ОКСАНА ЛУЩЕВСЬКА: «ДІТЯМ ПРОСТО ВАЖЛИВО ЧИТАТИ. ЧИТАТИ ЯКІСНУ ЛІТЕРАТУРУ»
Валентина Січкоріз | 13.08.15 8:02:11
Розмова з Оксаною Лущевською – дитячою письменницею, перекладачкою.
- Оксано, у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася збірка Ваших оповідань із яскравою назвою − «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса». Хто персонажі Ваших творів, які вони? Чи є певні риси характеру, які їх об’єднують? Хто з них став Вашим улюбленцем?
Це збірка реалістичних оповідань для дітей і про дітей. Гадаю, що читачі зможуть побачити в них схожість із собою чи своїми близькими. У цих оповіданнях мало вигадки, вони здебільшого писані з досвіду. Щодо улюбленців, то мені близькі Шурик та Іра з оповідання «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса», яке й дало назву збірці. Шура дуже грайливий. Уміє знайти цікаве й веселе, навіть коли це дуже складно. А дівчинка мені симпатична: як і вона, я маю певні «традиції» переживати складнощі саме на свята, наприклад, на день народження (усміхається). Я їй ще й співчуваю. Крім того, вона капосна й не любить занадто серйозностей. Саме це їх і об’єднує, зміцнює їхню дружбу.
- Чи існує у Вашій збірці поділ персонажів на «добрих» і «поганих», а подій, які з ними трапляються – на «біле» й «чорне»?
Вважаю, що такий розподіл не є природним узагалі, хіба в традиційних казках. А персонажі цієї збірки намагаються знайти шляхи в непередбачуваних і часто нелегких життєвих обставинах. Тут немає абсолютного зла чи добра в традиційному розумінні, швидше є людська суть чи множина сутей.
- Чи присутній також і гумор у Ваших оповіданнях?
В оповіданні «Чуєш, Тонько?» бачимо закоханого хлопчика, який дуже розгублюється, сидячи поряд із дівчинкою, яка йому подобається. Це непроста ситуація, погодьтеся, але водночас вона сповнена світлого гумору. Пережита на власному досвіді (усміхається). Також в оповіданні «Friends Forever» бачимо хлопців, які на все ладні заради уваги дівчинки. А головний персонаж оповідання «Бінго» запрошує в гості дівчинку. Для нього це нервово й дуже складно, а я намагалася подати цю ситуацію легко, аби вона викликала усмішку. Утім із гумором завжди складно. Мені здається, що ці ситуації легкі, з гумором, але почуття гумору в кожного своє. Тому щодо гумору – хай визначають самі читачі.
- Чому ж все-таки персонажам однойменного твору не потрапити до Книги рекордів Гіннеса?
Іра, головний персонаж однойменного оповідання, хворіє. Їй доводиться проходити багато лікарняних тестів і приймати велику кількість ліків. Її друг Шурик розповідає їй, як різні люди потрапляли в Книгу рекордів Гіннеса. Один чоловік потрапив, бо хворів. От Іра й хвилюється, аби їй не потрапити теж із рекордом прийняття пігулок. Адже Книга рекордів Гіннеса фіксує різноманітні рекорди – від серйозних досліджень до абсурду.
- Як вважаєте, наскільки важливо дітям середнього шкільного віку читати книжки, в яких, як і в реальному житті, трапляється і розчарування, і неприязнь, і неприйняття людини оточенням?
- В англомовній теорії дитліту є вживана метафора «дзеркала, вікна, двері». Дзеркало – бачити себе. Вікно – бачити інших. Двері – входити, будучи собою, у світ інших. Розуміти, що ти є ти, а інші – інші. Водночас у практиці дитліту сформовано дискурс, що кожна дитина має бути присутня в літературі. Реалістична проза має кілька функцій. Вона показує читачам, що вони не самотні, що є ще хтось, хто переживає подібні ситуації. Вона подає майстер-наративи за науковцем Мішелем Фуко, тобто моделі щодо життєвих ситуацій і обставин. Вона демонструє плюралізм нашого світу, привідкриває невідоме. Формує емпатію й розвиває уяву. Дітям дуже важливо читати реалістичну прозу. Та загалом, мабуть, правильно сказати, що дітям просто важливо читати. Читати якісну літературу.
- Уся книжка, від першої до останньої сторінки, сповнена духом оптимізму й завзятості. Напевно, ці риси притаманні також і Вашій вдачі?
Я би не сказала, що я оптиміст. На мою думку, важливо розуміти, що ніколи й ніхто не знає, як правильно. Що ми всі шукаємо й знаходимо або шукаємо і втрачаємо. Що часто ми рухаємося немов у темряві. Тримає лише віра в те, що далі є світло чи шлях, чи що його можна прокласти. Щодо завзятості, то тут я завдячую людям, які зі мною поряд. Валя Вздульська, Юля Березенко, Дзмітрій Банадаренка, Зоя Жук, Аня Хромова, Галя Ткачук, Таня Щербаченко – від них черпається енергія. Вони її додають чи бува й створюють. Їхня підтримка – незамінна.
- Що особисто Ви вважаєте головним для того, аби школяр-підліток почувався щасливим у своєму оточенні, своєму світі?
Щастя – відносний соціокультурний створений концепт. Те, що ми називаємо щастям, часто є емоцією – радістю. Принаймні, згідно з когнітивними студіями. Тим паче складніше визначити, що є «щастя» чи радість у такому особливому підлітковому віці. Підлітковий вік – дуже специфічний. Повертаючись до свого досвіду, я б сказала, що важливо мати близьких людей, що вміють чути, відчувати, розуміти, підтримувати. Цікаве хобі, яке приносить задоволення. Знову ж, це дуже умовні компоненти, які можуть давати певну сатисфакцію, а відповідно й радість. Та я не можу сказати, що я була «щасливим» підлітком. Навпаки, я постійно встрявала в якісь нещастя. Як у Лемоні Снікета «33 нещастя». Це про мене (усміхається).
- Як гадаєте, чи буде книжка цікавою і для дорослих, зокрема, батьків дітей середнього шкільного віку?
Знаєте, дорослі часом не так уже й далеко від 9-10-11-12-річних, насамперед своїм внутрішнім світом. Американський письменник Моріс Сендак в одному інтерв’ю сказав, що в дитинстві він боявся тих самих речей, яких боявся потім і дорослим. Чи що й досі переживає за ті чи ті речі. Це одне з його останніх інтерв’ю, тобто йому було приблизно 80 років. Дорослі часто не знають, як прийняти рішення. Заплутуються. Бояться. Сумують. Вагаються. Потребують підтримки та розуміння. Також неймовірно радіють своїм чи чиїмось досягненням. Не вірять, що чогось навчилися чи щось змогли. Дорослі складають екзамени. Роблять домашні роботи. Шукають друзів. Втрачають друзів. Закохуються… Стрибають від радості чи ховаються від «світу». Дорослі мають більше досвіду, але їхні емоційні пласти, внутрішній світ часто лишаються «дитячими». Я вірю, що ця книжка буде цікава для широкого кола читачів.
- Наскільки складно писати для сучасних підлітків? З якими найбільшими труднощами стикаєтеся у цій справі?
- Мені складно писати дитячі книжки загалом. Я фахово вивчаю дитячу літературу в докторантурі, а також оглядаю велику кількість книжок для англомовних колонок і блогів, присвячених дитячій літературі. Маючи доступ до такої кількості дитячих книжок, я часто думаю, що ми надто повторюємося в тих чи тих ідеях, чи що формат міг би бути той чи той, коротше, вдаюся до аналізу. А теоретичний аналіз часто стає на заваді творчому письму. Хоча й допомагає бачити й відчувати певні тематики глибше й ширше.
- Чи варто, на Ваш погляд, позиціонувати підліткову літературу, абстраговану від власне дитячої?
Загалом в англомовній теорії є термін-парасоля «Література для дітей і юнацтва». Література для підлітків – не абстраговане поняття. Говорячи про літературу для вікових читацьких груп 12-14 і 14-18, ми маємо на увазі насамперед фізичний, когнітивний, мовний розвиток особистості. Ми з вами розуміємо, що в кожному віці є якісь певні потреби, а підліткова література відображає, за браком кращого слова, саме те, що притаманно читачеві цього вікового зрізу.
- А що читали Ви у підлітковому віці? Чи звертаєтеся сьогодні до цих творів?
У моєму підлітковому віці в Україні ще не було книжок, які ми сьогодні називаємо книжками для юнацтва. Я читала переважно книжки для дорослих, а також ті тексти, що входили до шкільних програм. Звертаюся до них і сьогодні, так. Зараз, коли випадає вільний час, перечитую українських авангардистів і класику. Відчуваю, як багато прогалин іще треба заповнити, як не вистачало будь-якого розуміння тексту тоді в юному віці, але час забирає переважно академічна робота.
- Ви не один рік проживаєте й працюєте у США. Чи є, на Вашу думку, суттєві відмінності у сприйняті літератури дітьми з України та з Америки?
- Сприйняття літератури знову ж таки залежить від багатьох компонентів. Це й особистий досвід, емоційність, розвинута (чи ні) емпатія, знання певних тематик – тут можна продовжувати. Одна суттєва відмінність – це доступ. Діти в США мають більше вибору, і найголовніше, дитліт вивчається в шкільних програмах. Тобто діти читають те, що, за теорією і практикою, може бути цікаве їм за віком. Я думаю, що в Україні теж відбудеться таке зрушення щодо дитліту в шкільній програмі, а це поведе за собою потребу книжкового різноманіття. Принаймні я в це вірю, бо бачу велику кількість чудових ентузіастів, які працюють нині у цьому напрямі.
- Чим незабаром іще порадуєте юних читачів?
З видавництвом «Братське» ми працюємо над проектом книжки-білінгви «Листи на війну.Діти пишуть солдатам»/Letters to the War. Children Write to Soldiers, а також поетичною збіркою для дітей. З «Видавництвом Старого Лева» працюємо над повістю «Задзеркалля» (вікова читацька група 12-14) і книжкою-картонкою «Пава з павенятами». З видавництвом «Фонтан казок» працюємо над повістю «Вітер з-під сонця», що переміг на конкурсі «Напишіть про мене книжку» і здобув спеціальний приз «Корнійчуковської премії».
- Дякую за розмову! Успіху Вам, натхнення і вдячних читачів!
Розмовляла Валентина Січкоріз
Про автора:
Оксана Лущевська– дитяча письменниця, перекладач. Із 2012 року вивчає дитячу літературу в докторантурі УніверситутуДжорджії
Лауреат і переможець літературних конкурсів «Золотий лелека» (2008 р.), «Смолоскип» (2009 р.), «Гранослов» (2007 р.).
Співзасновницяблогу про сучасну дитячу літературу «Казкарка» (2011 р.). Одна з трьох співзасновниць літературно-мистецького порталу «Захід-Схід» (2008-2012 рр.).
Друкувалася в періодиці та антологіях, зокрема в антології авторського зарубіжжя «АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці», «Червоне і чорне: Сто українських поеток ХХ сторіччя», «Мама по скайпу» та збірниках для дітей.
Нині проживає в США.
chanyuan | 11.04.19 10:23:14
QQQ