Критика, рецензії

Міфи та реальність у книзі Еліни Заржицької «Як козак у Морського Царя служив»

Наталія Дев'ятко | 08.01.18 23:20:43

Еліна Заржицька. Як козак у Морського Царя служив. – Х. : Талант, 2016. – 64 с.

З давніх давен розповідають казки. І це не просто розвага. Завдяки казці людина може багато чому навчитися, підсвідомо примірюючи на себе вчинки героїв, розділяючи з ними почуття та пригоди. І найкраще передача цієї інформації відбувається завдяки казкам. Текст казки динамічний, у ньому багато подій, іноді від початку до кінця досить короткої історії проходить ледь не ціле життя героя. Текст казки яскравий і часто приправлений чарівництвом.

---

Особливу цікавість викликають казки, дієвими особами яких стають герої, в яких втілюються національні коди. Для українців – це міфологічні персонажі та козаки, чиї образи також часто міфологізовані. Саме такі тексти мають великий потенціал для актуалізації національних кодів та міфологем.
Та все це відбувається за єдиної умови: якщо твір написаний щиро і не є «шароварним», що, на жаль, доволі часто трапляється в сучасній українській літературі як для дітей, так і для дорослих. Також такі твори мають бути правдиві у змалюванні міфологічних категорій, з якими не можна гратися.
У збірнику «Як козак у Морського Царя служив» міститься п’ять казок, більшістю героїв яких є козаки.
У казці «Як козак у Морського Царя служив», з якої і починається збірник, переповідається один із вічних сюжетів, коли сміливого і розумного героя запрошує на службу іноземний повелитель. Наш козак володіє тими навичками, що вивищують його навіть серед інших козаків. Завдяки цьому козак може навчити своїй майстерності військо Морського Царя, він є природженим лідером, – навіть риб’яче військо сприймає його як гетьмана.
Цікавим є те, що це навчене військо ніяк не загрожує батьківщині самого козака і не стане загарбницьким.
Завдяки казці можливе існування в різних площинах нашої реальності і реальності, у якій є підводний палац. Проте це відображення не лише своєрідного казкового буття, а й алегорична історична дійсність. Козаків часто запрошували на службу іноземні європейські владарі, а також як своєрідних військових інструкторів того часу, але отримані знання не використовувалися потім проти нашої землі.
Однак, за спілкування з потойбічними силами (а Морський Цар у наших уявленнях таки істота не Яви, а Нави) потрібно платити. І платою за це для козака стає часове розшарування. Коли для козака минали дні, то в нашому світі проходили роки, через що страждали мати головного героя і його кохана, які встигли зістаритися в очікуванні.
Цікаво, що цей мотив різного хронотопу для морського підводного простору і суші типовий для багатьох народних вірувань різних країн і повністю відповідає міфологічній логіці.
Так само чітко відображується у творі ще один міфологічний закон – закон справедливості. За вірну службу і те, що не зрадив самому собі, козак отримає чарівні дарунки, що можуть відвернути від його рідних старість і смерть, а самому козаку допомогти у майбутніх звитягах.
Героєм твору «Про молодого музику Звенигора» є не просто бандурист, а музика надзвичайно обдарований. Відповідно до міфологічного закону, творчість і чарівництво працюють на підсилення одне одного і втілюються в одній особі. Тобто, якщо людина у справжній казці є творчо обдарованою, то це означає, що вона володіє і чарівними здібностями.
Це міфологічне твердження висловлюється у тексті від самого початку, бо коли Звенигор грає, його слухають дерева і вітер, а люди ледь не проти волі починають танцювати. Окрім того, музика грає на інструменті, який асоціюється саме з українським народом, – на бандурі.
У деяких міфологічних текстах бандура взагалі – це втілення душі народу. Тому людина, яка не є виразником української національної свідомості, на бандурі не гратиме.
Чарівництво і музика заводять Звенигора на острів Душ Праведних, який знаходиться посеред Дніпра. Теж бачимо перехід в інший хронотоп, що відбувається через подолання водної перепони. Цей острів – своєрідне втілення Прави, якщо користуватися цією прадавньою системою розмежування простору.
Дивна буря, з якою бореться музика, відбирає у нього бандуру. Щоправда, бандура знаходиться на березі чарівного острова. І сумніваюся, що Звенигор повернув би собі свій інструмент, якби не був його гідний. Це теж суто міфологічна категорія: довести цінність свого життєвого шляху і творчої особистості через випробування. Дівчина з острова навчає Звенигора грати ще краще.
У міфологічній картині світу ще одним проявом чарівництва є сильні емоції, і тому не дивно, що кохання Звенигора також має чарівну силу змінювати реальність і долі.
У казці «Про рибалку та русалку» молодий рибалка закохується у русалку. Дівчина вже не належить людському світу, і тому разом вони бути не можуть. Красуня загинула, коли на її село напали татари.
Звісно, всім відомо, що русалка може залоскотати людину і затягти під воду. Але тоді русалка вчинить злочин проти живої істоти, і ні про яке кохання мова йти не може. Живі й неживі не можуть товаришувати. У цій же казці добрі почуття взаємні, русалка навіть вміє плакати, тому дівчину треба повернути до світу живих.
Міфологічний світогляд підказує, як можна здійснити бажане. Для цього хтось один має заплатити болем і стражданнями. У цій казці на тяжке випробування погоджується рибалка. Цей міфологічний закон також пояснюється важливістю перемоги справедливості, що передбачає винагороду. Якщо людина сильна і здатна на вчинок, то вона буде обов’язково за це винагороджена долею.
Казка «Сонячний чоловічок» найбільш традиційна у збірнику. Орися – бідна сирітка, має працювати на пана, який загадує їй непосильні завдання, котрі звичайна дівчина ніяк не може виконати. Але у казці немає нічого неможливого, і до дівчини приходить чарівний помічник, посланий її покійною матінкою.
Сюжет розвивається відповідно до міфологічних категорій: добра і щира людина отримає допомогу, а підступна і зла буде покарана. Тим самим казкова традиція навчає жити чесно, бути працьовитим і добрим. Такий приклад ми бачимо і в цій казці. Орися ж не лише була позбавлена лихого пана, але й знайшла своє кохання та подружнє щастя.
В останній у збірнику казці «Як козак пихатого пана провчив» зустрічаємося з ще одним важливим образом для національної свідомості українців – козаком-характерником.
Особливість характерників у нашій національній традиції в тому, що вони не просто чаклуни, а чародії, які захищають людей від загарбників та усілякої кривди. Це одне з уособлень прадавнього образу захисника, проявленого через національне.
У казці характерник Швидкогляд допомагає Богдану Хмельницькому розповсюджувати звістку про народне повстання. Швидкогляд уміє розмовляти з тваринами, птахами, комахами, та й взагалі з усім живим. Може перетворюватися на різних істот. За духом Швидкогляд – абсолютно вільна людина, яка нічого не боїться.
Супроти нього – боязкий пан, який ховає свої страхи за жорстокістю і зневагою. А оскільки цей пан ще й дурний, то не дивно, що він бажає, аби йому вклонялися навіть тварини і птахи. Не кажучи вже про людей, яких він взагалі має за ніщо.
За що звісно, пан й отримує на горіхи, бо живі істоти не хочуть бути рабами і відмовляються йому коритися.
Але мораль цієї казки не лише в тому, що зло може бути переможене гуртом. Казка показує, що для досягнення перемоги потрібна поява активної людини, яка не боїться ризикувати. У казці це козак-характерник Швидкогляд. Для того, щоб щось змінилося, або сам стань активним, або підтримай когось дієвого, допомагаючи йому змінювати світ на краще.
Всі твори у збірнику написані гарною українською мовою з використанням великої кількості синонімів, метафор, порівнянь та інших тропів. Текст стилізовано під народні казки, завдяки чому твори мають надзвичайну ритмомелодику. Також у більшості творів присутній гумор, що є властивим народній українській казковій традиції.
До кожної казки у цій книзі зроблено багато яскравих деталізованих малюнків.
Висновок: Цей збірник є гарним прикладом – як варто оповідати історії про козаків, роблячи їх водночас сучасними і правдивими з точки зору національної міфології.