Суголосся споріднених душ на відстані часу
Ольга Антоник, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри книгознавства та комерційної діяльності Української академії друкарства | 14.06.16 16:32:52
На вшанування пам'яті відомого українського бібліографа Мирослава Бутрина
Дерево буття не часто тішить нас солодкими плодами, але до них, безумовно, можна віднести зустрічі та спілкування з цікавими й мудрими людьми, враження від яких не лише не стираються, а, навпаки, увиразнюються з часом у світлому серпанку спогадів…
Ми зустрілися з Мирославом Львовичем на кафедрі книгознавства та організації книжкової торгівлі, що була створена за наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР від 22 червня 1979 року та наказом по Українському поліграфічному інституту імені Івана Федорова від 4 липня 1979 року. Завідувачем кафедри було обрано проректора із заочного і вечірнього навчання, доцента, кандидата філологічних наук Дмитра Даниловича Куська, відомого педагога і досвідченого адміністратора. Він доклав чимало зусиль та дипломатичного хисту для формування кафедри, її кадрового і науково-дослідницького потенціалу.
Суттєву організаційно-методичну допомогу у становленні нової, актуалізованої суспільними та державними потребами, спеціальності надавав доцент, кандидат філологічних наук Микола Васильович Старовойт. Він творчо переймав закордонний досвід, узгоджував навчальні плани, дбав про належне кадрове й матеріально-технічне забезпечення кафедри. Отже, відкриттям 1977 року спеціальності 1727 «Кни¬гознавство та організація книжкової торгівлі», а згодом і випускової кафедри, в УПІ ім. Івана Федорова логічно завершився цілісний цикл формування фахівців для книжкової справи, що було частиною державної та національної ідеології щодо книги і книжкової справи загалом. І навіть якщо тодішню ідеологію загалом розглядати з позицій тоталітарного адміністрування і обмеження демократичних свобод, маємо розуміти, що вона передбачала підтримку інформаційної політики, книговидання і книгорозповсюдження як важливих складових суспільного розвитку в усіх сферах буття, передусім культури, освіти і науки. Відтоді галузь почала отримувати активну кадрову під¬тримку, спеціальність набула значущого статусу і розголосу; сюди вступали абітурієнти з високим рівнем загальноосвітніх знань з усього СРСР, і не тільки…
Стартовий навчальний план, що без суттєвих змін проіснував до середини 1990-х років, був розрахований на 4 роки навчання (згодом, уже в ринкових умовах періоду Незалежності, він був пролонгований до повноцінних п’яти років підготовки спеціаліста). Основу фахової підготовки складали дисципліни організаційно-економічного і книгознавчо-асортиментного циклів, серед яких вагоме місце відводилось дисциплінам бібліографічного спрямування. Для їхнього забезпечення і був запрошений Мирослав Бутрин — вже відомий у той час бібліограф, завідувач відділу бібліографії наукової бібліотеки Львівського державного університету імені Івана Франка, що паралельно викладав студентам філологічного факультету основи бібліографії та бібліогра¬фо-знавства. Мене особисто як молодшу колегу завжди захоплювало, що вчителем Мирослава Львовича був Федір Пилипович Максименко — знаний український книгознавець і бібліограф. Саме йому належить визначення «книгознавства», зафіксоване 1961 року у першому виданні Української радянської енциклопедії (т. 6, с. 504). В умовах так званого другого народження книгознавства Ф. Максименко, інтегруючи погляди українських вчених, подає його «широке» і «вузьке» тлумачення: у широкому розумінні — це наука, що охоплює загальні питання теорії й історії книги, вивчає її як предмет і пам’ятку матеріальної культури людства, як засіб соціального спілкування; у вузькому — це комплекс окремих галузей знань, предметом яких є книга у різні моменти її створення. В цьому сенсі книгознавство є збірним поняттям, що охоплює історію, економіку й статистику книги та галузі знань, пов’язані з її виробництвом, розповсюдженням, описом, аналізом та використанням.
Ця знакова співпраця М. Бутрина і Ф. Максименка спричинилася до появи бібліографічних покажчиків, укладених у співавторстві, а зго¬дом — до низки публікацій і бібліографічного покажчика Мирослава Бут¬рина про свого вчителя і колегу. Думаю, що вона дає підстави вважати Мирослава Львовича не тільки провідним українським бібліографом, але й книгознавцем широкого профілю.
А тепер — далі, до «даленіючих витоків» (М. Старовойт). Той визначальний у моїй фаховій біографії 1979 рік став роком входження, чи, емоційніше, — посвячення у книгознавство і педагогічну працю. У буквальному сенсі вчорашня випускниця УПІ ім. Івана Федорова за спеціальністю «Журналістика», кваліфікація — «редактор науково-технічної інформації і рекламної літератури» Ольга Галька була скерована на посаду асистента новоствореної кафедри книгознавства та організації книжкової торгівлі і з головою поринула у фонди львівських книгозбірень для підготовки лекцій одразу з трьох дисциплін («Навчально-педагогічна книга», «Природничо-наукова і технічна книга», «Сільськогосподарська книга»). Паралельно із засвоєнням величезної кількості поточного фактографічного матеріалу доводилось вникати у методологічні засади та методичні особливості читання книгознавчих дисциплін, а для їхньої логічної побудови і системного бачення бракувало історичних відомостей. Ще й тепер подекуди знаходжу вцілілі від щорічних генеральних чисток густо списані аркуші — матеріали до підготовки перших лекцій, які з кожним роком «обростали» додатковими відомостями, насичувались цікавими непересічними прикладами та деталями — хотілося, щоб студентам, на той час особливо допитливим, було, як і мені, цікаво, щоб дисципліни були живими, органічно вплетеними у живий процес книготворення та книгорозповсюдження… Паралельно визрівали й наукові зацікавлення, і до ціле¬спрямованих пошуків мене спонукав насамперед Мирослав Львович.
На початковому етапі існування кафедра розміщувалась у підвальному приміщенні на вул. Підвальній. Було холодно, сиро, бракувало місця, але атмосфера панувала творча й інтелігентна; нам, молодим (передусім маю на увазі себе й Світлану Дайновську, що після закінчення Торговельно-економічного інституту читала економічні дисципліни) було чого й у кого вчитися.
Кадрове поповнення кафедри в особі М. Л. Бутрина стало для мене особливою подією. Він виявився моїм земляком, бо народився і розпочав свій освітній шлях на тернопільській землі; мені були ментально близькі його родинні спогади; мене приваблювали його життєві та професійні історії, а фрагменти спогадів про спілкування з різними людьми навчали мудрості, виваженості, поваги… Напевно, з часом ми всі піддаємося спокусі ідеалізувати свої стосунки з близькими по духу людьми, але це закономірно, бо велике краще бачиться на відстані, коли ти збагачений досвідом, а життєві цінності викристалізовуються і стають моральними пріоритетами. Саме в цьому аксіологічному контексті мої спогади про земляка, наставника, мудрого і передбачливого колегу з часом теплішають, набирають сили та барв паралельно із зростаючим почуттям вдячності за все, особливо — за підтримку наукового зростання.
Цілком розуміючи непрості обставини мого входження у навчально-педагогічну та наукову сфери діяльності, Мирослав Львович зворушливо й ненав’язливо взявся бути моїм «гідом» в інформаційних пошуках, щоразу обдаровуючи новими бібліографічними карточками, де скупо й точно, за правилами, були описані цінні та потрібні джерела. Робив це звично, по-діловому, щоразу повторював: «мені не важко вам допомагати, я ж і так постійно працюю в бібліотеці, а при нагоді і вам щось надибаю». Ці карточки були особливим виявом прихильності «по-бутринівськи», бо уособлювали його бібліографічний почерк, були інформаційним приводом для професійного спілкування, а часом і для дискусій. Паралельно з навчальною та методичною роботою він безперервно виловлював у неосяжному інформаційному просторі потрібні й корисні відомості, акуратно і педантично записував їх на біб-ліографічних карточках, що не раз ставали у нагоді колегам, студентам і йому самому для підготовки доповідей, лекцій, статей, навчальних і бібліографічних посібників. Він завжди був готовий порадити, розрадити, потішити цікавими історіями й дотепними анекдотами, які міг розповідати годинами…
Зрештою, Мирослав Львович дарував не лише карточки, але й книжки… Процес капітального ремонту у квартирі, що розміщувалася на вул. М. Удалого, був пов’язаний з упорядкуванням унікальної домашньої книгозбірні, що була предметом особливих гордощів і незмінною темою у розмовах з колегами. Упорядкування супроводжувалось вивільненням (як це знайомо книголюбам!) багатьох книжок, які він пропонував друзям та колегам. Щиро дарував і примірники вла¬сних книг з відповідними побажаннями, — вони нагадують мені про невтомну працю і добре серце вченого, педагога, людини…
Особливі слова вдячності родині Мирослава Львовича Бутрина, з якою кафедра підтримувала теплі, дружні стосунки.
Через негаразди зі здоров’ям наприкінці 90-х років Мирослав Львович був змушений залишити викладацьку працю, а 29 травня 2000 р. його не стало… Було гірко, прикро, невимовно сумно, але не безнадійно, бо з нами залишилась його творча спадщина і світлі спогади.
Народжений навесні, Мирослав Львович любив тепло, сонце, людей і, попри всі життєві незгоди і негаразди, був доброю, чуйною людиною, високоосвіченим статечним галичанином, мудрим порадником, інтелігентним і виваженим співрозмовником, вирозумілим колегою, неперевершеним бібліографом, книгознавцем, бібліофілом, чудовим сім’янином, люблячим чоловіком, батьком і дідусем.
Низький уклін йому, шана і Вічна пам’ять!