Статті, блоги

Сіль для моря або Білий кит

Розмову вела Ірина Сиса | 21.09.17 22:08:37

У рамках цьогорічного Форуму видавців я отримала неймовірну можливість особисто познайомитися з молодою львівською письменницею Анастасією Нікуліною, ба більше – взяти у неї інтерв’ю, розпитавши про її особисте життя та дебютну книжку – «Сіль для моря або Білий кит», на презентацію якої мені пощастило потрапити.

---

- Привіт, Настю. Наскільки я знаю, ти пишеш з дитинства. Як це було?

- Пишу з дитинства, але тоді писала віршики і, насправді, з цього сміялись, але, як я потім дізналась, це була своєрідна популярність, адже мої віршики знали напам’ять.

- Що стало для тебе своєрідним поштовхом? Можливо, наслідувала когось?

- Ніколи не було такого, як от, до прикладу, побачив класного лижника і захопився лижами. Тобто не було автора, що я побачила його і подумала «хочу бути письменником». Я просто почала писати.

- Напевно тому, що читала багато.

- Дуже багато читала, чим завдячую своїм батькам, у яких була величезна бібліотека, кожна книга була перечитана по п’ять-сім разів і нічого не було треба: просто я, книжка, крісло, чай поруч, якийсь смаколик і все розкішно.

- А з чого черпаєш натхнення?

- З усього. Це може бути чиясь фраза, почута мною на вулиці, якась картинка з соцмережі, розмова між людьми , хтось мені щось розповість і чисте натхнення,як я його називаю – коли ти сидиш і тобі у голову приходить натхнення, нізвідки.

- Чи ділишся з друзями міркуваннями щодо нових сюжетів для книжок, або ж все таки любиш тримати інтригу до кінця і дивувати результатом?

- Звісно, що хочеться дивувати, але я ділюся з друзями. У мене є окремий чат рідерів – це люди, які читають мої ще не видані твори і допомагають мені у їх написанні.

- Існує факт, що на просторах української літератури з’являється дуже багато нових імен, із чим зростає конкуренція. Як ти бачиш це?

- Я не погоджуюсь з тим, що це конкуренція. Мені дуже подобаються слова Дари Корній, яка каже, що у нашій літературі є безліч незайнятих ніш, класних жанрів, отож «пишімо, друзі». Ми дружимо з багатьма новими авторами, це от, наприклад, Ярина Каторож. Ми спілкуємось, мені подобаються її фентезі, а вона нещодавно придбала мою книгу. Я б радше конкурувала з закордонними письменниками, а своїх треба підтримувати.

- Ще таке питання: кому ти завдячуєш дебютною презентацією своєї книги і таким рішучим стартом на українській літературній арені?

- У першу чергу батькам за те, що я з’явилась на цей світ. Моїм рідним, які завжди мене підтримували. Моїм друзям, які вірили в мене, підштовхували мене до того, щоб я продовжувала писати, допомагали, критикували, підтримували і хвалили. Особливо – видавництву «Vivat», яке повірило в мене, повірило в «Сіль для моря», головному редактору Олені Рибці, яка переживала зі мною цей текст. А також величезна подяка Львівському жіночому літературному клубу, в оточенні цих людей хочеться бути кращою.

- Зараз я б хотіла поставити питання не письменниці, а особистості. Твоя книга «Сіль для моря або Білий кит» дуже яскраво описує таку проблему, як інтернет – самотність, або так званий «синій кит». Яку ж роль у твоєму житті займають соцмережі?

- Велику. Тут ми знайомимось з новими людьми, спілкуємось, обмінюємось інформацією, звідти і запрошення на усі презентації. До того ж ,я веду блог короткої прози в мережі Інстаграм.

- Надаєш перевагу активному відпочинку чи домашнім посиденькам?

- Усе залежить від настрою. Я – як море: одного разу я хочу полежати на пісочку з книжечкою і аби мене ніхто не чіпав, а наступного – великої гучної дружної компанії. Я люблю бути в центрі уваги, але від цього часом дуже стомлюєшся.

- Як ти борешся з невдачами?

- Намагаюсь притягувати позитив. Ми – те, що ми думаємо, ми те, у що ми віримо. Потрібно думати про хороше, вірити в хороше і робити хороші вчинки. Ще один дуже класний спосіб – якщо стається якась невдача або ти впадаєш в депресію, подякувати людям і подіям, які принесли тобі щось хороше. Як тільки ти почнеш дякувати, ти вже не зможеш сидіти в цій гнітючій атмосфері. Перевірено на собі.

- Якби перед тобою постав вибір: політ на Марс чи експедиція на дно Атлантичного океану, що б це було?

- Це був би скорше політ у космос, тому що зануритись на глибину є більше можливостей, ніж полетіти в космос, він здається більш недосяжним.

- І останнє: чого б ти могла побажати собі тринадцятилітній?

- Я знала, що колись переді мною таке питання постане!
Не бійся. Я б побажала собі не боятись, ти досягнеш того, чого ти хочеш, тебе будуть оточувати дуже класні люди і в тебе буде чудовий чоловік. Просто насолоджуйся тим, що тобі тринадцять і продовжуй усім активно займатись і цікавитись, це тобі дуже-дуже допоможе.