Статті, блоги
Олег Майборода: Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально
Розмовляла Еліна Заржицька | 01.04.18 16:45:19
Українські видавництва ніби змагаються: хто видасть найкращу абетку. Є книги великі й маленькі, є звичайні й тематичні. І всі вони яскраві, привабливі, цікаві. І практично всі – віршовані. Цікаво, скільки тих абеток, створених нашими письменниками, існує в Україні? Сто? Двісті?Абетка Олега Майбороди, що вийшла друком у видавництві «Талант» наприкінці 2017 року, вирізняється тим, що вона написана прозою. Прочитала її – і в мене одразу виникли питання до автора. Тим більше, що давно спостерігаю за його творчими досягненнями свого земляка (Олег родом із Камʼянського (колишній Дніпродзержинськ), прим. авт).
Отже, починаємо розпитувати...
– Олеже, скільки всього книжок у твоєму творчому доробку?
– На цьому тижні вийшла сімдесят шоста. Називається «Чому у зайця довгі вуха». Видавництво «Торсінг» м. Харків. Насправді, всі мої книжки різні. Як і різна їхня доля. Є справжня попса на замовлення, за яку при найми не соромно, тому що намагався зробити чесно. А є й джаз, що робилися як мені самому заманеться. От за ці можна й похвалитися.
– Всі твої книги такі світлі, сповнені позитиву, гумору. А який ти за характером? Теж завжди веселий, усміхнений?
– А чого сумувати. Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально))). Більше того, працюючи в медицині (масажист в поліклініці), навчився не обтяжувати оточуючих. Звичайно, це не означає ходити в рожевих окулярах. Або зовсім полетіти за хмари. Просто мені подобається життя у всіх його проявах. На світі ж так багато цікавого! Я ось, наприклад, у сорок років почав з нуля вивчати гру на саксофоні. Пречудова гімнастика для мозку. Головне не лінуватись. Хочеш більшого – працюй. Зараз під мінус «віджигаю» різні танго та басанови.
– Чи легко тобі пишеться? Звідки береш теми? Вигадуєш кумедних персонажів?
– Буває, що теми самі приходять. Треба лише частіше провітрювати фіранку в голові :) А буває, починаєш щось і воно зріє-зріє десь на підсвідомості, а потім БА-БАХ!! Саме проситься на папір. А ще мені подобається гратися. Зі словами, з персонажами. Це як кубики. Хочу будинок побудую. А захочу – навіть космічний корабель.
– Раніше я дуже переживала, що за фахом не є філологом. Мене заспокоїв письменник-фантаст Віктор Савченко, який на той час був головою Дніпропетровської обласної організації НСПУ. А ти ніколи не жалів, що не маєш спеціальної філологічної освіти?
– Я ніколи цим не переймався. У мене з освіти медичне училище. Спеціальність «сестринська справа». Звичайно, що самоосвіту ніхто не відміняв. І читати корифеїв нікому не завадить. Ті ж самі «Дванадцять заповідей для починаючого дитячого поета» Корнія Чуковського. Або статті Самуїла Маршака про майстерність в поезії. Це ті постулати, без яких автор, зокрема дитячій, втратить напрямок руху. Намагаюся тримати руку на пульсі. Слідкую за тим, що зараз відбувається в дитячій літературі. Словом, мені все ЦІКАВО!
– Звідки в тебе бажання писати для дітей? Здається, серйозна доросла людина, солідний чоловік. Звідки в тебе стільки «дитячості», чи що? Це не заважає в житті, в роботі?
– Закваска, мабуть, з дитинства. З тих дитячих журналів «Малятко» та «Барвінок», які виписували батьки. Просто я, мабуть, зумів її не розплескати. Нещодавно читав інтерв’ю одного нашого письменника, який деяких дитячих авторів порівнював з Карлсоном. Мовляв, їм би все веселити і таке інше… Я зовсім не згодний з поважним письменником. У дітей і так крадуть дитинство. Причому, самі ж дорослі. Впевнений, що дитяча література, як і їжа, має бути різною. І повчальною, і розважальною. А «дитячість» мені навпаки допомагає накачувати м’язи фантазії. Без яких автор стає кістяком ;)
– Буває, що пишеш на замовлення видавництва. Як тобі легше працювати: на замовлення чи самому щось вигадувати?
– Були книжки, які писав під готові малюнки з прописаною кількістю рядків. Розумієш, що треба зробити, тим більше, якщо пообіцяв. Але з творчістю це не зрівняти. Тому що вона – це справжній азарт. Особливо, коли став на хвилю, мов на віндсерфінгу.
– А як писалася ця Абетка? І скільки за часом?
– Доволі швидко. Я просто брав зі словника героїв на потрібну літеру. А далі вони вже самі розігрували історію.
– Більше абеток в тебе немає? Чи це не перша?
– Абетки були. Здебільше, віршовані. Навіть англійська була. Відкрию секрет – в англійському я ну бум-бум. Просто вимову англійських слів допомагала ставити донька, яка тоді навчалась у п’ятому класі. Якщо дуже закортить, то можна й до космосу злетіти!
– Не було пропозицій написати ще абетку? Ну, наприклад, екологічну? Або юридичну?
– Не було, але все може бути. Абетка, як бачите, може бути лише форма. А зміст то вже…
– Як рідні ставляться до твоїх захоплень?
– З розумінням того, що для мене це важливо. Я їм за це дуже вдячний.
– Твоя найзаповітніша мрія?
– Мрію знайти новий напрям в дитячій літературі. Ось так – скромно і направду :)