Критика, рецензії
Як Гребінка розбійника ловив
Сергій Дзюба | 21.03.17 12:23:53
Я знаю багатьох письменників, які талановито й цікаво написали книжки про свою малу батьківщину – рідне село. От, здавалось би, знаний публіцист і видавець Микола Максимець уже десятки років мешкає на Буковині, але не забув про своє Придесення; створив чудовий роман, який хочеться читати й перечитувати, скільки там тепла, любові, щирості, душевності й людяності!Такі ж добрі слова можна сказати про ґрунтовний історико-краєзнавчий нарис «Крутоярівка і крутоярівці» українського письменника, журналіста та краєзнавця Віталія Миколайовича Леуса – чудова книга нещодавно вийшла в Чернігові, у видавництві «Десна-Поліграф».
Всі ми знаємо видатного письменника Євгена Гребінку. Так от, серед творів класика є і бувальщина (по суті, невелика повість) «Телепень». Події в ній розгортаються на хуторі Крутолоба – таку назву колись мало село Крутоярівка. Сотник Підопригора закохався в доньку осавула Крутолоба – прекрасну Галю. Та дівчину викрав підступний отаман місцевої бандитської зграї на прізвисько Телепень. Це були жорстокі й невловимі головорізи, котрі тримали в остраху всі навколишні села! Втім, щоб врятувати свою наречену, козацький сотник Петро Підопригора наодинці вирушив до цього розбійника, вдаючи з себе чоловіка без роду і племені, що начебто вчинив смертельний злочин, тож змушений тепер переховуватись від правосуддя. Проте Телепень все-таки повірив «бродязі», взяв його до своєї зграї. А невдовзі відчайдушний Петро розшукав свою кохану Галю, котра томилася в полоні у розбійників. Саме вона й підказала, як схопити бандита. Отамана пов’язали перевдягнені козаки на ярмарку, сховані на возах із крамом. Телепня четвертували – це була найжорстокіша кара в ті часи. А щасливі молодята поєднали свої серця на весільному рушничку.
Це – одна з багатьох цікавих історій, які в своїй книжці «Крутоярівка і крутоярівці» з любов’ю до малої батьківщини розповідає Віталій Леус. А ось що не відібрати у крутоярівців, то це – дотеп, уміння все підмічати, а потім по-дружньому покепкувати з односельця. Взагалі, природа щедро нагородила місцевих мешканців талантом гумориста. Тут уже пальця до рота – не клади! Тому чимало односельців тут мають кумедні прізвиська… Люди в селі – не образливі, про кепкування одразу ж забувають. Особливо багато жартують на весіллях. Тут це – справжнє неповторне театральне дійство, де всі учасники – водночас і обдаровані актори, й вдячні глядачі. Крутоярівці дуже шанують весільні обряди, залюбки співають веселі народні пісні та вдало декламують жартівливі вірші. Взагалі, у кожному такому весільному обряді в образній, поетичній формі втілюється все гуманне, зворушливе, щире, чим багата наша людська душа. Тож весілля невдовзі перетворювалося на таку собі народну оперу, веселу, дотепну, пройняту ліризмом і легким смутком літніх учасників за своїми молодими літами, які залишилися в далекому минулому.
Споконвіку в селі Крутоярівка живуть українці – Білецькі, Бондаренки, Олійники, Паски, Лутченки, Шовкуни, Овраменки, також нащадки Шкурата, Юшки, Голуба… Живуть і понині сміливі та щедрі на добро люди, котрі не бояться труднощів і не повтікали до міста. Живуть і продовжують творити історію свого рідного краю.
Тож подякуємо автору за таку проникливу і добру книжку, яку не лише в Крутоярівці, а й на всій його рідній Прилуччині та по нашому Придесенню, думаю, читатимуть із неабияким задоволенням. Адже книжка створена від усієї душі, як і має бути у справжніх земляків!