Критика, рецензії
«Ви поганець, пане Гам!» – небезпечно смішна книженція
Ольга Ренн | 06.09.09 19:09:34
Міністерство хорошого настрою попереджає: «Обережно – весела книженція! Викликає гучний і заразливий сміх». Саме таке застереження читач бачить на палітурці нової дитячої книжечки «Ви поганець, пане Гам!». Я ж попереджати не буду, просто констатую факт – веселі нісенітниці від Енді Стентона змушують реготати й просто заливатися сміхом. Перевірено на собі! Мені здається, що така смішна сміхота «видусить» хоча б манісіньку усмішку у найпохмурішого чоловіка на світі, навіть у найзлішого злюки, поганця та справжнього фуки-беки пана Гама! Ви не знаєте, хто такий пан Гам?! О, від цього асоціального елемента раджу триматись подалі, адже пан Гам то злючий стариган з рудою бородою й налитими кров’ю очиськами, який ненавидить дітей, тварин, пустощі та кукурудзяні палички. Одного дня той негідник надумав отруїти улюбленця дітей, песика-здоровесика Джейка, що мав таку добру й лагідну вдачу, що «якби він був людино, то, мабуть, став би королем, чи принаймні автогонщиком у хвацькому шоломі». Нам дуже пощастило, що відважна дівчинка Поллі та кумедний й трохи дивакуватий Фрайді Нежурись змогли протистояти силам зла і врятували невинно отруєного! Фрайді дійсно унікальний, він «єдиний чоловік на світі, який знайшов голку в копиці сіна! Правда, то була дуже велика голка, і дуже маленька копиця. Його улюблене число – зелений, а улюблений колір – двадцять шість, хоч кольори й числа він інколи плутає. А ще Фрайді Нежурись мав найменшу в світі колекцію марок (не мав жодної)».Автор книжки Енді Стентон не намагається знайти з дітлахами спільну мову, він сам велика, весела дитина, яка любить розіграші та бешкети. Таке враження, що, пишучи бувальщини химерного містечка Бель-Котятина, автор просто бавився, «приколювався» і «відривався» на повну. Мабуть, саме тому у нього вийшла неперевершено смішна й оригінальна історія, що полонила серця дуже багатьох читачів. Ця прекрасна гра у книжці всюди: автор грається словами й шрифтами («велике але» надруковане ну просто таки гігантським шрифтом, а про чарівний шоколад із чудодійними властивостями «завжди говорять пошепки і пишуть дрібненькими літерами»). Письменник бавиться й сюжетом – не встиг почати історію, змусивши читачів умирати з цікавості, Енді Стентон урочисто оголосив «Кінець!», а потім зізнався у власній забудькуватості і таки продовжив. У розділі, що має назву «Пан Гам випиває чашку чаю» – усього одне речення. Вгадайте яке! Все дуже логічно: Пан Гам випив чашку чаю. Згодом цей дивак зупиняється на найцікавішому місці, повідомляє читачеві геть усе, що він йому «не розкаже» й пояснює, що це називається «зберігати інтригу». І врешті-решт, на додачу до основної історії читач отримує «Таємну додаткову історію» і я не знаю, що цікавіше історія в стилі «груші на вербі, а на осиці кислиці», чи її введення у твір. Коли добро перемогло зло і вдруге в цій книжці прозвучало слово «кінець» автор на п’яти сторінках переконує, що книжку завершено, фініш, фінал, «кіна не буде», «game over» і т. п., а тоді видає прецікавий бонус. Фірмові жарти від Стентона часом дуже прості, часом вкрай несподівані, та кількість дотепів на одиницю площі просто «зашкалює». Ось наприклад: «Вона пробігла повз котячі вуха, що грілись на сонечку, повз котячий ніс і повз котячі вуса, що грілись на сонечку, повз котячий животик, повз хвіст, повз лапки, повз очі й кігті, що грілись на сон… Словом, на сонечку грівся собі кіт, і Поллі повз нього пробігла». Або таке: «У мами було багато вимог і порад: чисть зуби двічі на день; мий руки, перш ніж сідати до столу; не грайся кухонним ножем, бо руки повідбиваю». Весела й нестримна гра та добродушне хуліганство продовжується і в художньо-технічному оформленні. Оце, мабуть, вперше дітлахи зможуть придбати наперед замурзану книжку. Напевно мої підозри небезпідставні, і лихий нечепура пан Гам таки гортав цю книженцію й скалив зуби та щодуху гиготав.
Поєднання гри слів, іронії, абсурду, безглуздя та чорного гумору й нестримної фантазії зробили свою справу: книжка отримала декілька престижних літературних премій, була визнана найдотепнішою книгою Британії 2007 року та здобула Премію імені Роалда Даля за найсмішнішу дитячу книжку (The Roald Dahl Funny Prize). Це досить-таки символічно, адже веселі небилиці (чи то бувальщини) про пригоди підступного пана Гама іноді нагадують стиль майстра парадоксальної оповіді Роалда Даля, а іноді – генія абсурду Даниїла Хармса, та разом з тим історії Стентона звучать свіжо й по-новому. Усіх трьох письменників об’єднує те, що їхні твори є абсолютно нетиповими зразками дитячої літератури. Наприклад, Даля усе життя звинувачували у жорстокості й агресивності. Треба сказати, що виразною тенденцією в сучасній дитячій літературі є зображення смерті, зла, жорстокості такими, якими вони є в житті. Зізнаюсь, я пережила не найкращі хвилини, читаючи про підступні плани лиходія Гама й найголовніше – про отруєння і чорну годину для милого й симпатичного песика Джейка. Занадто усе це було реалістично зображене… Але дитяче сприйняття суттєво відрізняється від дорослого, для дітей «книжкове» зло наче несправжнє, ефемерне. А головне – зло ніколи не перемагає! Звичайно ж, і у цій шалено веселій книженції все закінчилось не просто добре, а супердобре!