Критика, рецензії

Книжкові рейтинги... Рейтинги видавництв... Списки бестселерів... Чи буде воно у нас колись?

А. Судин | 04.09.09 13:07:51

Днями починається Форум видавців у Львові. Велика гамірна подія навколо книжок із загальним непогамовно позитивним настроєм. Зі звичним нетерпінням чекаємо, а заодно напередодні готові побалакати на різні теми щодо книжки. Наприклад...
Без сумніву, у межах форуму готується черговий конкурс книжок, які буде оцінювати компетентна комісія, і якій одні автори і видавці, звичайно, будуть дякувати і втішатися їх високій оцінці, а інші автори і видавці будуть понуро ображатися і потім не раз повторювати: “Як же ж таке виняткове моє видання можна було не помітити?! Очевидно, що все продано!”
Ну, і все піде, як завжди. Переможці будуть названі, зацікавлені газети, журнали, сайти чемно передрукують імена переможців, і буде вважатися, що тим переможцям гарно встелена дорога промоції. І що ця дорога була встелена цілком об’єктивно, себто без жодної оплати за “просування” на ринку, та й відзначені книжки почнуть відповідним чином розпродуватися. Ну, а видавництва здобудуть собі додаткові бали, щоб підняти авторитет серед покупців (чи замовників, авторів). Іншими словами публікований рейтинг це знаряддя для стимулювання збуту і елемент “піару”.

---

Ой... Абсолютно не про це мова, бо автор цих рядків одного разу був у конкурсній комісії і не отримав ніяких заохочень, попереджень, настоювань щодо вибору конкретної книжки (хіба що інші члени комісії мали?), хоча чудово знає, що інколи пріоритети можуть роздаватися не тільки завдяки грошам, та й були таки в Україні так звані конкурси і рейтинги, майже від початку проплачені (хоча, правду кажучи, от важко щодо українського так званого ринку книжки зрозуміти, нащо? Для престижу власників і керівників видавництв? А їм то нащо? Для ілюзії величі, якої нема? Для похвальби чимось, що існує в одиничному варіанті? У сотенному тиражі?).
Ні... таки мова не про це. Це тільки зачіпка поговорити про інше, хоча і пов’язане з “тим”.
От за кордоном (але ж набиває вже оскому те поєднання “за кордоном”, чи то у “розвинених країнах”) публікації рейтингів і результати опитувань і досліджень переважно передують всіляким промоційним заходам, і, зокрема, виставковим, чи то ярмарковим. Якоюсь мірою подібно публікуються і списки так званих бестселерів (видавництвами, мережами книгарень, окремими книгарнями). Публікація списку – то наче свого роду вказівник для тих, хто ще не розібрався, що модне нині і що ще не читане і що терміново треба купити, щоб бути “на хвилі”. Себто це, щонайменше механізм привернення уваги.
Отож об’єктивність чи не об’єктивність таких публікацій... або ж їх цінність... або ж відповідність до запитів і пропозиції завжди може бути цікава. Особливо, якщо спробувати звести з тих переліків щось середнє. І все ж... якось таки не перестаєш дивуватися дуже багатьом речам у таких публікаціях із рейтингами...
Ну... Щодо України, то у нас такі рейтинги (після конкурсів чи поза ними) – то взагалі річ неймовірно затуманена. Власне, нема таких рейтингів, окрім тих, які час від часу проводяться на виставках, або ж наприкінці року окремими (зовсім не багатьма) інституціями. На диво ті інституції навіть якось намагаються конкурувати між собою “хто крутіший” – наприклад, Форум видавців, чи радіо Бі-Бі-Сі. Найкраща книжка форуму, “Книжка року” (і т.п.) Це, власне, не рейтинги, а разовий відбір чогось кимсь на основі чогось.
Причому зазвичай і відбір самих видань і тих, хто їх буде оцінювати, і потім результат того оцінювання всім зазвичай дуже неясні. Наче б то всі видавці чи автори, хто подав книжки, мають право брати участь у конкурсі. Прізвища учасників журі можуть часом говорити щось про компетентність, а часом викликати криву усмішку у професіоналів. Критерії – мало коли відомі. Навіть не продаваність чи масовість (бодай тираж, якщо не швидкість збуту і принесення прибутку видавцям) видання, а тільки зрідка якість палітурки, верстки, паперу, ілюстрацій (ну... художнього оформлення), і ще зрідка “соціальна значущість”, яка з ринковістю і впливовістю на суспільство часто не має нічого спільного.
Тобто (поклавши руку на серце) всілякі журі і комісії оцінюють книгу як бог на душу положить, а тому в результаті – суцільні суперечки про відповідність їх вироків істині. Основне невідкрите гасло: “Ми зробили, а ви хочете вірте, а хочете ні, хочете приймайте, а хочете – ні. Зрештою, зробіть краще!”. Та й доля книжки все одно залишається тою самою. Хіба що видавці потім можуть з часом послатися на те, що вони були колись переможцями такого-то конкурсу.
Ніби нема простіших (ринкових) методів обліку перших і останніх – за фінансовим зростанням, динамікою розвитку, асортиментною і тиражною “потужністю” тощо. Видавництва ховаються за красою обкладинок окремих видань і серій, за отими конкурсними нагородами, грамотами і дипломами, за роздутими похвалами з матеріалів друкованої реклами і не хочуть казати правди, скільки, чого і як продається.
Та бодай швидкість продаваності книжки або сума прибутків, які вона дає тим, хто її видав чи продає – і то вже показник! Магазини, гуртівні, газети, журнали навіть і не пробують пробувати щось таке дослідити, я вже не кажу опублікувати. Страшно ж і соромно!
Або ж нехай з іншого погляду, з погляду не видавця і продавця, а покупця, читача книги. Наприклад, скільки і чого читають українці, або що купують “почитати”. Враження, що видавництва без абсолютного поняття, що відбувається тут, а тому орієнтуються на приблизне пристосування до нас того, що вже пораховано і досліджено за тим же ж таки “кордоном”. Бодай у сусідів у Польщі. Або ж із роззявленим ротом заглядають у рота тим же закордонним медіа, науковцями, навіть не пробуючи залучити своїх... Аякже – свої ж то тупаки, у порівнянні навіть із поляками, чи росіянами...
А тим паче не намагаються стимулювати продаж того, що повидавали за останній час. А якщо пробують, то і тут діють навмання.
Мені особисто доводилося балакати з багатьма, хто за фахом (у книгарні – гуртовій чи роздрібній, у видавництві) мав би мати, рахувати такі відомості – що продається за який час. Але ніхто такої статистики не веде (чи “скромно” не показує), наче маркетингова наука наших видавців і книготорговців обійшла далекою стороною. Я вже не кажу про якісь підсумки діяльності.
Не розумію я, чому у нас нема ніяких бестселерів, а тільки слово таке є у рекламних текстах мало не на всіх виданих книжках. Як не книжка – то шедевр, що приголомшить досі нічого не знаючого читача.
Щоправда, є результати “роботи” (причому абсолютно ніким некерованої) в іншому напрямку. Приклад: нещодавно пробігла по новинних каналах телебачення України (та й інтернету) звістка, що у Кембріджі в університеті стараннями одного нашого відомого багатія відкрито кафедру україністики. І коли в новоспеченого студента тої спеціальності спитали, яких українських письменників він любить, то він радісно сповістив, що Тараса Шевченка і Юрія Андруховича. (Коментарів давати не буду, бо вони займуть надто багато місця лише до суміжної теми).
Одне тільки скажу. Ну, чим не рейтинг української літератури серед зарубіжних читачів? Чия “робота”? Наших видавців?! Наших ЗМІ? А що б ви самі відповіли, якби якийсь англієць запитався вас, що читати з української літератури? Українського ж рейтингу, на який би ви оперлися, нема, а в голові спливають в першу чергу найчастіше обговорювані імена...
А от за кордоном (тим же ж таки “закордоном”) різні рейтинги (і щодо бестселерів і так званих “лонгселерів”, чи то пак по-нашому – класики) публікуються набагато частіше (я вже не кажу про регулярність появи списків бестселрів, чи рейтингів видавництв за різними показниками). Навіть цікаво деколи на них зорієнтуватися, щоб глянути, що там таке цінується у тім світі серед читачів, які не обділені ні кількістю книжок, ні інформацією про книжки.
Хоча теж біда. Як тільки зорієнтуєшся, так одразу ж знову виникають питання. Навіть не тільки щодо методик підрахунків і досліджень (апріорно можна спробувати довіряти тим спискам), а щодо результатів. Якісь вони такі дивні (або ж наші медіа навмисне якісь такі обирають для публікації, не порахувавшись із нашими реаліями).
Думаєш.... чи вони там якісь причмелені, чи що.
Ото приблизно місячної давності відомість щодо журналу Newsweek, який наче б то опублікував рейтинг “найголовніших книжок світу”. Знаєте, що там у десятці?
1. “Війна і мир”, Лев Толстой;
2. “1984”, Джордж Оруэлл;
3. “Улісс”, Джеймс Джойс;
4. “Лоліта", Володимир Набоков;
5. “Шум і лють”, Вільям Фолкнер;
6. “Невидимка”, Ральф Еллісон;
7. "На маяк”, Вірджинія Вулф;
8. “Іліада і Одіссея”, Гомер;
9. “Гордість і упередження”, Джейн Остін;
10. “Божественна комедія”, Данте Алігієрі.
Не спішіть питатися мене, і що я хочу від того списку. Бо то тільки на перший погляд він “ну, є.. ну і що?” Вдумайтеся в інше: “найбільші книжки світу” (може, там помилка перекладу?). Як найбільші, чим найбільші, я не знаю, але не так давно у них там був рейтинг книжок, які містять у собі найбільше натхненне значення... Тобто є і такі, і сякі рейтинги.
Як я помітив, ця новинка облетіла мало не всі наші сайти, що цікавляться такою інформацією. І так гадаю, що навіть у тих, хто її переопубліковував, брови не могли стояти на місці. Бо і серед тих, хто страшенно тішиться за Толстого і його успіх, все одно мало б виникати питання – а чому?! Як то? Я вже не кажу про “Лоліту”... А що в тому всьому великого?! І яким то чином мають змагатися Джойс із Гомером за своїх Уліссів, або як то могло статися, що “мильна опера” сусідить із політизованою антиутопією?.. Чи я перегнув із означеннями “мильна опера”?;
Особисто я можу приблизно собі уявити, як міг укластися такий рейтинг, бо щороку в групі студентів (до того ж майбутніх видавців і редакторів) прошу скласти кожного свій особистих перелік книжок, які вони вважають для себе головними, ну... які, як я їм пропоную то називати, їх створили як людей. Подібні ж питання (хоча і в іншому варіанті) ми, науковці (уже як у соціологічному дослідженні) ставили дітям молодших і старших класів львівських шкіл. Тому, напевно, я досить сміливо міг би взятися теж от для якоїсь газети скласти такий рейтинг. Потішити око наших читачів щодо того, що вважають наші учні для себе важливим, що згадують у першу чергу, що хочуть читати.
Не заперечу, що на такі переліки теж часто піднімаю брови, бо дивно мені з року в рік, як часами не стільки міняються переліки, скільки вони залежать взагалі від естетичної і духовної вихованості того (в тому числі і начитаності), хто складає собі такий список. Або ж від його особистої спрямованості, особистих психологічних особливостей. Кажу “дивно”, бо мало б бути не дивно. Але, на мою думку, мало б все бути трошки інакше. Внутрішній світ людини (особливо молодої) частіше узгоджується із зовнішнім, аніж у старшої. Відтак у таких списах очевидно, що мало б бути багато зі шкільної програми, а те, що “творить” людину” мало б бути індивідуальним. І от тут якраз воно виявляється якимось настільки “позапрограмним” і, як ми любимо казати “попсовим”, що оце і стає дивним. Бо якраз із того можна виявити справжні рівень зацікавлень, інтересів читачів.
Іншими словами – я мав би із того списку “ньюзвіка” скласти собі уявлення про ціле людство... принаймні американське суспільство (якщо саме його опитували у тій газеті, або ж як саме у тій газеті його уявляли). Такий собі зріз, якою є “середня читаюча людина”, яка книжка для неї є найголовнішою. Або ж по-іншому, яку книжку більша частина читачів оцінює для себе, як найголовнішу. І раптом виявити, що нинішнього читача захоплює “поетично-філософська” (-- визначення не моє, бо в основі вона аж занадто проста) історійка про походеньки педофіла, з якими зараз так активно бореться світова громадськість. Або ж історія війни між Росією і Францією (нехай і майстерно описана) разом із досить таки мелодраматичними стосунками в “вишуканих колах” між панами і панями.
Тільки не нападайте на мене одразу за таке “зневажливе” ставлення і “примітизовану” оцінку “геніальних” творів (повірте, все це пише людина, яка читала не так уже і мало, щоб виявитися вже цілковито невігласом, чи й навіть “епатажним”, провокаційним хамом – я спрощую і загострюю, щоб чіткіше побачити істину – які такі вічні цінності мають виявлятися, або формуватися у нашого читача тими “найбільшими” книгами).
Спробуйте вдуматися в суть. Справді. Тема, стосунки, сюжет, морально-етичні висновки і наслідки... і ВЕЛИЧ...
Не літературознавчі і “мистецькі” характеристики, а уявне внутрішнє переживання тих, хто все те читав і потім назвав, як “основну” книгу для себе.
Так виходить, що читаючи такий рейтинг, ми в сукупності мали б потішитися, що таки ото є серед нас і інтелектуали, є духовно і емоційно, сентиментально розвинені, ми маємо інтерес до кохання і свободи, і всі ми разом не такі вже і зіпсовані... Ми хочемо ліпшого, а не гіршого. Так?
Навіть дивно, чому там таки не було серед перших Шекспіра. Може тому, що його колись жорстко розкритикував той же Толстой?  Чи Шекспір не викликав скандалів у суспільстві? Описані ним убивства й інцести – це не скандально для нас? Це звично для “тої” Англії?
Або ось інший досить свіжий рейтинг. Газета The Times недавно опублікувала перелік найважливіших книжок, опублікованих від 1949 по 2009 рік. (Ця новинка теж свого часу облетіла наші інтернет-ресурси). Щоправда, згадана газета наголосила на тому, що такий рейтинг – її власна ініціатива, яку називають компіляцією і, яка, до того ж, була здійснена до 60-ліття літературного фестивалю у м. Челтнем, який же ж і відбувається під егідою газети.
І знову ж таки (цитую скорочено зі сайту): “газетний список відкриває роман Дж. Орвелла “1984”, а завершує новітній роман Сари Уотерс “The Little Stranger”, який увійшов до списку британського "Букера" 2009 року. У компіляції The Times можна виявити не тільки “серйозну” літературу, але й детективи “Казино Рояль” Яна Флемінга і “Команду Смаглі” Дж. Ле Карре, комічний роман П.Г. Вудхауза “Перелітні свині”, роман жахів С. Кінга “Жереб”, декілька творів з фантастики... ... У списку також виявились романи В. Набокова “Лоліта”, Б. Пастернака “Доктор Живаго”, Дж. Томазі ді Лампедузи “Леопард”, І. Альєнде “Дім духів”, Г. Маркеса “Кохання під час чуми”...
Загалом на погляд редакції було, як я розумію, обрано книжки дуже різні, в тому числі й дитячі, тому можна якось ще не дуже дивуватися, хоча і при всій повазі до Орвела (я теж ДУЖЕ люблю цей роман), важко допетрати, чим він такий головний у сучасного читача. І чи справді він вже аж так головний? Чи це не випадково вибрані відомості? А до того ж така цікава мила згадка редакції сайту про “серйозну” і “несерйозну” літературу. Цікаво, що б вони відповіли, що таке от “серйозна”. “Лоліта” Набокова – серйозна? І наскільки за цим критерієм її можна було б порівняти з “Доктором Живаго”? Або ж яке місце у рейтингу за критерієм серйозності вона зайняла б (після чи перед) у порівнянні з “Коханням під час чуми”?
Гарний критерій “серйозна література”, чи не так?
Часами собі думаю, що, напевно, будь-які такі рейтинги повинні бути якось бодай трошки “підтверджені”, або “диференційовані”, якщо, звичайно, у них нема прямої мети просто підвищити продаваність тої чи іншої книжки, авторитет того чи іншого видавництва (що мало б вести до того самого).
Особисто я собі сам не можу скласти внутрішнього рейтингу книжок. Я лише можу виділити декілька десятків, які особисто для себе вважаю тими, які мене сформували. Але навіть у хронологічному порядку не здатен їх поставити (бо все одно так чи інакше до них повертався протягом життя), а лише в алфавітному. І так собі гадаю, що у будь-кого, хто читає ці рядки, стан у душі буде точнісінько такий самий.
Можливо, якщо скласти докупи всі отакі внутрішні рейтинги бодай читаючих людей світу, то за частотою згадуваності тих чи інших книжок, можна було б прийти до якихось висновків, які ми є.
Але...
От ви звідки брали інформацію про те, що “треба прочитати”? Особисто я – найчастіше від людей, яким довіряю. Від друзів, колег зі спільними інтересами, колись і від викладачів (але не “програмне”), від “поважних людей”, які з’являються у ЗМІ.
Однак є частина людей, які читають або купують книжки в тому числі і через рекламу. Відомість автора, роману деколи вже сама собою створює ажіотаж – всі читали, а я не читав, що ж воно таке? Часами писаний як “елітарний”, “авангардний”, “модерністський”, “постмодерністський”, тощо “не для мас” твір раптом стає масовим і бестселером, хоча величезна кількість із тих, хто його купують і читають просто бояться признатися, що не дочитали і що нічого там для себе не знайшли.
А до того ж... Скільки книжок публікується у світі! І публікувалося. То чи можна мені собі уявити, що я, увійшовши у загальний процес глобалізації, читаю те саме, що читають в Америці тільки тому, що ми маємо подібні публікації і саме їх видавництва серед нас “просувають”, купуючи ліцензії саме на ті твори, які вже є бестселерами “там”, а отже гарантовані й у нас. Приклади: Гаррі Поттер (якого вже і дорослі поперечитували), Коельо, Ден Браун, а останній приклад “Самотість у мережі” – подарунок вже від сусідів...
Можливо, рейтинги ось такого типу складаються для тих, хто цілком неорієнтований у світі книги? або ж для тих, хто ще розвивається і шукає? Можливо, щоб стимулювати взагалі інтерес до читання?
Якщо так, то я цілком не проти. От тільки б робилося щось таке у нас, а не було орієнтоване на “закордон”, закордонні бестселери. Я ж бо певен, що і у нас вони є, тільки ми про них не знаємо. І рейтинги у нас, відповідно, могли б бути створювані за різними критеріями (не тільки про Шевченка і Андруховича). Та й функцію вони могли б таки виконувати стимулюючу, а не для підняття брів...
Нещодавно одна шанована мною редакторка журналу сповістила глядачам по телебаченню почуту від іноземних відвідувачів України думку щодо того, що в кожній країні 30 відсотків населення не читають взагалі, 30 відсотків читають вряди-годи, і тільки тридцять справді читають (до речі, теж ото невідомо, що мається на увазі під “читають” – одну книжку на рік, дві? Детектив, трилер, фентезі, любовний роман?)
Але менше з тим. Мене здивувало інше (хоча я вже таке і бачив раніше): вона, повторюючи за іноземцями, і не знаючи, чи справді в Україні читають бодай 30 відсотків, не знаючи, ЩО читають, готова погодитися і змиритися з такою думкою. І в пропаганді чи рекламі книжки готова орієнтуватися, як то вчили іноземці, тільки на “читаючих”. Наче з тим можна взагалі погоджуватися і давати державі розвиватися саме так. “А нехай читають – 30... або і менше, а ми будемо з тим миритися.... “ Або ж використовувати, розраховуючи у виданні і торгівлі саме на тих, а не на інших. І не будемо намагатися “розкручувати інтерес до читання і збільшувати той відсоток, не будемо казати – нам мало 30 відсотків, нам треба 50!
Або можна сказати ще й так: хай читають що попало, аби взагалі читали.
Видавцям, напевно, то б сподобалося. Чому б ні? Якщо “Лоліта” – “найбільша книга”, то чому б не понавидавати ще таких “Лоліт”? То ж не так уже і складно... Зрештою, і видають! Та й таки справді – чого дивуватися на ті рейтинги? Адже то ще не найгірші переліки із тих, які б могли існувати. І що з того, що хтось любить у Толстого не “Війну і мир”, а, наприклад, “Отець Сергій”, чи “Крейцерову сонату”? Таки краще читати “Війну і мир”, аніж якісь порнооповідання, чи пропаганду наркоти і злості. Правда?
То от таки що у нас є найголовнішими книгами? Ну, так, щоб ми не орієнтувалися на “Ньюзвік”, а визначилися самі. Теж “Війна і мир” Толстого? Чи “Рекреації” Андруховича? Що ми в Україні визначили для себе як найважливіші книжки, розвитку і продовження яких хотіли б у своїй душі?
Що найбільше і найшвидше продається у книгарнях наших великих міст? На що варто орієнтуватися видавцю, щоб не тільки ловити за полу потенційного покупця і затягувати його до книгарні (виглядаючи одиниць із тих 30 відсотків), а формуючи попит і зацікавлюючи, підвищуючи той відсоток?.. Зрештою, справді, а якими є “внутрішні” рейтинги книжок серед наших покупців книги? Є у них ті рейтинги? Яким темам і напрямам вони віддають перевагу? І чи варто орієнтуватися тільки на ті бестселери, які вже створили собі іміджі за кордоном? І якими шляхами створювати імідж тут, щоб не орієнтуватися тільки на імена або “смажені” сюжети чи слівця у назвах, наче маючи того читача за примітив? Чи варто шукати лише “смаженого” серед того, що пишуть наші автори?
Я наразі не видавець, але, якби ним був, то дуже хотів би знати, які інтереси у мого потенційного покупця, щоб зробити для нього кращу книжку. Я зараз не пропагандист книжки, але якби ним був, то дуже хотів би знати, скільки справді і чому читають або чому не читають потенційні покупці книжки, чи справді їх тільки 30 відсотків зі всього населення? Чи ще менше? Які видавництва справді видають більше важливої для суспільства книги (не за темою, а за впливом на ті суспільні процеси, на моральний стан суспільства). Які видавництва потужніші, які більше “володіють умами”? І якщо б я вже публікував ті закордонні рейтинги, то бодай трошки намагався б порівнювати їх із нашими.
Якби вони були.
Я навіть готовий братися за створення тих рейтингів, складання списків бестселерів... Аби вони тільки комусь були потрібні.
Гадаю, що я не один такий із тих, хто дивиться на наш ринок книги зацікавлено.