Критика, рецензії
Лист до Глупоти (за мотивами твору Е. Роттердамського «Похвала глупоті»)
Людмила Рубцова, студентка групи Р-21, УАД | 25.09.14 8:54:20
ШКОЛА КРИТИКИМоя юна донечко, Глупото!
Кожного дня радію, що бачу твоє відображення в очах друзів, рідних і навіть незнайомців, хоч і боляче часом усвідомлювати, що так бездумно й легковажно вони підкоряються волі обставин.
Знаю, що ти не дуже любиш, коли я ось так несподівано вриваюся в твоє життя, як і будь-який отруєний скепсисом і розчаруванням підліток. Але послухай, доню, ці слова написані з любові, а не з бажання навчити тебе алгоритмам і законам. Я не маю права мовчати, якщо побачила, наскільки ти нещасна й розгублена, крізь рядки, написані моїм старим другом Еразмом.
Я розумію, Глупото, що ти щодень розчаровуєшся навіть в найкращих представниках людства, випробовуючи і спокушаючи кумирів у марних спробах знайти того, хто не піддасться-таки твоїм чарам, вистоїть, зберігаючи вірність мені. Вірю, що аж ніяк не бажаєш руйнувати плоди моєї роботи, просто намагаєшся відкрити, що вони не вічні, часом сфальсифіковані, інколи гнилі зсередини. Ти думаєш, я не знаю, що людина, з якою працюю з дня у день ризикує в будь-яку мить перетворитися на твого палкого прихильника, послідовника й учня? Звісно, я ніколи не можу бути впевненою в тому, що особистість, у яку я вкладаю найкращі свої риси, не зрадить мене, розчарувавшись у всьому, піддавшись спокусі жити легко й бездумно (з її точки зору, ясна річ).
Глупото, скільки скепсису в твоїх словах! Невже ти справді вважаєш, що Я – непосильний, непідйомний тягар, що отруює людину, робить її лицемірним посміховиськом? Коли ти встигла настільки розчаруватися в Дружбі, Коханні, Мріях, що почала вірити, що ти – єдина рятівниця для цього світу, що тоне в болоті лицемірства? Як ти могла подружитися із Самозакоханістю, Насолодою, Невихованістю, Обжерливістю, Гультяєм, зарахувавши себе до їх кола? Доню, мені боляче бачити, якою ти стала! Вибач, але я не можу не говорити правду. Я завжди була чесна з тобою, попереджаючи, що світ не розмальований яскравими сонячними кольорами, трапляються сірі, а інколи й брудні півтони. Але ж це не привід опускати руки! Не втрачай надії, не ховайся від болю і розчарувань у саркастичних афоризмах, переконуючи себе й людей, що Глупота – вихід із зачарованого кола існування, можливість насолодитися собою і життям.
Ні, доню, ти не права. Не плутай, будь ласка, Мудрість і Лицемірство, Глупоту й вміння позитивно дивитися на світ. Ти говориш, що мудреці не вміють дружити, але ж ти спокушаєш людей безвідповідальністю й легковажністю, своїми улюбленими рисами, а вони ведуть за собою зраду й маніпуляцію людьми. Мудрий уміє розуміти іншого, підтримувати, щодня оминати гострі кути, говорити у вічі правду, радити й допомагати – ось у чому дружба, а не в тому, щоб разом втекти від батьків і напитися або прогулювати пари, або… Ти стверджуєш, що тільки завдяки тобі й твоїм супутникам – лестощам, жартам, легковажності, обману й нещирості – тримаються роками шлюби. Але задумайся, Глупото, чи можуть бути по-справжньому щасливими ті, хто обманює і дозволяє собі розкіш не помічати неприродність? Хіба лицемірство й брехня можуть стати гідним фундаментом коханню? Хіба ти бажала би собі такої долі – щиро вірити у чиюсь відданість і жорстоко розчаруватися, викривши неправду? Навряд чи. Мудрі уміють любити навіть недоліки один одного, будувати щодень стосунки, змінюючи себе і партнера, бути надійним плечем, на яке можна спертися без сумнівів, вирішувати проблему разом, якою мізерною вона не здавалася б. Ти не права, кажучи, що мудрець – нікому не потрібний відлюдник, який крім науки і багатослівності нічого не має в своєму арсеналі. Так, є такі люди, що пишаються знаннями, набундючуються як індики й насправді нездатні ні на що, крім гордовитих пустих промов. Але ж я не називаю їх своїми учнями, в моєму серці немає місця для таких! Мудрий – той, хто розуміє трохи більше і прагне поділитися цим розумінням з іншими, аби біди й нещастя оминули їх життя. Він не цурається людей, а служить їм, сіючи знання й добро у серця…
Не будь такою гордою, Глупото, щоб казати, що найкращі ідеали, твори мистецтва й науки побудовані на твоїй філософії. Так, люди часом звеличують те, що породжене твоєю співпрацею із найкращою подругою – Самозакоханістю. Але назви мені хоч один такий приклад, який залишився б у людей в пам‘яті через століття? Плодами вашої праці захоплюються недовго, а, значить, їх важко назвати шедеврами. Ти ж погодишся, що Соломон, да Вінчі, Рафаель, Шевченко, Кант, Ніцше та багато інших аж ніяк не були твоїми прихильниками? А їх твори зберігають з обережністю й любов’ю і пам‘ятатимуть ще не одне століття…
Я рада, що змогла відкрити твої очі на справжню сутність людського серця. Ти успадкувала від мене чимало, як би ти не боролося з цим твердження, воно є правдою. Боляче мені погоджуватися із тим, що ти говориш про деяких філософів, ораторів, просвітителів, і діячів церкви. Вони потонули у своїх знаннях, егоїзмі, самолюбуванні, гордості й пишноті, але ж це не плоди моїх рук! Ти говориш, ніби я винна в тому, що у їх словах так багато лицемірства й неправди, що вони автоматично зараховуються в ряди твоїх прихильників. Але ж доню, ти як ніхто знаєш, що моя сутність – давати людям вибір, а не обмежувати їх. Те, що вони вибирають, виходить за межі моєї відповідальності, куди там – вибігає! Не звинувачуй мене у всіх смертних гріхах, не розібравшись у мотивах людей, які називають себе мудрими, насправді інколи не бувши такими. Зізнаюся, на таких самовпевнених індиках дуже часто доводиться ставити хрест, вони рідко готові почути мій глос і прислухатися до моїх благань…
Вибач, Глупото, що доводиться читати тобі нотації. Мною керує далеко не бажання виправдатися, ти знаєш. Просто ти маєш вплив на людей, рівноцінний моєму, і чому можеш навчити, якщо сама загубилася у власних принципах, що застрягли в розчаруванні, скепсисі й сарказмі?
Знай, доню, що без тебе світ втратить життєво необхідний баланс. Ти права, говорячи, що він загубить яскравість фарб і емоцій, чимало хороших, позитивних моментів. Ти народжуєшся знову із кожною людиною, що приходить у світ, і залишаєшся її вірною супутницею на все життя, як любляча матір уміючи у потрібний момент виштовхнути пташину із родинного гнізда. Саме ти, Глупото, штовхаєш людей на сміливі й трохи легковажні вчинки, які кардинально змінюють їх життя. Тільки завдяки тобі багато найкращих представників людства не закінчують життя самогубством, дозволяючи собі «подуріти» час від часу в твоїх обіймах, «поскаженіти» деінде, залишаючи мене вдома попити чай у компанії телевізора, відчути себе вразливим і легким, тим, хто не повинен щодень виконувати тяжкі завдання й аналізувати свої дії, думки і слова щодень і щохвилини. В такі моменти ти, доню, стаєш їх рятівним кругом, тихою гаванню, плечем, в яке можна поплакати. Як же можна применшити твою роль?
Глупото, люба, не дозволяй світові й не найкращим його жителям руйнувати в тобі добро, віру і надію. І пам’ятай, що наше з тобою призначення – працювати пліч-о-пліч, як чинять колеги, подруги, сестри, мати й донька врешті-решт. Ми маємо підхоплювати людей на хвилях їхнього життя і допомагати виживати у шторми. Одна без одної ми не впораємося, повір моєму досвіду.
Люблю і сумую,
твоя мама – Мудрість.