Критика, рецензії > Художня література
Просто запити водою
Євген Запоржанин | 31.12.14 13:45:23
Катерина Бабкіна, кажуть, належить до найкращих поеток наймолодшої української літературної генерації. Її нова збірка віршів вийшла цього року у видавництві «Фоліо» і має назву «Знеболювальне і снодійне».Мабуть, лише ледачий не проводив аналогії з книгою Сергія Жадана «Вогнепальні та ножові», втім, не все так просто. Навіть, якщо поетичний світ Катерини Бабкіної так само переповнений любов’ю, як Жаданівський, то все-таки чогось там бракує. «Чого»? – запитаєте ви. «Поезії» - відповім я. Якось занадто вже лежить на поверхні оте все, оспіване Бабкіною – начебто легковажне та безтурботне життя ліричних героїв, їхні фетиші – айфони, айпеди, кредитки ітд. Чомусь проблеми, описані у книзі, видаються пластиковими, може, навіть ванільними, якби не любов авторки вжити для красного слівця якийсь матюк. І якщо ні я, ні тим більше читач Бабкіної не має нічого проти нецензурщини, то, коли справа доходить до елементарної грамотності, мене переклинює. Бабкіна намагається здаватися природньою, такою ж природньою, як і місто Київ, чи якийсь там закордон, який постійно фігурує у її віршах, проте саме тут її і чекає найбільша пастка. Недарма Олександр Стукало у фейсбучній суперечці одного разу зауважив, що немає такого слово як «прижимає», на що Бабкіна відповіла»: «Тим не менше, ти зрозумів, що я мала на увазі». Не хочеться видаватися педантом, але саме така неохайність у книзі «Знеболювальне і снодійне» мене і відлякала, а ще більше здивувало, як ця книга потрапила до рейтингу «Літакцент 2014». Кажуть, в українській поезії на відміну від української прози все чудово. Наважуся припустити, що ми просто понизили планку.