Критика, рецензії
Любов без нашарувань часу й дочасності
Василь Калита | 30.01.17 21:50:06
Авґустин Юзеф ТІ. У любові немає страху / Пер. з пол. Т. Різун. – Львів: Свічадо, 2015. – 112 с.Любов – одна із фундаментальних християнських чеснот, плід Святого Духа, початок всього існуючого. Апостол і євангелист Йоан ототожнює її з Богом (1Йо.4:8; 4:16). Як і Всемогутній, любов – безмежна. Існують різні виміри її. Так, лексика грецької мови має декілька окремих слів для позначення різних видів любові: аґапе (божественна, жертвенна любов), сторґе (батьківська), філіа (дружня), ерос (між чоловіком і жінкою).
Сьогодні існує потреба знову нагадувати первісну суть любові. Як не дивно, інформаційне суспільство, хоч і дає нам знання з різних галузей, у багатьох базових понять затирає справжнє значення, і до людини воно доходить дещо у викривленій формі. Так є і з любов’ю. Охоплене духом споживацтва, матеріалізму та відносності, суспільство намагається і християнські чесноти трактувати в такий дочасний спосіб: як щось приземлене, примітивне, покликане для досягнення зиску. Воно пропонує їхній штучний замінник.
Ця невтішна, однак правдива, картина постає перед читачем майже з перших сторінок книги роздумів польського священика Юзефа Авґустина «У любові немає страху». Його тверда позиція у ставленні до любові та безкомпромісність щодо її викривленого сприйняття деякими західними ЗМІ є дуже доречною в наш час і в нашій країні на хвилі пошуку орієнтирів та сліпого захоплення так званими демократичними європейськими цінностями, які однак не є ні демократичними, ні європейськими, ні цінностями. Церква витіснена на марґінес суспільного життя, а цінності, які обстоювали Ісус Христос та Апостоли, замінені підробками. Як з тими ліками у недобросовісних аптеках: назва ніби залишилася, вигляд теж, а цілющого ефекту – нуль.
З усіх християнських цінностей о. Юзеф у своїй книжці робить акцент на любові, що й видно з назви. Він розвінчує справжню суть поверхової, корисливої, тілесної прив’язаності, диктованої ідеологами європарламентського партапарату, і поруч з тим намагається доступно пояснити, чим є любов для справжнього християнина.
Звісно, вповні любові охопити не можна. О. Юзеф і не намагається цього зробити. Він лише дає практичні поради на щодень, як цю любов плекати, розвивати, підтримувати, як скеровувати у потрібне русло супутні з нею відчуття жалю, покинутості, ревнощів. Багатий життєвий досвід автора дозволяє це вірогідно й невимушено робити.
О. Юзеф розглядає різні види любові: Божу, дружню, батьків до дітей і дітей до батьків, почуття закоханості, подружню. Він виділяє найхарактерніші риси кожного з цих почуттів, вчить, як відрізняти, наприклад, закоханість від справжнього кохання, вказує на роль розуму і серця на шляху до осягнення любові.
Думки, подані в книжці, вирізняються потіжною аргументаційною базою. Щоб довести якийсь із своїх поглядів на любов, о. Юзеф спирається не лише на авторитет Святого Письма, Отців Церкви чи життєвих прикладів Святих, а й на факти з повсякдення, на думки класиків світової літератури. Адже любов – тема, про яку чи не найчастіше пишуть. І багато авторів намагаються трактувати її в євангельському ключі.
Як патріот свого краю, о. Юзеф велику увагу приділяє поглядам польських мислителів: А. Міцкевича, Ц. Норвіда, А. Асника тощо. Не нехтує й іншими постатями світової літератури: Сократом, К. Воннеґутом, О. Солженіциним, Ф. Достоєвським, Й. Бродським, Р. М. Рільке, Г. Ґессе, Е. Вілар, які у своїх творах максимально наблизилися до істинного розуміння любові.
Цього наближення до пізнання любові прагне й о. Юзеф Авґустин, пишучи свою працю. Цього щиро бажає і нам, які візьмуть до рук книжку «У любові немає страху» і черпатимуть із неї цінні думки, намагаючись вдосконалюватись у любові. І нехай Бог просвітить розум та серця тих, які цього прагнуть, а книжка о. Юзефа Авґустина стане ще однією зерниною, яка впаде на ріллю їхніх душ, і дасть добрий плід християнської любові.