Критика, рецензії > Дитяча книга
Діти, батьки та їхні батьки
Семашко Олеся студенткка групи Р-31, УАД | 19.10.15 18:31:29
Нанетті Анджела. Мій дідусь був черешнею / Пер. з італ. Андрія Маслюха. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 136 с.Які перші спогади виринають у вашій пам’яті, коли ви починаєте згадувати своє безтурботне дитинство? Я відразу пригадую літні канікули, які проводила у своєї бабусі на селі. Саме про пригоди малого хлопчика Тоніно на селі у його дідуся Оттавіано та бабці Теодолінди розповідає італійська письменниця Анджела Нанетті у своїй книзі «Мій дідусь був черешнею».
Для українського читача ім’я Анджели Нанетті досі залишалося невідомим. Проте у себе на батьківщині письменниця відзначилась насамперед як автор популярних дитячих книжок, а також романів для хлопчиків. Її найвідоміша книжка «Мій дідусь був черешнею» увійшла до списку видатних книг для дітей «Білі круки», створеного Міжнародною Молодіжною Бібліотекою в Мюнхені. Крім того, отримала премії в Італії, Німеччині, Франції, Словаччині. Перекладена більш ніж 20-ма мовами. За український переклад книги взялося найуспішніше львівське «Видавництво Старого Лева».
Оповідь ведеться від імені самого хлопчика, що дозволяє читачам подивитися на світ так, як бачить його малий Тоніно. Уже з перших сторінок книжки починаєш розуміти, як сильно він любить своїх бабусю й дідуся. «Коли я мав чотири роки, у мене було двоє дідусів і дві бабці: одні дідусь із бабцею жили в місті, а другі – на селі», – з таких слів починається розповідь головного героя. І з цього напрошується висновок, що на той час у житті хлопця бабця з дідусем мали на нього більший вплив, ніж батьки, оскільки про них він розповідає в другу чергу. Далі Тоніно описує, за що він не любить міських бабусю Антоньєтту й дідуся Луїджі та що такого незвичайного є в сільських дідуся Оттавіано та бабці Теодолінди. Як відомо, поведінка старших людей чимось нагадує поведінку дітей. Тому й недивно, що дідусь Оттавіано стає найкращим другом свого внука. Два місяці, які вони проводять разом,стають для малого найкращим спогадом дитинства, а для старого – розрадою після смерті дружини. За цей час дідусь навчив внука тих речам, яких ніколи не розкажуть в школі чи вдома. Вони спостерігають за синичкою, яка годує своїх малят у гнізді, дивляться, як летять до вулика бджоли з повними животами нектару, слухають, як дихає черешня. Тобто хлопчик відчуває зближення з природою, чого так бракує у гамірному місті сучасним дітлахам. Після таких описів хочеться самому вибратись із задушливої квартири і бодай прогулятися парком чи лісом.
Чим же приваблює сучасних читачів книжка з такою незвичною назвою? В першу чергу – це колоритні герої. Адже де ще ви знайдете розповідь, в якій би однією з героїнь була черешня з іменем Фелічія, що означає «щаслива», чи гуска з не менш цікавою кличкою Альфонсина? Та й чого вартий сам дідусь Оттавіано, який у свої поважні роки спритно лазить по деревах і ще й вчить свого внука цьому «мистецтву». Книжка простими словами хлопчика розказує про такі складні дорослі теми як стосунки батьків, важка хвороба старших людей. Історія буде корисною не лише дітям, а й їхнім батькам, адже дає можливість пояснити своїм чадам, що таке втрата близьких та що відбувається з людиною після смерті. «Бабці Лінди не видно, але, знаєш, вона не пішла звідси зовсім. Бабця сказала, що залишає замість себе Альфонсину і просила, щоб ми всі дбали про неї – так, ніби це сама бабця», – саме так пояснює малому Тоніно дідусь Оттавіано відхід у кращий світ бабусі Теодолінди.
Справжніх поціновувачів якісної дитячої книги не може не радувати те, що свій шлях на українському книжковому ринку Анджела Нанетті розпочала саме з книжки «Мій дідусь був черешнею». Читаючи твір, ти на мить забуваєш, що він написаний італійською письменницею. Адже у тексті не раз можна натрапити на типові українські слова: «цигарка», «знимка», «забави». Тут слід віддати належне прекладачеві Андрію Маслюхові та літературному редакторові Катерині Міхаліциній, котрі зробили цю книжку легкою для читання як дітям, так і дорослим.