Статті, блоги

Майстер, що спіймав вічність

Сергій Дзюба | 03.03.17 21:36:47

Видатному українському фотохудожнику та фотожурналісту з Чернігова Валерію Інютіну виповнилося б 75 років. На Придесенні Валерія Петровича пам’ятають і надзвичайно шанують! В обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбувся прекрасний вечір пам’яті знаного митця. Близькі, друзі та колеги проникливо й чуйно розповідали про цю дивовижно світлу Людину – Майстра, який залишається незабутнім.

---

Валерій Інютін народився 23 лютого1942 року в селі Добринка (нині це – Волгоградська область). Переїхав із мамою до Чернігова, котрий став для нього рідним. Тисячі талановитих фотознімків Валерія Петровича присвячені Придесенню! Тривалий час працював він і в газеті «Деснянська правда», де обдарований юнак став справжнім Майстром. Його чудові роботи бачила вся Україна, адже Інютін друкувався в провідних виданнях. Але із задоволенням публікували блискучі світлини чернігівського митця і найпопулярніші газети та журнали СРСР: «Правда», «Известия», «Огонёк», «Крестьянка» та інші, які виходили багатомільйонними накладами. Фотовиставки Валерія Інютіна з успіхом відбувалися і за кордоном: в Іспанії (де він здобув золоту медаль), Бельгії, Швейцарії…
Він був трудоголіком – міг навіть витратити кілька фотоплівок заради одного кадру. Зате його фотографії вражали, дивували, брали за душу, вони й нині, через десятки років, не забулися, залишилися в пам’яті багатьох людей, котрі щиро шанують неповторну творчість Валерія Інютіна, який ще за життя став легендою. На будинку в Чернігові, де жив видатний митець, встановлено меморіальну дошку. На вечорі пам’яті люди запропонували назвати одну з чернігівських вулиць на честь Валерія Інютіна. Власне, і його фотокартини мають стати окрасою музеїв Придесення.
У бібліотеці імені В. Короленка виступила дружина Валерія Петровича – Вероніка Петрівна, а з Києва приїхали його донька Леся та онучка Єва. До речі, школярка Єва – чудово співає, і вона вже стала лауреатом конкурсу вокалістів в Іспанії, у Барселоні! Валерій Інютін дуже любив дітей, постійно дарував їм гостинці, цікаво спілкувався з ними, як із дорослими. І діти щиро любили його, як свого справжнього друга, доброго порадника, котрий завжди зрозуміє, допоможе та розрадить, ніколи не залишить у біді!
Він був не просто фотожурналістом, а блискучим репортером, що міг відчути і зафіксувати вічність. Мав вражаючу творчу інтуїцію. Був водночас неординарним мислителем, оригінальним філософом та дуже проникливим психологом, тонким знавцем людських душ. Завжди вмів розговорити будь-якої співбесідника. Мав почуття власної гідності і, що б не трапилося, ніколи не принижувався, не лицемірив, спілкувався лише на рівних, хто б це не був – простий сільський дядько, прославлений генерал чи президент України.
На вечорі пам’яті цитували книгу Станіслава Реп’яха «Живе і житиме», присвячену Валерію Інютіну. Там – немало й веселих історій, адже Валерій Петрович цінував гумор і сам міг майстерно, дотепно пожартувати, у будь-якому товаристві одразу ж ставав душею компанії. Об’їздивши всі райони Чернігівщини, він мало не в кожному селі мав надійних друзів, до яких міг будь-якої миті заїхати в гості. Його шанували керівники сільгосппідприємств і хлібороби, робітники і вчителі, військові та медики, науковці і священики, космонавти та знамениті спортсмени… А колеги-журналісти просто любили його за талант, чесність, шляхетність, доброту, неймовірну життєрадісність. Бо ж ніколи не опускав руки, принципово відстоював свої переконання. Він був мужньою людиною і вмів говорити правду!
Тепло відгукувалися про Валерія Інютіна директор обласної наукової бібліотеки імені В. Коцюбинського Інна Аліференко та бібліотекар відділу мистецтв цього закладу Валентина Золотар, ветеран журналістики Лідія Кузьменко (яка працювала з Валерієм Петровичем у «Деснянській правді»), мистецтвознавець Віктор Величко, фотохудожник Олександр Тасиць, колишній редактор «Комсомольського гарту» Сергій Павленко (де також свого часу трудився Майстер), поет і журналіст Олександр Олійник…
Я теж працював разом із Валерієм Інютіним, і це були одні з найкращих років мого життя. Часто і з великою вдячністю згадую друга та колегу, якого вважаю своїм Учителем – у творчості та житті. І зараз уявляю його добрий, несуєтний, мудрий, проникливий погляд, із такою лагідною, підбадьорливою, суто інютінською, неповторною іскринкою: «Не журіться, все буде добре!». Таким він і залишиться в нашій пам’яті.
Нещодавно Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яку я очолюю, ухвалила рішення: фотохудожник і фотожурналіст Валерій Інютін посмертно нагороджений Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» – за видатну творчу діяльність.