Критика, рецензії
Орієнтир, як не заблукати в тумані...
О. Левицька | 21.02.11 22:46:02
Ципердюк І. Подорож крізь туман [Текст] : статті та есеї / Іван Ципердюк. — К. : Грані-Т, 2010. — 120 с. — (Серія «De profundis»).Ця книжка про повернення, про мандри до самого себе, своєї землі, душі, яку можемо втратити — але не маємо права.
Іван Ципердюк
Наприкінці 2010 року у видавництві «Грані-Т» вийшла з друку збірка статей та есеїв Івана Ципердюка «Подорож крізь туман». Книга відомого літератора та журналіста уміщує низку публіцистичних та літературних текстів, у тому числі інтерв’ю та виступ на конференції, різних років, окремі з яких публікувалися у різних виданнях.
Книга увібрала в себе дуже різний досвід утвердження себе в житті: у ній оголена душа людини, яка у постійному пошуку, роздумах; спогади дитинства, юності, несправджені сподівання й осягнені істини.
У книзі усе починається із землі, з малої Батьківщини, з Івано-Франківського краю. Рід, родина, земля, країна, друзі — ось стартовий хронотоп подорожі крізь туман. Подорожі до самого себе. Ці категорії —орієнтир, аби не «заблукати в тумані». У кількох інтерв’ю автор зазначав, що назва книги «більш ніж прозора» — «подорож крізь туман». Метафоричність назви відчитується і в заключному есе книги, яке має однойменну назву, і в наскрізному її читанні.
У книзі Іван Ципердюк постає перед читачем у різних іпостасях. Передусім, він син свого батька, онук діда і батько своїх дітей, він частина свого краю і природи, носій рідної мови і щирий християнин. Перший розділ книги із назвою «Життя» у відвертих есеях відкриває саме такий образ. Фрагментарний, як і властиво для есеїстики, проте з глибокими психологічними рефлексіями.
Його друга іпостась — громадянин. «Між політикою і людиною» — так називається друга частина «Подорожі…». Громадянська позиція автора гостра і безкомпромісна. У стосунку до України, мови, незалежності, влади. Ця частина оповіді особливо болить, бо йдеться про державу, людей, мову, патріотизм, минуле і майбутнє, правду і чесність із собою. Хоча більшість із них датовані 2002—2003 роками, їхні тези не втратили своєї актуальності й сьогодні, а окремі навіть загострилися у сучасній суспільно-політичній ситуації.
Один із розділів книги — «Розмови і прощання з друзями» — данина щедрій на непересічні таланти землі — Івано-Франківщині. У цій частині книги — щирі розповіді про земляків: Опанаса Заливаху, Ярослава Довгана, Марію Микицей, Бориса Гуцуляка, а також Юрія Покальчука та Василя Кожелянка, про яких, на жаль, розповідь-прощання.
Окремий розділ книги присвячено погляду із відстані часу на одне з найяскравіших літературних угрупувань незалежної України, «невдалу спробу тотальної втечі» — «Нову деґенерацію», яку Іван Ципердюк разом з іншими іванофранківцями Іваном Андрусяком та Степаном Процюком утворили 1991 року. Уміщений у виданні виступ про літературне угрупування розкриває цікаву сторінку літературного процесу дев’яностих на тлі «постколоніального і посттоталітарного синдрому».
Виразно проступає крізь туман спогадів місто Львів («місто Лева», «наша столиця»): навчання в аспірантурі Львівського відділення Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, літературні читання, кав’ярні, церкви та «відсутні екстремістські сили»... Своєрідним лейтмотивом у книзі є природа. Із частини в частину пори року змінюють одна одну, оголюючи як березень усе потаємне, чи втомлюючи спекотною задухою літа, чи наснажуючи лагідним бабиним літом. Читачі творів Івана Ципердюка зауважать, що в есеїстиці збережено ліричний струмінь, властивий раннім творам автора.
Візуально доповнюють книгу фотографії, на яких зафіксовано згадані у книзі особистості: Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрко Покальчук, Іван Андрусяк, Василь Кожелянко та інші.
Книга есеїв Івана Ципердюка — це книга, яка не залишає байдужим, спонукає до роздумів про вічне і незмінне, про людину, життя. А, може, для когось — орієнтир, як не заблукати в тумані.