Статті, блоги > Видавнича справа

ІСТОРІЯ ВИДАННЯ ОДНОГО БЕСТСЕЛЕРА: СПІВПРАЦЯ АВТОРА, ЛІТЕРАТУРНОГО АГЕНТА І ВИДАВЦЯ (на матеріалі роману Джона Фаулза «Колекціонер»)

Оксана Левицька, канд. філол. наук., доцент кафедри книгознавства та комерційної діяльності Української академії друкарства | 24.11.15 16:06:17

Висвітлено особливості співпраці автора, літературного агента і видавця на прикладі видання роману Джона Фаулза «Колекціонер». Тема приурочена до 50-річчя виходу у світ дебютного роману письменника, який став бестселером у багатьох країнах світу, а сьогодні є також об’єктом наукових студій.
За щоденниками Дж. Фаулза досліджено історію співпраці автора із літературним агентом Дж. Кінросом, директором видавництва «Кейп» Т. Мешлером та фільммейкерами США. На прикладі спільної роботи автора, літературного агента та директора видавництва проаналізовано приклад вдалої співпраці, з’ясовано роль і значення кожного із учасників процесу.

---

2013 року виповнилося 50 років від часу виходу у світ першого роману англійського письменника Джона Фаулза «Колекціонер» (1963). Півстолітня історія цього роману засвідчила чималий успіх твору, численні перевидання, переклади, адаптації, наслідування тощо. Саме комерційний успіх видання першого роману надав змогу авторові присвятити увесь час лише літературній творчості, адже сприяв ще й матеріальному забезпеченню.
Досліджуючи щоденникові записи Джона Фаулза, можемо детально простежити усі етапи праці автора над створенням тексту та підготовкою його до видання, перші відгуки та рецензії тощо. У щоденникових записах письменник зафіксував найважливіші деталі, пов’язані із підготовкою і виданням роману, долучає тексти листів, документів чи телеграм до приватної історії. Такі детальні свідчення історії видання роману цікаві з кількох поглядів: передусім щодо вивчення досвіду співпраці автора та літературного агента у Великій Британії півстоліття тому, а також актуалізації цієї проблеми в сучасному видавничому процесі, адже лише поодинокі публікації в Україні порушують тему інституту літературних агентів (див.: [1; 2; 5]). Тоді як західний, зокрема англомовний книжковий ринок, має добре структурований упродовж двох століть інститут літературних агентів із розлогою мережею агенцій, асоціацій, налагодженими правилами співпраці, широким асортиментом друкованої продукції, виробленими алгоритмами співпраці тощо. Стаття має на меті ознайомити із особливостями співпраці автора та літературних агентів безпосередньо на прикладі одного із найуспішніших дебютних романів — роману Джона Фаулза «Колекціонер» за матеріалами приватних записів автора та ділового й приватного листування із видавцями.
Як засвідчують щоденникові записи, роботу над романом «Колекціонер» Фаулз розпочав наприкінці листопада 1960 року, а на початку травня 1962 року дружина віднесла рукопис в літературну агенцію «Ентоні шейл» (Anthony Sheil) агенту і директору Джеймсу Кінросу за рекомендацією друкарки, яка здійснювала набір тексту на друкарській машинці. Вже за 11 днів автор отримав відповідь від літературного агента. У першому листі, загалом хвалебному, Джеймс Кінрос пропонував автору дещо переробити роман у «перехресно-монтажній формі» і навіть більше — переформувати другу частину в оновлену першу [4, с. 664]. Про першу зустріч із Кінросом Фаулз пише буквально як про сеанс психотерапії, називаючи літературного агента «лібералом-важковиком», не розуміючи, що ховається за його хвалебними текстами: проникливість чи порожня балаканина [4, с. 665].
21 травня у листі до Фаулза агент повідомляв, що надсилає книгу до видавництва «Кейп» під псевдонімом Річард Віттон (дівочі прізвища дружини та матері автора). У цьому ж листі Кінрос просив надіслати ще один примірник рукопису, сподіваючись на пропозиції щодо екранізації, а також висловив сподівання щодо наступного роману Фаулза. За 2 місяці (на початку липня) автор отримав листа від агенції із умовами, на яких видавництво «Кейп» купує «Колекціонера» (зокрема йшлося про фінансові умови, за якими авторський гонорар становить 150 фунтів авансу та авторські нарахування від продажу (10 % від тиражу 3,5 тис. прим.; 12,5 % від тиражу 3,5–7 тис. прим.; 15 % від тиражу 7–15 тис. прим.). Враховуючи те, що видавці побоювалися, чи закуплять книгу бібліотеки, Фаулзу довелося поступитися 10 ма відсотками із можливого продажу на інсценізацію чи екранізацію, що він вважав справедливим, оскільки це гарантувало максимальну рекламу книги [4, с. 670–671]. Дж. Кінрос писав, що зазвичай вони не схвалюють таких дій збоку видавництв, проте в ті роки художня література переживала ненайкращі часи, а отже, екранізація привернула б увагу до роману. Літературний агент погодився на такі умови, адже вважав, що для Фаулза вигідно бути автором, який видається в «Кейп», пояснюючи це тим, що у видавництві представлений екстраординарний підбір авторів, а стати із першої спроби автором «Кейпу» є неабияким досягненням письменника-початківця. І справді, в репертуарі видавництва «Джонатан Кейп» вже тоді були наявні видання творів дуже несхожих між собою авторів: Джеймса Джойса, Девіда Герберта Лоуренса, Ернеста Гемінґвея, Яна Флемінга та інших, а саме видавництво після зміни керівництва у 1960 х років розгорнуло свою діяльність і досягло неабиякого успіху на книжковому ринку Великої Британії. На сьогодні видавництво може пишатися ще й виданнями Джона Фаулза, Курта Воннегута, Салмана Рушді, Джуліана Барнса, Чака Паланіка та багатьох інших.
Цікаво, що на початку своєї співпраці із видавцями згодом всесвітньо відомий автор, якого неодноразово номінували на Нобелівську премію з літератури, мало вірив в успіх свого роману. У щоденнику він пише: «в мене не було віри в літературні агенції і видавничий світ» [4, с. 671]. Щоденникові записи Фаулза засвідчують кризові роки у виданні художньої літератури в Англії та на Заході, що пов’язано зі стрімким розвитком кіномистецтва, а отже, значним зниженням зацікавлення художньою літературою. Такі думки висловлює і сам автор, і літературний агент, і видавці. Директор видавництва «Кейп» Том Мешлер запевняв Фаулза, що не варто автору чекати більшого від літературних агентів, ніж «забезпечення стартового майданчика» для першої книги, запевняв, що книгу варто видати у США, бо саме там у неї є шанс бути екранізованою і поставленою на сцені. Загальну ситуацію щодо видання роману він бачив загалом песимістично, вважаючи, що наклад 1,5 тис. прим. для першого роману «дуже добрий тираж в наш час» [4, с. 671]. Для порівняння читаємо статистику продажів виданих тоді популярних романів: розрекламовані романи Малкольма Лаурі за місяць продано 1,8 тис. прим., а романи Айріс Мердок, видані накладом близько 10 тис. прим., на думку Т. Мешлера, потрапили до списку бестселерів «лише тому, що авторка провінціальна романістка: її твори нескладно зрозуміти і її романи непогано дивляться на кавовому столику» [4, с. 671–672]. Після першої зустрічі із видавцем Джон Фаулз записав: «Як і з усіма цими людьми з видавничого світу, з Мешлером я почував себе і дурнем, і мудрецем. Відчуваю, що все, що йому справді потрібно, — міцне, вилощене видання, яке буде добре продаватися, стане модним. Добрий, передбачливий знавець того, що куплять сьогодні; але мені, вочевидь, не вдасться вмовити його видати те, що читатимуть у 2062 році» [4, с. 672]. Натомість письменник вірив у свою книгу і дбав не лише про її сьогочасний читацький успіх.
Вивчаючи подробиці співпраці автора із видавцями, зафіксовані у щоденнику, зауважимо, що автор неодноразово вносив зміни до тексту, уважно стежив за підготовкою видання, погоджував кожне виправлення, наполягав на певних пунктуаційних особливостях, які властиві мовленню його персонажів, тощо. Промовистими є враження автора від редакційно-видавничої підготовки книги, описані у щоденнику від 16 жовтня 1962 року: «Обкладинку малює Чоппінг, який зробив собі ім’я на книгах Флемінга (про Джеймса Бонда); він гіперреаліст, поверховість та аляповатість його манери мене дратують. Подивився також видавничу анотацію: жах, тебе ніби роздягають на людях» [4, с. 701]. Згодом автор уточнив, що неправильно зрозумів Тома Мешлера, який мав на увазі «як Чоппінг», а обкладинку малював Том Адамс, про що автор зазначив: «Вочевидь, Адамс не шанувальник Чоппінґа і хотів зробити обкладинку в стилі trompe-l’oeil, щоб продемонструвати, що здатен створювати ілюзії навіть краще за Чоппінґа. Що й здійснив. Блідо-жовта хмара, іржавий ключ, пасмо темного волосся (причому кожна волосина промальована окремо) на тлі коркового дерева. Видавництво в захопленні від його роботи. Я теж» [4, с. 705] (доповнимо, що центральним візуальним образом обкладинки першого видання є метелик).
Постійних змін також зазнавала видавнича угода. Зокрема, за час підготовки роману до друку його наклад погоджували спершу в 1,5 тис. прим., за півроку ця цифра зросла до 3-х, потім до 5-ти і т.д., відповідно змінювалися і суми гонорарів автора та літературного агента. У процесі підготовки книги відбувся конфлікт між Томом Мешлером і Джеймсом Кінросом. Мешлер мав намір продати книгу видавництву «Саймон енд Шустер» (Simon & Schuster) (вони запропонували 3,5 тис. дол.) одночасно відіслали рукопис в американське видавництво «Литтл, Браун» (Little, Brown and Co) (щоб переконатися, чи ті не дадуть більшої суми), пропонували також представнику кінокомпанії «Брітіш лайон» (British Lion). У лютому «Литл, Браун» запропонувало видати у США перший тираж у 20 тис., який є одним із найбільших накладів для дебютного роману в той час.
Наприкінці жовтня автор отримав листа від Джеймса Кінроса щодо його нового твору «Подорож до Афін». Відгук був критичним, літературний агент побачив у тексті при всій літературній майстерності слабо виписану основну лінію, вважав, що після виходу з друку «Колекціонера» цей твір лише зашкодить репутації автора. На думку літературного агента, рішення опублікувати цей твір може обернутися катастрофою для автора. Джеймс Кінрос навіть передбачив реакцію Фаулза на такий різкий лист і повернення рукопису, але, маючи великий досвід, вкотре застеріг не публікувати твір навіть під псевдонімом. До цієї поради автор дослухався, хоча з літературного погляду Фаулз сумнівався в літературному смаку свого агента, ознайомившись із його художньою творчістю: «Читаю його ірландський роман („Острів святих”). Поганий до неймовірного: пронизаний штампами, граматичними й пунктуаційними огріхами, наповнений бутафорськими пиятиками і бутафорським сексом. І яке право він має судити мене?» [4, с. 709].
Сигнальний примірник видання «Колекціонера» з’явився в листопаді 1962 року під іменем Джон Фаулз (автор відмовився від псевдоніму вже у червні 1962). Тоді ж з’явилася перша реклама: повідомлення в «Букселлері». У середині грудня автор отримав пропозицію від агента Арчі Оґдена (партнера Кінроса) про можливість екранізації, а відповідно привабливою можливістю заробити 15 тис. фунтів. Права на екранізацію викупили Джон Кон і Джад Кініберґ, американські сценаристи і продюсери, які мали в Лондоні кінокомпанію «Блайзер філмз» (Blazer Films). Але перемовини щодо змін у сюжеті (сценаристи вимагали, щоб головна героїня не померла) привели в глухий кут.
У січні 1963 року іще одне видавництво «Пан букс» (Pan Books) купило «Колекціонера» за 3,5 тис. фунтів — «це рекордний гонорар в Англії для дебютного роману», — пише автор. Фаулзу належало лише 45 % від суми — чим, на думку Фаулза, Мешлер здивував навіть Кінроса; Мешлер також запропонував авторові стати його агентом у США, причому лише за 10 % (замість традиційних для цієї країни 20-ти %) комісійних.
Видавці подбали і про добру передпродажну рекламу: вже в березні були анонси про травневу публікацію — з інтригуючими заголовками, анотаціями, навіть зазначенням ціни; фрагменти тексту друкували на сторінках «Санді Таймс». Тоді ж було продано права на видання роману у Франції та Італії (за 400 і 600 фунтів відповідно (як зауважує Фаулз більшість письменників заробляють у рік менше 500 фунтів)), а видавництво «Кейп» розпочало підготовку другого видання в м’якій оправі. Як наслідок — після виходу з друку у квітні 1963 року роман посів лідерські місця у списку бестселерів у Великій Британії та США (зокрема, 3-тє місце у списку бестселерів журналу «Тайм»). Внаслідок рекламної кампанії «Колекціонера» у США, куди Фаулз полетів у вересні, з’явилися роздуми про американську видавничу страву, журналістику у порівнянні з англійською, думки про рекламних агентів тощо. Згодом автор міг оцінити переваги публікації у США з економічного погляду, що не влаштовувало британських видавців, адже, як зауважує Фаулз, «зачепили патріотичну нотку. Англійські автори нібито зобов’язані віддавати всі “імперські” права англійським видавцям. При цьому вперта економічна істина (а вона полягає в тому, що гонорар за продаж лише канадських прав на “Колекціонера”, що придбало видавництво “Літл, Браун”, перевищує усе, що готові заплатити в “Кейп”…» [4, с. 803].
Одночасно із підготовкою до друку книгу показували відомому чеському режисерові Карелу Рейшу та надіслали рукопис до кінокомпанії «ХХ століття — Фокс» (20th Century Fox Film). Таке рішення видавців можна легко пояснити, адже екранізація — це додаткова реклама книги, а отже, і додатковий прибуток видавцям та літературному агентові. Ще за півроку до виходу книги кіностудія «Коламбіа пікчерз» (Columbia Pictures) купила права на екранізацію роману. Джон Фаулз не відмовився від екранізації, хоча усвідомлював наскільки кіноверсія змінить його текст. В одному з листів у відповідь на можливість екранізації роману батько письменника зауважив: «Що стосується фільму, то ти повинен бути готовий до того, що гієни розтерзають усю твою конструкцію. На твоєму місці я б дозволив їм це зробити. Вони знають свою роботу» [4, с. 711]. Проте перший варіант сценарію викликав неабияке обурення письменника — у «Щоденнику» від 6 серпня 1963 року писав: «Сценарій Джона Кона майже без винятку такий поганий, що я читав його, не ймучи віри власним очам. Зміни в сюжеті, щасливе закінчення та інше — усе це я готовий прийняти. Але те, що цілком змінено характери, до невпізнаваності зміщено мотивацію їхніх учинків, ще гірше — спотворено усі мої ідеї, — я прийняти не можу. Не кажучи вже про американізми, вкладені в уста моїх бідних персонажів-англійців» [4, с. 735]. Цей факт змусив Джона Фаулза стати співавтором сценарної адаптації роману. Письменник зауважував, що в роботі над екранізацією йому довелося визнати майстерність Джона Кона у створенні композиції, свою ж демонстрував у написанні діалогів. Згодом щодо співпраці з кінобізнесом Фаулз зробив невтішні висновки: він продав права поспіхом і надто дешево, не залишив за собою прав і довірився сценаристу Стенлі Манну. Сьогодні екранна версія «Колекціонера» [7] варта уваги, проте не стала вершиною кіномистецтва (див.: детальніше [3]).
На прикладі підготовки до видання дебютного роману Джона Фаулза можемо спостерігати приклад вдалої співпраці усіх учасників літературно-видавничого процесу. Подальша творча біографія автора засвідчує ще вагоміші досягнення в літературній творчості, зокрема романи «Жінка французького лейтенанта» (1969), «Маг» (1966; 1977), повість «Вежа з чорного дерева» (1974) та інші, які побачили світ у британському видавництві «Кейп» та американському «Литтл, Браун».

Література

1. Гай А. Літературний агент в Україні: реалії та перспективи / Анна Гай // Український інформаційний простір : науковий журнал. — К., 2013. — 235–240.
2. Коли нарешті Вітька Сруль стане дорослим Аланом Цукерманом? : [інтерв’ю] / [підготували Р. Мельників, Ю. Поцілуйко] / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.bambook.com/scripts/pos. frag?ite=51387&v=2&s=3.
3. Левицька О. С. Текст / кінотекст: особливості адаптації творів Джона Фаулза до ігрового кіно / Оксана Левицька // Наукові праці : науково-методичний журнал. — Т. 124. Вип. 111. Філологія. Літературознавство. — Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — С. 65–71.
4. Фаулз Дж. Дневники 1949–1965 / Джон Фаулз ; [пер с англ. В. И. Бернадской (гл. 1–6), Н. М. Пальцева (гл. 7–10)]. — М. : АСТ, 2007. — 860 с.
5. Штефан О. Літературний агент: міф чи реальність? [Електронний ресурс] / Олена Штефан // Теорія і практика інтелектуальної власності : науково-практичний журнал / Науково-дослід. ін-т інтелектуальної власності ; Акад. правових наук України. — К., 2010. — № 6 (56). — С. 3–10.
6. Fowles Jh. The Сollector / John Fowles. — Vintage, 2004. — 288 р.
7. The Collector = Колекціонер : худ. фільм за мотивами однойменного роману Дж. Фаулза / [реж. В. Вайлер ; авт. сценарію С. Менн, Дж. Кон, Дж. Фаулз ; в гол. рол. Т. Стемп, С. Еґґар, М. Вошборн]. — Великобританія; США : Columbia Pictures Corporation ; Collector Company, 1965. — 119 хв.