Статті, блоги
Проти течії Кальміюсу
Розмову вела Тетяна Череп-Пероганич | 16.01.18 22:38:12
Не так давно побачила світ антологія «Кальміюс». Це свого роду квінтесенція першого східноукраїнського регіонального літературного конкурсу «Кальміюс», проведеного у 2016 році, який відбувався під час фестивалю з однойменною назвою.Про роботу над виданням розповіли письменник Володимир Вакуленко та художниця, поетеса Марія Козиренко.
— Володимире, питання до Вас. Як і коли виникла ідея створення антології?
— Це зовсім не моя ідея. В листопаді 2016 року в Краматорську відбувся фестиваль «Кальміюс» на якому були оголошені переможці літературного конкурсу. Власне від того фестивалю і почала створюватися антологія. Але і в цьому випадку ідеї надрукувати антологію належали не організаторам і не мені ясна річ. У 1999 році подібний проект створював у Донецьку Олег Соловей. Останній його 27 випуск, вийшов друком у 2009 році. Далі відбулася тиша і от в 2017 році сталася перша спроба відродити антологію. Ось тут я вже попрацював над власними ідеями, а допомогла мені в їх реалізації художниця Марія Козиренко.
Далі вирішив, раз частини дві, то створити незвичну антологію для читача — «книгу-перевертень». Тобто, з одного боку йдуть дитячі номінанти, з іншого боку — дорослі. Вельми чудово вийшло. Авторів теж не приховував. У деяких непогані перспективи видавати свою творчість окремо, тому я для зв’язків із видавцями позалишав під прізвищами авторів їхні електронні адеси. Ну, і до антології увійшли не лише маловідомі автори: дебютував Олександр Олійник зі своїм романом «Денний звук» (видавництво «Кальварія»), Марія Козиренко та Наталія Дев’ятко добре відомі автори серед читачів, та й мене у широких літературних колах добре знають.
Всі ми переможці «Кальміюсу», хоч і в різних номінаціях. До того ж, проект об’єднав усю східну Україну, включаючи письменників із тимчасово-окупованих територій та громадян ВПО. Власне, в цьому і полягала концепція конкурсу — запросити авторів із Донеччини, Луганщини, Харківщини, Запоріжжя та Дніпропетровщини та об’єднати.
— Маріє, поділіться, будь ласка, враженнями щодо альманаху «Кальміюс» як ілюстратор і оформлювач?
— Так склалося, що я не лише автор малюнків на обкладинці альманаху, внутрішніх ілюстрацій, а й представлена як поет. Адже альманах склали твори переможців позаминулорічного конкурсу «Кальміюс», в якому брала участь.
Якщо уважненько погортати альманах, то серед авторів можна ідентифікувати не лише художників, а й, напевно, педагогів, музикантів, істориків. Є навіть один рятувальник — це я точно знаю.
Пропозиція попрацювати над оформленням «Кальміюсу» була для мене несподіванкою, але вельми приємною. Результатом задоволена. Не беруся судити свою власну роботу, але те, як розпорядилися моїми малюнками дизайнери і верстальники, мені подобається.
Текст залишився головним, картинки ніде не заважають адекватно його сприймати — для мене це головне.
— Володимире, до антології «Кальміюс» Ви увійшли і як дитячий автор, отримавши І місце в дитячій номінації. Що для Вас є еталоном дитячої літератури і які автори в ній стали для Вас авторитетними?
— Як не крути, але повноцінної дитячої літератури не існує навіть у західних країнах. Для мене еталоном казкарства завжди був і є Льюїс Керрол. Казки, читаючи які, потрібно думати, та й не подібні до інших. Саме в казці «Аліса в країні Дивокраю» є натяк на те, яким має бути сучасний автор. А просто автору потрібно вміти створювати шість неможливих речей. І не просто створювати, але й щиро вірити в них. Сучасні автори нагадують мені письменників із зашморгом на шиї — романтики нуль, переспіванки того, що вже написали до них. Дехто з них все-таки вірить в існування декількох неможливих речей і щось пробує створювати неможливе. На жаль, це «декілька» обмежується в небагатьох речах — дракона в собі вдавалося вполювати одиницям. Найбільше мене дістають віршики в яких і рима слабка і текст ніякий. Нове покоління письменників не вірить в найголовнішу неможливу річ — сьому. Віра в те, що дитинство не минає ніколи і те що твої слухачі — це твоє відображення минулого. Чи хотів би в перші часи дитинства ти слухати себе сам? Дехто із письменників пробує писати на нові теми, але троянди знову лишаються не перефарбованими. Тут варто згадати сучасну казку «Шрек». В ній не бракує повноцінно дитячого наповнення. Головне, що середньовіччя ти трохи відчуваєш по-сучасному. Автор казки Вільям Стейґ (мрію, нарешті почитати. Але книги українською мовою ще не зустрічав) вірить як мінімум в три неможливі речі: а) те, що віслюки розмовляють; б) те, що монстри можуть перетворюватися у небанальних принців; в) у дитинстві ми не відчуваємо сорому.
Власне, автор і живе своїм безсоромним дитинством. Певно «Шрек» і є еталоном сучасності яскравої літератури.
Автор прожив колоритне життя, досягнувши віку 95 років, і відомий не лише «Шреком», а й купою інших казок та анімацій до мультфільмів. Певно, у нас є від чого відштовхуватись авторам, та поки що за еталон доведеться приймати іноземних авторів.
Але повернуся до початку розмови — автору в першу чергу потрібно навчитися вірити в шість неможливих речей, хоча в наш час потрібно більше…
PS. Останнім часом я припинив себе вважати дитячим письменником. На жаль, мені не вдається увірувати в усі неможливі речі, тому в мене були звичайні експерименти. На сьогодні я вірую в 3 неможливі речі: а) вмію спілкуватися зі звірами та природними явищами інтуїтивно і подумки; б) люди вміють перевтілюватися в те, чого не очікуєш; в) моє дитинство не закінчиться ніколи, але мені весь час бракує зосередженості. Останнє і заважає знайти ту іскру, яку знайшли Льюїс Керрол та Вільям Стейґ.
Запалити дитячі серця оживаючим вогником казкарства — ось яка потрібна ціль для сучасних письменників. На жаль, ще зарано говорити про вогонь в середині дитячої книги, писаної сьогодні…
— Маріє, знову повертаємося до Вас. Чи плануєте продовжувати співпрацю з «Кальміюсом» як художник?
— Якщо запропонують, то з радістю продовжу. Наразі важливо, щоб проект, щойно відродившись, набрався сили й певності, а для цього може знадобитися не один рік. Але в будь-якому разі я завжди поруч і готова допомогти.
— Володимире, чим Вас зацікавив проект, яким Ви займалися? Якісь помічники у Вас були? Де можна придбати видання?
— Антологія готувалася повністю на волонтерських засадах. Вона створювалася не для того, щоб заробити, а для того… Власне, на сході так бракує української мови. А до антології надійшли тексти всі україномовні. Русизми я правив, але то таке. Для мене це величезний стимул. Багато хто поховав схід України давно і російська окупація сьогодні стала очікуваним явищем для багатьох. Але мало хто цікавився тим, що ще до 1930 років донецьку вишиванку часто одягали на свята, те що під час геноциду 1932-1933 років у нас вимирали цілі села і швидко заселялися росіянами з найвіддаленіших областей Московії, те що в 1940-1958 роках на території Донеччини підпільно діяла ланка УПА, під керуванням Євгена Стахіва, яку до того ж багато хто підтримував із місцевих мешканців...
До того ж, основна вимога донецьких повстанців було знання і спілкування виключно українською мовою. Прикро, що нам споганили історію, переписавши нашу московитською. Все-таки під час другої хвилі визвольної боротьби проти колаборантів у нас з’явився шанс досягнути перемоги. Московія нині слабка як ніколи — у неї вичерпуються ресурси. В одному зі своїх дорослих віршів я назвав нинішню ситуацію «війною помираючого, безнадійно прикутого до ліжка». Український Донбас повернеться, як і Крим, який теж не варто списувати. І хочеться, щоб українська мова стала мовою більшості. От тому й робимо такі спроби, як фестиваль, чи антологія. І не ми одні.
Нещодавно вийшла антологія «Порода», упорядниками якої стали Микита Григорів та Веніамін Білявський, в якій зібрані твори відомих авторів Донеччини та Луганщини. Україномовна культура була і є потужнім носієм української мови, і саме через неї ми повернемо наш ДОНБАС у давнє проукраїнське русло. Нехай це буде саме Кальміюс!
Після того як я завершив з реалізацією власних ідей і подав до видавництва готовий матеріал виникли невеликі проблеми з обіцяним перерахуванням на видавництво коштів. Думав не встигнемо, але вийшло якраз на першу презентацію. Видавця Віталія Зарицького знаю давно, адже в його видавництві «Ліра-К» вийшли друком мої дві крайні книги. Тож мені вдалося вмовити видавця на виготовлення 15 сигналок. На початку думав, що розповсюджувати доведеться знову мені (мене забагато в антології — автор, автор ідей та анотації, упорядник, співредактор. Я не винен — так сталося. Організатори конкурсу не попіклувалися зовсім про допомогу в створенні антології. А я розпочату роботу завжди доводжу до кінця), але тут допоміг видавець. Я маю лише один примірник на руках. Це оплата за мою роботу. Так, людям показати. А решту можна замовити безпосередньо у видавництві: http://lira-k.com.ua/books/hudozhnі/kalmijus--antologija.html
— Маріє, розкажіть про свої творчі здобутки і які, якщо не секрет, плани на майбутнє у Вашій творчості?
— Про літературні здобутки — це передусім чотири книги. Симетрично — дві поетичні й дві прозові. Перша — поетична збірка «Сонячна бомба», друга — збірка короткої прози «Бюро загублених думок». Останні дві — фантастична повість «Жуйка» і поетична збірка «Слова автора». Всі книги, окрім останньої я оформлювала сама. Лише остання поетична збірка уникла такої долі (усміхається). Якщо ж говорити про сторонні проекти, то оформлення антології «Кальміюс» — перший такий досвід для мене.
У найближчих планах — ще одна поетична книга. Сподіваюся, вона вийде 2018 року. Принаймні, частину матеріалу для неї вже написано.
— Володимире, наостанок. Якими проектами Ви займаєтесь зараз? Чи будуть наступні випуски?
— Зараз я роблю купу проектів, але це не стосується літератури. Здебільшого історичного напрямку. Поки що тримаю в таємниці що саме задумав. А з літературних, якщо мені вдасться вибити кошти будуть видані два проекти. Про один з них можу сказати вже. Перевидаватиму свою крайню книгу бойової поезії «УБД-реінкарнація» в подарунковому форматі. Але даруватиметься моя книга бійцям, волонтерам, бібліотекам. Решта, при бажанні, зможуть придбати книгу. Орієнтовно вартість її буде 175-200₴. Всі кошти підуть на поїздки, презентації. Є ідея створити в незвичному форматі. Відверто кажучи, дещо мене надихнуло. А про другий проект поки що збережу інтригу, але це буде багато авторів.
Робити подібний проект, як «Кальміюс», я вже не буду — розчарований повністю в організаторах конкурсу. Та й не рентабельно з року в рік робити те саме. Але продовжувати ідею Олега Солов’я варто, — я вже говорив про причини. Трішечки хочу змінити назву. Буде «Kalmias-Oriens» латинською мовою. Трішечки робитиметься, так би мовити, експортний варіант. Але то ще радитимусь з друзями по Кальміюсу, організаторами саме фестивалю. Ну і також наповнення буде зовсім іншим.
В мене купа вже нових ідей, як зробити проект постійним і що в ньому не вистачає. Ну, і в майбутньому статус антології зникне — це буде звичайний альманах. Також не виключене постійне фінансування альманаху. Все ж, поживемо, побачимо. Можливо на цей рік з конкурсом зробиться трохи відпочинок, а буде лише фестиваль. До наступного проекту ще лише рік почався, тому ближче до осені проявиться що і до чого…
— Володимире, Маріє, успіхів вам. Дякую за розмову.