Критика, рецензії > Художня література

НЕЗГАСЛИЙ ФОНТАН КРЕМІНЯ

Сергій Запоржанин | 12.01.15 19:40:15

Минулого року поет Дмитро Кремінь потішив свого читача новою книгою віршів «Сльози Сухого Фонтану».

---

Серед сучасних українських поетів важко знайти автора, в доробку якого топоніміка ставала повноцінною частиною образної системи. Ну хіба що Тарас Федюк з його Трансністрією. Зауважте, що географічно це сусідні місцини, а отже, можна припустити, що південь України несе якийсь особливий заряд поетичного натхнення.
Поезії Дмитра Креміня притаманна висока інтелектуальність, що проявляється у володінні історичними знаннями, якими автор вміло оперує у своїх віршах:

...Впали орли на повержені статуї.
Марс окривавив
Од Риму до Мантуї
Via La Strada –
І вже не до свят..
Магма у мозку.
І хочеться цезію.
Вчора в сенаті зарізали Цезаря.
Скоро
Калігула в’їде в сенат...


Вірші Креміня наповнені ностальгією, що виливається у рядки, від яких віє і затишком, і сумом, і вічним відчуттям минущості:

Давній мій друже, в старому яхт-клубі
Знов стукотять кісточки доміно.
Ніжні пропали. Зосталися грубі.
Схрещені череп і кості в яхт-клубі
З голосом труб єрихонських в одно.

Дмитро Кремінь – поет традиційної ноти, проте йому вдалося вкотре довести, що традиція незнищенна і розвиватися у ній ще є куди.