Критика, рецензії
Українство на експорт
Володимир Чернишенко | 15.04.10 19:32:29
Наталя Тисовська. Укус огняного змія. — К.: Наш час, 2008. — 240 с.Якби мене запитали ще тиждень тому, хто є основною читацькою групою містичних детективів, я б не задумуючись сказав би, що домогосподарки та інша невибаглива публіка зрусифікованих міст. Власне, я й досі тієї ж думки. Хоча, прочитавши книгу Наталі Тисовської «Укус огняного змія», почерпнув багато нового для себе про цей жанр.
Фабула роману класична, я б навіть сказав, невибаглива. Існує таємничий артефакт, що передається від бабці до онуки у давньому шляхетському роді. Рід має власний склеп на цвинтарі, останню власницю артефакту вбито, і артефакт потрапляє до випадкової людини. У ході розгортання оповіді виявляється, що він є ключем до могутнього магічного предмету, за яким полює секта з претензіями на всесвітнє панування.
Головна героїня потрапляє в полон, втікає звідти, розкриває всесвітню змову і виявляє, що магічний предмет знищено.
Але це — позірна простота. Насправді у романі приховано ще багато чого цікавого, на чому й хотілося б зосередити увагу читача.
Роман вийшов у серії «Любителі сучасного детектива», яка включає приблизно порівну україно- та російськомовних книг. І чомусь мені здається, що потенційний споживач цієї серії — людина російськомовна. Однак, текст Наталі написано живою, цікавою і багатою українською, не дивно, що до деяких слів, що не мають братів-близнюків у російській, у тексті подано пояснення. Кумедно було читати примітки на кшталт: «світлина — фотографія», «чоловічки — зіниці», «штукар — фокусник»... Але насправді, для цільової аудиторії, яку я собі намалював, ці слова дійсно могли б стати проблемою. А ось те, що різонуло вухо мені, як от фрази «стеку слиною», «минали мене повз» чи «у мою відсутність», сприймалися б цілком природно. Краще би, щоб останніх у тексті було менше, але то вже до коректора претензія...
Між тим, чітко проглядається перша корисна особливість даної книги — вживлення якісної української мови в маси. На жаль, авторка подекуди сповзає у польщизну, але від цього нікуди було подітись — потрібен же був за сюжетом склеп, а де ти його в звичайній українській родині знайдеш?
Іншою цікавою особливістю, що звертає на себе увагу, є природа отієї самої «всесвітньої змови», необхідної для жанру. Великий плюс роману, що у ньому описані цілком реальна загроза, методи і підходи змовників. Пошук магічного предмету теж логічно обґрунтований — це цінна і унікальна книга — посібник з маніпулювання масами. Тому вся містика роману виявляються цілком пояснюваною, окрім кількох епізодів, без яких, НМД, роман би нічого не втратив.
Найцінніше ж тут те, що одним із засобів цього самого маніпулювання, втілюваного «братством», є розповсюдження огидних антиагіток на сході України проти бандерівців, на заході – проти східняків. Ось вам і реальна, звичайна і звична діяльність таємної організації. Втілення однієї із «заповідей Люцифера», наведеної авторкою як цитати з того самого магічного посібника: «...сіяти розбрат і нерозуміння між людьми та народами...» Найголовніше, герой, який займається такою діяльністю, завдяки авторському майстерному слову, викликає огиду, а отже, огидною для читача є і його дії. Відтак, зіткнувшись зі схожою практикою у житті, читач роману «Укус огняного змія» безпомильно і негайно її затаврує. Величезний плюс! (Див. вище про цільову аудиторію містичних детективів).
Нарешті, хочеться звернути увагу на красиву, витончену і навіть заманливу тусівку, зображену в книзі. Цінність цієї сучасної і непопсової компанії в тому, що вона українська. Цікаві, розумні люди, які вміють і розважитися, і поговорити про високі матерії, закохують у себе. Пригадується відомий слоган: «Українською – прикольніше!» І як не згадати тут героїню роману, яка, за дивним збігом обставин, має ім’я Наталя і прізвище Тисовська! Розумниця, дотепниця і просто гарна дівчина, вона до всього ще й перекладачка художньої літератури (нетривіально, чорт забирай!). Чого варте хоча б її віршоване жебракування на вокзалі! Її поява у містичному детективі — це справжня окраса твору.
Ось такі думки засіли у мене в голові. Цей роман — мов невимушене переливання українськості в інтернаціональний загал. Як на мене, він підіймає жанр на якісно вищий рівень, і хоча у мене не з’явилося одразу ж бажання читати містичні детективи, однак бажання читати ще Тисовську — з’явилося, ще й яке!