Статті, блоги > Книготоргівля
Дослідження в книжковій справі – ліквідувати суперечність…
О. Антоник, доцент, кфн, зав. кафедри Книгознавства і комерційної діяльності Української академії друкарства, А. Судин, доцент кафедри | 25.11.10 11:37:42
У книжковій галузі більшість знають, розуміють, і навіть деколи вимагають, що повинні бути системні статистичні, соціологічні дослідження. Всі усвідомлюють, що потрібна інформація, яка частково може лежати на поверхні, викладена державними органами статистики, а частково повинна бути опрацьована, досліджена й інтерпретована.Але хто повинен займатися тими нагромадженнями, дослідженнями, опрацюваннями, інтерпретаціями? Адже цілком очевидно, що це тільки на перший погляд так просто – дайте нам інформацію по ринок і ми зрушимо все з місця...
Видавці потребують інформації, але її видобуванням і обробкою наразі займаються або громадські організації (на зразок фундацій “Відродження”), або ж науково-дослідні заклади (інколи на власний розсуд, або ж на невеликі бюджетні кошти, наприклад, на кафедрі Книгознавства і комерційної діяльності УАД), або бібліотеки із завданнями науково-дослідницької діяльності (наприклад, бібліотека ім. Вернадського). Іншими словами, наразі ринковими (або потрібними ринку) дослідженнями займаються ті, хто, як не парадоксально, розуміє в першу чергу не ринкове, а соціальне значення книги. Ті, кому легше домовитися з державою або з гуманітарними фондами про корисні для держави, суспільства і книжкового бізнесу дії (звичайно, якщо зуміють довести ту корисність, і держава чи фонд погодяться дати на то гроші.)
Без сумніву, у книжковій галузі дослідження ринку, знання ринку далеко не обмежуються знанням про товарообіг і обіг коштів. Навіть якщо домогтися від держави зробити цю статистику обов’язковою (виділити у статистичній звітності видавничу підприємницьку діяльність як окрему, книготорговельну як окрему, а це, звичайно, дуже потрібно), все одно це дасть тільки частку знань.*
Бо обсяг інформації, яка може цікавити всіх видавців незалежно від їх спеціалізації, набагато більший, ніж той, про який ми говоримо зараз, хоча нині видавцям видається, що і цього було б достатньо, щоб собі уявити, як і що видавати надалі, щоб виживати і розвиватися. Нам із науково-дослідного закладу, тобто частково збоку в погляді на галузь, очевидно, що як тільки ввести в державній статистиці одні відомості, як обов’язкові, то тут же зросте потреба в інших, не менш важливих.
Наприклад, структура користування засобами інформації в країні і місце в ній книги, структура вільного часу населення і його використання, шляхи циркулювання інформації, переважаючі зацікавлення населення, структура сімейного бюджету і місце в ній витрат на засоби інформування і в тому числі книгу, структура розподілу інтересів у читанні серед різних груп населення, структура розподілу інтересів у залежності від забезпеченості, динаміка розвитку читання і купування книжки у зв’язку з віковими і професійними змінами, динаміка купування книги в географічному плані і в сезонному тощо... Та й навіть щодо структури книготоргівлі – адже тут багато значать не тільки загальні показники в коштах чи територіально – де, скільки і чого більше продають, але і структура щодо вікових категорій, категорій зайнятості, забезпеченості, бажань і можливостей поповнювати домашні бібліотеки тощо...
З іншого боку ясно (державним чиновникам особливо) – така інформація найбільше цікавить бізнесменів у галузі книговидання і книготоргівлі, а отже хай собі нею і займаються, хай досліджують самі свій ринок. Це їх проблеми, як і де розповсюджувати свій товар, як його просувати, тобто кому вигідно мати ту інформацію, той нехай і думає, як і де її роздобути.
Без сумніву, дуже важко тим чиновникам пояснити, що, висловлюючись мовою маркетингу, – частина питань нагромадження інформації, без якого неможливо активно розвивати бізнес, лежить у межах так званого макросередовища, до якого належить і держава, як інституція, і що для одних галузей промисловості, економіки, одних учасників бізнесу вона робить якісь зусилля для координації їх діяльності, формує статистику, від якої можна відштовхуватися у плануванні діяльності, а для інших – нічого, навіть якщо є така структура, яка прирівняна до міністерства (маємо на увазі Держкомтелерадіо) і навіть якщо галузь “в умі” може бути визнана і як державотворча і як галузь національної безпеки.
Звичайно ж, є і мікросередовище, і там справді все залежить від самих учасників бізнесу, від самої галузі, від налагодження циркулювання інформації в ній самій, і те циркулювання галузь сама і повинна підтримувати.
У нас в академії друкарства є досвід і самостійно ініційованих досліджень, і досліджень спільно з видавцями, і з державою. Тому ми можемо сміливо говорити про певні формуючі ознаки такої співпраці.
Наприклад, на нашу думку, нинішні українські видавці ні коштами, ні психологічно не готові співпрацювати з науковцями. Держава ж ускладнена в тій співпраці структура. Саме рішення про надання коштів на те чи інше дослідження – вже ускладнене (до речі, тут потрібно доводити чиновникам у міністерствах не корисність досліджень і статистичного моніторингу видавцям, чи книготорговцям, а “державі”, хоча цілком ясно, що якщо допоможеш книжковій справі, то допоможеш і державі), а що вже казати про подальше виділення коштів і їх освоєння. Кожен, хто з тим мав справу знає, наскільки то марудна, негнучка і просто калічна процедура. Існує чимало прикладів, коли науковці просто махали на то рукою і казали, що чергового разу зв’язуватися із державою не збираються і держбюджетних грошей не потребують.
З іншого боку, є наче б то вихід – госпдоговірні домовленості... із тими ж видавництвами. Були у нас такі, і ми охоче бралися за них, бо маємо відповідний потенціал. Однак були і уроком: “коштів так мало, що ми вам нічого не можемо дати...” Брак коштів у видавництв і на ринкові дослідження, і на промоцію книги завжди був і, мабуть, буде ще довго гострою проблемою. Доводилося з тими замовними роботами викручуватися – залучати до роботи студентів, на основі досліджень, якими керували викладачі і науковці, як підсумок захищалися дипломні роботи тощо.
Загалом нам зрозуміло, це теж добре, за кордоном не раз бачили саме такі дипломні, націлені на вирішення практичних завдань підприємств. До того ж і для підготовки кадрів важливо. Але ж, по-перше, видавці повинні давати такі теми і довіряти тим дослідження, а по-друге, якщо подивитися на галузь в цілому, то з такого погляду все буде виглядати дуже несистемно. Для одного видавництва користь, для іншого... там і не замислюються, що можна дати на розв’язок певні завдання науковцям. І дослідження ж можуть і повинні бути масштабнішими.
Наприклад, позаминулого року ми почали, а цього року продовжили (причому цілком на власній ініціативі, без жодної додаткової оплати чи замовлень, але за підтримки міського управління освіти) вивчення читання серед дітей середніх шкіл, ми висвітлювали результати досліджень на одному з Форумів видавців у Львові. Тоді ми хотіли побачити, що і як читають діти четвертих і восьмих класів, а цього року спробували охопити всіх учнів. Одна із тенденцій, які ми виявили, свідчила, що якщо в молодших класах діти ще читають досить активно, то в старших читання відходить на задній план. Читання скорочується (в кращому випадку) до інтернетного і обов’язкового щодо навчання (тобто учні шукають щось корисне для відповіді на уроках). Престиж читання і книжки знижується. Хоча для будь-кого із фахівців очевидно, що інтернет, хоча і наче б то вважається засобом інформування, однак реально – це сурогатне інформування, і з книжкою, звичайно, бути порівняне не може, хоча у дітей формується саме деколи таке ставлення, бо на перший погляд в інтернеті все є. Сурогат міняє чистий засіб інформування і навчання. Швидка їжа, швидке читання...
Разом з тим ми оглянули інші дослідження минулих років і помітили, що досліджень читання серед молоді, тої яка закінчила навчання в школі останнім часом не було взагалі. А це ж та активна частина суспільства, яка буде складати основну кількість покупців книги найближчим часом. Гіпотеза була така – читання після закінчення школи скорочується, відтак зростає користування іншими джерелами інформації, а книга відходить на другий план. Відтак чого скаржитися, що мало книгарень в Україні, якщо просто кількість читачів і покупців у країні різко знизилася. Бізнес зазвичай розвивається там, де в ньому є потреба. А отже, можливо, більше потрібна програма стимулювання потреби і тоді почнуть з’являтися книгарні, які будуть знати, що замовляти і продавати? Тому потрібна активізації пропагування читання, причому починати треба саме з молоді, яка, вступаючи в активне життя, буде формувати свої особисті потреби, виходячи із вихованого, стане або не стане покупцем книги... Саме тому ми спробували сформулювати проблему перед державою і розпочати нехай і не таке велике, але розраховане на достатньо точні результати, дослідження, яке дасть змогу в результаті сформувати для держави програми пропагування читання і формування активних споживачів книги. Зрозуміло, що така програма має бути корисною всім видавцям і книготорговцям, з якими ми власне як галузевий заклад освіти – заодно.
Методом особистих інтерв’ю було опитано на вулицях міста 1774 респонденти віком 16-27 років з приводу розподілу вільного часу і місця в ньому читання книжок, ставлення до різних джерел отримання інформації, обміну інформацією між молодими людьми про книгу і про впливи різних соціальних груп на формування інтересу до читання, частоти застосування книги в житті і її престижності, наявності домашніх бібліотек, особистих оцінок власного читання, щодо авторів, яких пам’ятають молоді люди, а також зроблена перша спроба оцінити пов’язаність кількості читання із особливостями навчання чи професії.
Разом з тим було продовжено в рамках проведення річних конкурсів творів про книгу серед школярів львівських шкіл, які кафедра здійснює разом із міським департаментом освіти, вивчення читацьких інтересів і динаміки читання серед учнів середніх шкіл (окремо серед молодших класів середньої школи і старших). Окрім того, було здійснено опитування батьків з приводу їхньої оцінки читачівських інтересів серед школярів і впливу на читання тої чи іншої соціальної інституції. Ще частина анкет іншого спрямування була зібрана серед бібліотекарів міста Львова, де була здійснена спроба оцінити динаміку змін за минулі роки в читанні книги школярами. Відтак нагромаджено певний досвід, який, без сумніву, є потенційним початком досліджень, які повинні бути здійснювані регулярно і за більшими обсягами. Причому такі результати досліджень повинні постійно бути публікованими професійними виданнями, яких у нас в Україні одиниці.
До того ж це не лише наші уявлення, але і зарубіжний досвід показує, що цілком можна ввести в симбіоз всі ті частинки потрібного нам конгломерату – держава, книжковий ринок, дослідники. Очевидно, що видавництва можуть досліджувати найбільше свою частку ринку – наявність товару, асортимент, ціни, конкурентів, свій сегмент читачів (якщо він достатньо доступний), книгарні можуть досліджувати темпи і обсяги продажу книжок, своїх покупців... Хоча і зараз вони переважно досліджень не здійснюють, і всі маркетингові дії роблять на око, не опираючись на жодні конкретні факти планового дослідження.
У країнах, де нема таких структур, як наш Держкомтелерадіо, координацією всіх подібних зусиль займаються спілки, фонди, доброчинні спеціалізовані організації зі сприяння розвитку читання. Не так давно на сайті Держкомтелерадіо було опубліковано Концепцію Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2008-2012 роки. Хоча навряд чи можна сподіватися тут якихось реальних кроків, скоріше на чергове розпорошення бюджетних коштів. Ліпше б уже нарешті було ініційовано таки ті зміни, як спрямовані були б на прирівняння реклами книги до соціальної реклами. Популяризація читання, мабуть, дала б набагато більше користі боротьбі з наркотиками, аніж ті недавні депресивні чорно-білі плакати, з якими боролися в Києві.
Наприклад, у Німеччині щорічне видання досить об’ємних статистичних відомостей, про які тут вище ішла мова, дуже детальний і повний готує Асоціація книготорговців і видавців (так зване біржове об’єднання, як вони себе віддавна називають). Звичайно ж, досліджує не Асоціація, а відповідні інстанції, які організовує, залучає до роботи асоціація. У тому числі не лише галузеві кошти, зібрані докупи від видавців і торговців, але і певною мірою від держави, в якій активно лобіюються інтереси (знову ж таки спільно, а не поодинці) суб’єктів видавничої діяльності. Залучаються також і спонсори, зацікавлені у просуванні власного іміджу, сприяючи програмам пропагування книжки.
Власне, пафос нашого виступу зводиться до того, що дослідженнями повинні займатися фахівці, і вони є. Державу у вигляді відповідальних за то інституцій до того треба теж стимулювати, однак це можливе лише у випадку спільних зусиль видавців і книготорговців. Врешті-решт галузі потрібне нормальне професійне видання для спілкування, публікації інформації, без надлишку реклами, зате з постійною інформацією дослідницького характеру, критичними і проблемними матеріалами без зайвої політизації, рейтингами видавництв, книгарень і списками бестселерів. Якоюсь мірою трошки рятує ситуацію сайт, яким зараз досить активно користуються видавці, однак і він не може задовольнити такого способу поширення інформації, який має відповідну систематизацію, подання матеріалів, постійність зберігання.
Можливо, ми в академії друкарства якось все ж переламаємо хід подій і таки відкриємо таке нове видання. А також і будемо продовжувати дослідження, а всіх зацікавлених закликаємо до співпраці. Україні потрібні і дослідження в галузі ринку, і скоординована пропаганда книги і читання. Давайте співпрацювати!
– Примітка:* до речі, у нас у державі ми так часто говоримо, що книга для держави стратегічний товар, а її навіть просто як окремий не подібний на інший товар (хоча б соціально значущий) ні в яких переліках не виділено, більше того і надалі досі існують у суспільстві дві наче антагоністичні і взаємно неприпустимі позиції в оцінці книги – в одному випадку книга товар і предмет бізнесу, а в іншому – ні, і розцінюється то як об’єкт мистецтва, то культури взагалі, то ще ширше як соціально вагомий об’єкт впливу на розвиток суспільства, хоча давно вже пора узгодити ці два поняття і для полегшення життя видавцям, і для обґрунтованої розмови з державою. Ми вже не раз пробували розмістити публікації до цієї теми, однак свого часу жодне із періодичних (близьких до нашої галузі видань) не бралося це питання обговорити. Знову ж таки підтримуючи лише одну думку – або або... Ніби золота середина тут неможлива. Частково суперечності, збудовані на такому протиставленні, стимулюють загальну непевність у тому, як стимулювати ринок книги і де видавці, і де держава відповідають за стан справ і активізації читання, і у кількості виданих і реалізованих книжок, які можуть здійснювати позитивний вплив на розвиток суспільства і держави