільній бібліотеці, бесіди, вікторини, конкурси (ознайомлення із шкільною бібліотекою», «звідки книга до нас прийшла», «Посвята в читачі», «Книжкові лабіринти», «Мандрівка в казку», «Про що не встиг розповісти підручник» та багато інших. Щоб прищепити учням потребу повсякденно читати й відчувати радість від цього, рекомендуємо красиві та яскраво ілюстровані книги» . У багатьох школах працюють різноманітні літературні студії, які носять назви то літературних гуртків (наприклад, літературна студія «Берег дитинства» у Тлумацькій школі Івано-Франківської області»), то літературно-перекладацьких (наприклад, Наталі Трохим у Львові) та ін.
Ми також започаткували нашу літературно-комунікативну студію, яка передбачає у своїй роботі сприяння розвитку літератури для дітей та юнацтва та й відповідної критики щодо неї, зокрема. З однієї сторони ніби те саме, що й роблять інші студії, але з іншої, – ми передбачаємо у нашій діяльності і дослідницьку стратегію, яка б дозволила реально і незалежно (оскільки ми представляємо незалежну організацію фахівців, яка працює не заради «галочки» і яка звітує лише перед громадськістю) оцінювати ті чи інші технологічні засоби, застосовані щодо спонукання до читання. Ми намагаємося знайти точку дотику теорії і практики, і ставимо собі за завдання максимально наблизити ці дві полярні на даний час позиції до адекватної для всіх взаємодії. Але при цьому є надзвичайно важливо звернути увагу на психологію нового читача, якого ми дуже часто насильно хочемо таким зробити. На сторінках «Літературної газети Крим – Севастополь» недавно розгорнулася полеміка на тему «Чи можна сьогодні добитися успіху в літературі?». Севастопольський письменник Віктор Лановенко сказав: «Головне пам’ятайте: читач змінився, тепер його треба захопити і розважити» . Починаючи наші активні дії ще від 2005 року ми намагаємося, власне, і пояснити українському суспільству, що залучаючи наново наше підростаюче покоління до читання необхідно визнати і переосмислити перш за все зміни, які у ньому настали. Про це неодноразово намагаються сказати нам психологи. Їх думку, очевидно, дуже часто поділяють вчителі, які, в свою чергу, і психологічно, і фізично, і морально представляють найбільш зажату в умови та рамена ланку. Саме вчителі, які з однієї сторони мають найближчий доступ до читача, найкраще знають і відчувають його психологію, можливо, й знають як пробудити інтерес до книжки, дуже часто просто фізично не встигають реалізувати свої побажання (і це пов’язано з безмежною кількістю непотрібної паперової роботи, яка абсолютно не стосується діалогу вчителя та учня, вічними звітами, з опором або просто нерозумінням батьків і т. д.). Тому Центр намагається і тут допомогти, по-можливості, сподіваючись на те, що в результаті нашої співпраці, вчителям вдасться в найближчому майбутньому вивільнитися із зайвих пут, розпустити крила і з запалом вдатися до мотивування наших дітей. Так, все це передбачає реформи: реформи в стратегії розвитку літературної просвіти в Україні.
Від 2 липня минулого року, коли відбувалася нарада при Міністерстві освіти і науки України щодо створення Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, ми запропонували (запропонували на обговорення) такі реформи:
1. Реформування літератури для дітей та юнацтва в Україні.
На відміну від інтенсивного дослідження літератури для дітей та юнацтва в зарубіжному літературознавстві її статус та стан вивченості в українській науці залишається недостатнім, незважаючи на поокремі випадки, які, правда, значно інтенсивніше акумулювалися за остатні роки, про що свідчать, зокрема, і Міжнародні наукові конференції, присвячені проблемам дослідження літератури для дітей та юнацтва у 2007 та 2008 рр., проведені нами у Львові. Літературу для дітей та юнацтва у світі розглядають як контекстуальне, соціальне, проблемно-виражене культурне явище міждисциплінарного характеру. Саме тому, на нашу думку, є надзвичайно важливо вийти сьогодні за педагогічні межі, які практично нав’язують програми, насправді неприйнятні для реального сучасного емансипованого читача. Натомість, вартує зосередити увагу на створенні нової літератури, на її популяризації, на якісному її перекладі, на критичному дослідженні з різних точок зору: літературознавство, мовознавство, перекладознавство, психоаналіз та інше.
Зміна культурно-історичної парадигми ХХ-ХХІ стт. з її світоглядною плюральністю, актуалізацією проблем ідентичності та комунікативною кризою, яка знайшла своє відображення у мистецтві та інтенсивно досліджується у наукових працях, вже давно спричинилася до реформування літератури для дітей та юнацтва у світі. На тлі бурхливої соціально-політичної реальності невтомні естетичні пошуки авторів, прагнення віднайти нові способи висвітлення традиційних, утім, завжди актуальних морально-етичних проблем та водночас звернення до табуйованих раніше тем виокремили як основну комунікативну роль літератури для дітей та юнацтва.
Література для дітей сьогодення як і її реципієнт сповнені антиавторитарного та антидидактичного духу. Вторгнення соціальної критики, політики, суспільної дійсності, новітніх технологій не тільки у життя дитини, а й навіть у її фантазії є настільки відчутним, що стає однією з основних проблем сучасної літератури для дітей та юнацтва. Урахування нового розуміння дитинства, змін, що відбуваються в свідомості дитини, в її способі мислення, дає можливість виділити якісно новий зміст комунікації, властивий зарубіжній літературі для дітей та юнацтва останніх десятиріч. У цілому роль комунікації, діалогу стає одним із головних напрямів теоретичного осмислення, адже в інтерсуб’єктивному спілкуванні людей визначається позиція щодо ідеалів, норм, справжніх гуманістичних цінностей. Комунікативний аспект закладений вже в самому визначенні поняття “література для дітей та юнацтва”, виступаючи критерієм “іншості” цієї літератури. Коли основним офіційним адресатом стає дитина, в процесі літературної комунікації змінюється зміст повідомлення, художня інформація перевизначається дитячою свідомістю (тут важливий віковий аспект), відбувається зсув контексту, тобто враховується читацький досвід дитини.
Дитина в ролі реципієнта усвідомлюється як найважливіший чинник процесу комунікації у творі, скерованому до дитини. Важливо вказати, що дитина є ідеальним читачем, оскільки її не цікавить автор, біографія, інші його твори, дитину не турбують критичні відгуки, сприйняття-несприйняття автора читацькою спільнотою. Такий читач зосереджується на художньому змісті, а дитячий письменник покликаний зробити його одночасно цікавим, повчальним, інформативним та художньо вартісним.
Отже, Реформа літератури для дітей та юнацтва в Україні передбачає зміни в ідейному навантаженні; переосмислення і нове ставлення до дитини та проблем дитинства, а значить, саме поняття повинно набути глибшого смислового навантаження. Це все, відповідно, вимагає більш містких інтерпретацій з боку не лише педагогів, а й самих творців та усіх фахівців з літератури та комунікації з дітьми та молоддю.
2. Реформування педагогічно-викладацького стереотипного підходу до мотивації нового емансипованого покоління.
Реформуючи літературу для дітей та юнацтва, «емансипуючи» її у відповідності до потреб, бажань та інтересів зростаючого покоління, постає нагальна необхідність реформувати й педагогічно-вчительський стереотипний підхід до поширення читацької культури в навчальних закладах України. Авторитет, відомо, вчителя, залежить таки не від того наскільки точно він виконує ту чи іншу програму, а від того, який результат він може показати. У світі вже давно вдаються до різних індивідуальних заходів задля заохочення дітей до читання. Наприклад, у новозеландській столиці Веллінгтоні за дві прочитані книжки школяр отримує безкоштовну банку газованого напою. За п’ять книжок дають купон до крутого ресторану, за десять – квиток до кінотеатру (Див. коментар від ЛітАкцента).
У багатьох європейських країнах шкільний учитель, а тим більше викладач університету, вважаються вже досить кваліфікованими спеціалістами (оскільки їх допустили до роботи), щоб самим визначати яку літературу слід порекомендувати, так, саме порекомендувати, а не авторитарно наполягти, у відповідності до контингенту класу, групи чи курсу. Звичайно, враховуючи думку психотерапевтів, педагоги вдаються і до індивідуальних рекомендацій. Взагалі, вчителі не допускаються до викладання без відповідної підготовки в плані комунікації та психології.
Така система не вичерпує потреби в класиках літератури, але прищемлює любов до читання завдяки «новій книзі» та розумному співбесіднику-вчителю, який не боїться пояснити український гумор та сатиру, основані, нажаль, на реаліях, з якими зустрічається наша дитина кожного дня, ідучи зі школи, включаючи телевізор, слухаючи обурення бабусь та дідусів. А чому б не зацікавити дітей захоплюючою повістю «Чудове чудовисько» Сашка Дерманського про незвичайне знайомство дівчинки Соні з Чудовиськом Чу та про директора, який все ще колекціонує фантики від жуйок і береже Український прапор?! Все-таки Дерманському та й багатьом іншим сучасним українським письменникам вдалося, на мій погляд, створити адекватні для відповідного читача твори, то тоді чому вони не можуть розглядатися у школі? Це ж стосується і зарубіжної літератури. Чому не розглядають Отфріда Пройслера «Маленький водяник» або Крістіне Нестлінгер «Маргаритко, моя квітко!», яка ідеально підійшла б власне для 8-9 класів?! Відповіддю на це є, очевидно, те, що вчителі не завжди вміють і або не готові, або не мають часу брати участь в обговоренні реальних соціокультурних проблем із дітьми та молоддю, тоді як класична література, благородна і довговічна є легкою в інтерпретації, але не цікавою в сприйнятті з огляду на віддаленість від дійсності. Але, нажаль, це єдине чим можна ще їх взагалі зацікавити: вони хочуть, щоб з ними розмовляли як з рівноправними комунікантами, вони потребують пояснень звідусіль, їх насправді усе цікавить, а їх інтереси можна спробувати скерувати у позитивне русло, лише способом повного скасування дидактизму, насаджування, залякуваннями оцінками та ін.. Думаю, тут мене підтримають і дитячі психологи та психотерапевти, без яких важко буде здійснити зміни в зазначених аспектах.
3. Література зарубіжних країн чи Історія літератури та мистецтва у середній загальногосвітній школі?
У відповідності із судженнями, викладеними вище, у мене виникає запитання:
А чи не краще було б учням у школі дати уявлення про Історію літератури та мистецтва, епохи та стилі, разом з тим активізуючи і мотивуючи до читання на основі інтенційно адресованих їм творів? Упевнена, що володіючи уявленням і полюбивши читання, більшість звернуться до класики. Але ж і в сучасних творах переслідуються ті ж моральні та естетичні цінності, які просто набули нових форм?...
4. Література для дітей та юнацтва та психотерапія як взаємодія та взаємодопомога.
Це питання є надзвичайно важливим, оскільки в дуже багатьох випадках, про що говорять психотерапевти у світі, саме через книгу, казку, ілюстрацію до книги та інтерпретацію вдається лікарям справлятися із серйозними психічними проблемами молоді. У нас, нажаль, цьому відповідної уваги не приділяється і мало хто взагалі цікавиться тим як саме може впливати «Війна і мир» Л. М. Толстого на психіку сучасного підлітка. А може цей вплив може бути шкідливіший за «Червону шапочку» Дударя? Ми постійно забуваємо, що сучасна дитина росте в процесі інтенсивної еволюції техніки, яка дає можливість поринути у віртуальні нереальні світи з острахом звідти не повернутись: Там життя багатьом видається кращим, ніж реальне. Це спричинило виникнення жанру кіберпанку, яким захоплюється велика частина молоді: Але вона таки читає!
5. Література взагалі чи Література інтенційно спрямована на адресата відповідної категорії?
Питання постало також в результаті попередніх роздумів. То чому ми заставляємо читати дітей та молодь те, що насправді творилося в основному не для них, тоді, коли існують прекрасні твори, які передають ті ж вічні цінності, але є створеними спеціально у відповідності до різних вікових категорій та соціуму зростаючої людини?
Запрошую усіх до дискусії та обговорення!
Жвавого усім читання!
Гарного настрою!
Теплої весни!
Email: urccyl@gmail.com